Справа № 2-501

                                                                                                                               2010 рік

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

07 грудня 2010 року                                                                                                м. Шахтарськ

Шахтарський міськрайонний суд Донецької області в складі:

судді                    Вірченко О.М.

при секретарі      Грузновій О.М.,

за участю:    позивача  ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Шахтарська Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та відсотків за договором позики,

Встановив:

             29 жовтня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до Шахтарського міськрайонного суду із позовною заявою про стягнення боргу та відсотків за договором позики, мотивуючи свої вимоги наступним. 28 жовтня 2008 року між ним та відповідачем було укладено договір позики на суму 7 100 грн., на підтвердження якого відповідачем було підписано договір позики та розписку. Відповідно до договору відповідач зобов’язався повернути вказану грошову суму до 10 листопада 2008 року, у випадку прострочення відповідач зобов’язався виплачувати позивачеві штраф в розмірі 1 % від суми заборгованості за кожний день прострочення. На неодноразові звернення позивача до відповідача із вимогою повернути борг він отримує відмову. Відповідно до Цивільного кодексу боржник повинен сплатити суму богу в строк та в порядку, встановленому договором. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на отримання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір та порядок одержання процентів встановлюється договором. Ст. 625 ЦК України передбачає виконання грошового зобов’язання з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. Сума боргу з урахуванням індексу інфляції складає 8 122,40 грн., 3 проценти річних – 211 грн. Відповідно до п. 3 договору позики у випадку прострочення внеску останньої суми позичальник сплачує позикодавцеві штраф в сумі 1 % від суми заборгованості, що залишилась, за кожний день прострочення. На день подачі позову ця сума складає 26 057 грн. Просив стягнути з відповідача на його користь борг за договором позики в розмірі 7 100 грн., штраф 26 057 грн.. річних 213 грн., індекс інфляції 1 022,40 грн., розмір процентів на рівні облікової ставки НБУ 727,75 грн., всього на суму 35 120,15 грн., судові витрати та витрати на послуги адвоката.

           В судовому засіданні позивач підтримав заявлені вимоги, пояснив, що відповідач дійсно взяв у нього в борг грошові кошти в розмірі 7 100 грн., на неодноразові звернення до відповідача із вимогою про повернення боргу він отримував відмову. В судовому засіданні позивач уточнив позовні вимоги, просив стягнути з відповідача на його користь грошовий борг з урахуванням індексу інфляції в сумі 9 094,36 грн., штраф в сумі 53 676 грн., понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 627,70 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн., понесені витрати на правову допомогу, а також витрати, понесені на проведення судової експертизи в розмірі 1 675,44 грн.

           Відповідач позов не визнав в повному обсязі та пояснив, що факту передачі грошових коштів не було. Позов взагалі було пред’явлено до іншої особи, тому що його прізвище ОСОБА_2, а не ОСОБА_4, як вказано у позові та в розписці. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

           Представник відповідача із заявленими вимогами не погодився, заперечував проти їх задоволення, пояснив суду наступне. Договір позики між позивачем та відповідачем не підписувався та не укладався. Договір укладався з ОСОБА_4, а не з ОСОБА_2. Позивач не може визначити місце укладання договору, де він взяв гроші для позики. Вони з відповідачем не згодні з висновками експертизи.  Просив відмовити в задоволенні позову.  

           Заслухавши пояснення позивача, відповідача, його представника, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

           Між ОСОБА_1, з однією сторони, та ОСОБА_2, з другої сторони, було укладено договір позики, про що 28 жовтня 2008 року було написано розписку та договір позики, які підписали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Відповідно до зазначених розписки та договору позики відповідач взяв у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 7 100 грн., договором позики передбачено, що відповідач зобов’язався грошові кошти повернути до 10 листопада 2008 року.  

          Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не мнеш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника. Вказані умови сторонами були виконані.

           У відповідності із ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором, а якщо договором не передбачено строк повернення позики або цей строк визначено моментом пред’явлення вимоги, позика повинна бути повернена позичальником на протязі 30 днів з дня пред’явлення вимоги, якщо інше не встановлено договором.

            Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.  

            Свідок ОСОБА_5 пояснив суду, що ніяких грошових коштів позивач відповідачеві не надавав, у них були лише відносини з приводу реалізації відповідачем обладнання.

