Судове рішення 22ц-6876/10 від 30.12.2010

Судове рішення #12801741

Справа 22ц – 6876/10 Головуючий у першій інстанції –Агєєва Л.І.

Категорія – 44 Доповідач апеляційної інстанції- Данилова О.О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2010 року м.Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі

головуючого Данилової О.О.,

суддів Ленінського І.В., Шаманської Н.О.

при секретарі Єфіменко О.М.,

за участю представника позивача ОСОБА_2,

відповідачів ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги

ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4,

ОСОБА_5

на рішення Заводського районного суду м.Миколаєва від 6 травня 2010 року по цивільній справі за позовом

ОСОБА_6

до ОСОБА_3, ОСОБА_5

про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та виселення

У С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2009 року ОСОБА_6 звернувся з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про захист права власності.

Позивач зазначав, що на підставі договору купівлі-продажу від 18 грудня 2007 року є власником 10/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 що складається з однокімнатної квартири. В цій квартирі зареєстрована та проживає ОСОБА_3 з неповнолітнім сином ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, а також зареєстрована, хоча не проживає, знайома ОСОБА_3 - ОСОБА_5 з неповнолітніми дітьми ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, та донькою ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3. Згоди на реєстрацію та проживання цих осіб він, як власник житла, не давав.

Посилаючись на те, що відповідачі перешкоджають йому користуватися власністю, ОСОБА_6 просив визнати ОСОБА_3 з неповнолітнім сином та ОСОБА_5 з неповнолітніми дітьми такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та виселити ОСОБА_7 з сином зі спірної квартири.

Відповідачі позов не визнали, посилаючись на вселення у житлове приміщення в установленому порядку та відсутність іншого житла.

Рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва від 6 травня 2010 року позов задоволено. ОСОБА_3 та ОСОБА_5 з неповнолітніми дітьми визнано такими, що втратили право користування житлом, та виселено з житлового приміщення.

Відповідачі не погодились з рішенням суду та його оскаржили. В апеляційних скаргах відповідачка ОСОБА_3, її представник ОСОБА_4 та відповідачка ОСОБА_5 посилались на порушення судом норм процесуального права і житлового законодавства та просили рішення суду скасувати.

Апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6, як власник житла, згоди на вселення відповідачів не давав, останні не є членами його родини, не мають права власності на спірне приміщення, а також не добуто доказів постійного проживання в квартирі сім'ї ОСОБА_5

За цих обставин та посилаючись на статті 71 та 116 ЖК України, суд визнав ОСОБА_3 та ОСОБА_5 з дітьми такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та виселив їх без надання іншого житла.

Але з такою оцінкою зібраних доказів та застосуванням норм житлового законодавства погодитись не можна, оскільки суд не визначив статус відповідачів, не зазначив підстав, за якими одночасно визнав їх такими, що втратили право користування житлом, та виселив, а також послався на норми права, які не регулюють спірні правовідносини.

З цих підстав рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення.

Так, з матеріалів справи вбачається, що з 2003 року громадянин Туреччини ОСОБА_6 підтримував стосунки з ОСОБА_3 та мав намір з нею одружитися.

З метою придбання власного житла в м.Миколаєві ОСОБА_6 перераховував ОСОБА_3 із-за кордону грошові кошти та доручив придбати нерухомість. 18 грудня 2007 року ОСОБА_3 за грошові кошти ОСОБА_6 на своє ім'я придбала 1/20 частину домоволодіння по АДРЕСА_1, куди поселилась з сином ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1. На початку 2008 року ОСОБА_3 припинила стосунки з позивачем та не впустила його в будинок.

Реєстрація відповідачки за цією адресою здійснена у січні 2009 року ( а.с. 34).

Внаслідок перерахунку часток інших співвласників ця частка визначена як 10/100 часток домоволодіння по АДРЕСА_1.

Рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва від 24 червня 2009 року, зміненого рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 24 вересня 2009 року, договір купівлі-продажу від 18 грудня 2007 року визнано недійсним в частині покупця, дійсним покупцем визнано ОСОБА_6, за останнім визнано право власності на 10/100 часток будинку ( а.с.5-8). Згодом ця частка виділена в окрему адресу – житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.54-59).

З пояснень сторін та матеріалів цивільних справ вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6 у шлюбі не перебували, постійно разом не проживали, не були пов’язані спільним побутом та не мали взаємних прав та обов’язків, а тому за змістом статті 3 СК України та статті 64 ЖК України не є членами однієї сім'ї.

Отже, ОСОБА_3 поселилась у спірне приміщення у грудні 2007 року не як член сім'ї ОСОБА_6, а як особа, яка вважала себе покупцем та власником цього приміщення за угодою, яка визнана недійсною саме в частині покупця.

Оскільки угода є недійсною з моменту її вчинення, ОСОБА_3 не набула самостійного права користування житлом, яке належить іншій особі, а тому має статус тимчасового мешканця.

Правовий статус тимчасових мешканців жилих приміщень не залежить від виду житлового фонду, а тому до спірних правовідносин можуть застосовуватись за аналогією закону норми права, які регулюють подібні за змістом житлові правовідносини, а саме статті 98 ЖК України.

Таким чином, ОСОБА_3, як тимчасовий мешканець житлового приміщення, яке належить позивачу, підлягає виселенню з неповнолітнім сином без надання іншого жилого приміщення відповідно до статті 98 ЖК України.

Вирішення спору за правилами цієї норми не є виходом за межі позову, оскільки підставами позову є фактичні обставини, які зазначає позивач, а не норми, на які він посилається.

Виселення з житлового приміщення особи (тимчасового мешканця), яка не набула права користування житлом, не потребує судового визнання цієї особи такою, що втратила права користування цим приміщенням. Питання про зняття з реєстрації за місцем проживання вирішується в адміністративному порядку.

Отже, за цих обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог ОСОБА_6 про визнання ОСОБА_3 з малолітнім сином такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позовні вимоги про визнання ОСОБА_5 з дітьми такими, що втратили право користування житлом, ОСОБА_6 обґрунтовував тим, що ОСОБА_5 в будинку не проживала , а була зареєстрована в цьому приміщенні ОСОБА_3 23 липня 2009 року, тобто після ухвалення судом рішення суду про визнання за ним права власності на це приміщення, без його відома та згоди.

Відповідачка ОСОБА_5 наполягала на тому, що проживає з дітьми у спірному будинку, посилаючись на акт від 2 березня 2010 року ( а.с.49).

Підстави визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, визначені статтями 71, 107 та 156 ЖК України.

Зазначені позивачем підстави та встановлені судом обставини цими нормами не передбачені.

Правомірність реєстрації за місцем проживання інших осіб за згодою особи, яка не є власником житла, також має вирішуватись в адміністративному порядку.

Позову про виселення ОСОБА_5 з дітьми позивач не заявляв.

Таким чином, колегія вважає, що позивач обрав невідповідний захист порушеного права, а тому вимоги про визнання ОСОБА_3 з малолітнім сином та ОСОБА_5 з малолітніми дітьми такими, що втратили право користування житловим приміщенням по АДРЕСА_1 задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 6 травня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_6 задовольнити частково.

Виселити ОСОБА_3 з неповнолітнім сином з житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання ОСОБА_3 з неповнолітнім сином та ОСОБА_5 з неповнолітніми дітьми такими, що втратили право користування житловим приміщенням – будинком АДРЕСА_1

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України.

Головуючий: Судді:

Ў Справа 22ц – 6876/10 Головуючий у першій інстанції –Агєєва Л.І.