           Суд не приймає до уваги доводи свідка та відповідача про те, що ніяких грошових коштів ОСОБА_2 від позивача не отримував.   Відповідно до розписки та договору, відповідач взяв у позивача саме грошові кошти в сумі 7 100 грн. та зобов’язався  повернути вказану грошову суму до 10 листопада 2008 року. Фактів будь-якого насильства, обману, впливу тяжких обставин, які були під час підписання розписки та договору відповідач суду не навів.   В разі підписання розписки під впливом насильства, обману або інших тяжких обставин мав можливість оспорити її в судовому порядку, однак цього зроблено не було.

           Суд також не погоджується із доводом відповідача, що він ніякої розписки та договору не підписував. Той факт, що розписка та договір від 28 жовтня 2008 року підписані саме відповідачем підтверджено висновками судово-почеркознавчої експертизи від 07 серпня 2010 року, відповідно до висновків якої підписи від імені ОСОБА_4, що розташовано у договорі позики, укладеному між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 від 28 жовтня 2008 року у рядку «Подпись» та розписці від імені ОСОБА_4 від 28 жовтня 2008 року у рядку «Подпись заемщика», виконано ОСОБА_4 Відповідач та його представник стверджують, що не можна брати до уваги висновки вказаної експертизи, так як її було проведено відносно ОСОБА_4, а не ОСОБА_2, але із матеріалів справи, в тому числі висновків експерта, вбачається, що експертизу було проведено відносно підпису відповідача, наявність відповідної букви в його прізвищі не впливали на експертні дослідження та висновки експерта.

           Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

           У відповідності із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

            Враховуючи наведене, вимоги позивача про стягнення заборгованості за прострочення повернення суми позики в зв’язку із зміною індексу інфляції в розмірі 1 994 грн. 36 коп. підлягають задоволенню.  

           Відповідно до п. 3 договору позики від 28 жовтня 2008 року, в разі прострочення внеску останньої суми позичальник виплачує позичальнику штраф в розмірі 1 % від суми, що залишилась, за кожний день прострочення.

          У відповідності із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на отримання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір та порядок одержання процентів встановлюється договором.

          Частиною 1 ст. 5 України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі – Закон) встановлено, що фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами – суб'єктами підприємницької діяльності.  

           Надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа (ч. 3 ст. 5 Закону).  

            Пунктом   1 ч. 1 ст. 1 Закону передбачено, що фінансова установа – це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного  реєстру у порядку, встановленому   законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи  накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та  інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.  

            Пунктом 3 ч. 1 ст. 1 Закону передбачено, що фінансовий кредит – це кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.    

            Фінансова послуга – це операція з  фінансовими  активами, що здійснюються  в  інтересах  третіх  осіб  за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках,  передбачених законодавством, - і за  рахунок  залучених від інших осіб фінансових активів,  з метою отримання прибутку або  збереження  реальної  вартості  фінансових активів (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону).  

             Учасниками ринків фінансових послуг є юридичні особи та фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності,  які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, та споживачі таких послуг (п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону).  

           Згідно з п.п. 3, 4  ч. 1 ст. 34 Закону уповноважений орган у межах  своєї  компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами: діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.  

            Частина 2 ст. 34  Закону передбачає, що здійснення діяльності, зазначеної у частині першій цієї статті, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії.  

             Таким чином, вказаний Закон встановлює, що право на здійснення операцій з надання фінансових послуг належить фінансовим установам, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичним  особам – суб'єктам    підприємницької    діяльності; надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа, тому вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу із розрахунку 1 % від несплаченої суми задоволенню не підлягає.

           Згідно із ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої постановлено рішення, суд стягує з іншої сторони понесені нею документально підтверджені витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

         На підставі видаленого, керуючись ст. ст. 1048, 1049, 1051 ЦК України, 10, 57, 60, 88, 130, 212-215 ЦПК України, суд

Вирішив:

           Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та відсотків за договором позики задовольнити частково.

           Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування боргу за договором позики грошову суму в розмірі 7 100 грн., заборгованість за прострочення повернення суми позики в зв’язку із зміною індексу інфляції в розмірі 1 994 грн. 36 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі  70 грн. 16 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн., витрати за проведення судової експертизи в розмірі 1 675 грн. 44 коп., а всього – 10 959 грн. 96 коп. (десять тисяч дев’ятсот п’ятдесят дев’ять грн. 96 коп.).

            В задоволенні інших позовних вимог відмовити.  

            Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя:                                             О.М. Вірченко