Справа № 2-1713/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

13 липня 2010 року

Франківський районний суд м. Львова

в складі:     головуючого-судді       Ванівський Ю.М.

при секретарі          Редкевич О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики 3% річних та інфляційних втрат, та зустрічним позовом ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики 3% річних та інфляційних втрат.

В обгрунтування позовних вимог покликаються на те, що 01.07.2004 року між ним та відповідачкою було укладено договір позики, згідно якого остання позичила в нього грошові кошти в сумі 345800,00 що в доларовому еквіваленті становило 65000,00 доларів США. Вказану суму остання зобов’язувалась повернути до 01.01.2007 року. Проте, у вказаний термін вона кошти не повернула. Оскільки, відповідачка не повернула кошти в добровільному порядку просить стягнути з неї таку з врахуванням 3% річних та індексації. Просить позов задоволити.

ОСОБА_2 інтереси котрої представляє ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору. Зустрічні позовні вимоги обгрунтовує тим, що їй нічого не було відомо про укладення мамою даного договору, а також остання не ставила її до відому. Вказує на те, що в період укладення спірного договору, ОСОБА_2 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Вказані обставини підтверджуються висновком амбулаторної судової-психіатричної експертизи, згідно якої остання в період укладення спірного договору так і інших правочинів не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Також зазначає, що вказані обставини встановлені судовим рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 28.12.2006 року. Просить визнати спірний правочин недійсним.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та дав пояснення, аналогічні змісту позовної заяви, просить позов задоволити. Проти задоволення зустрічних позовних вимог заперечив, покликаючись на те, що згідно вказаного рішення суду та висновку експертизи який став підставою для винесення такого не досліджувався період в котрий укладався спірний договір.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилась, не повідомивши суду причину неявки, хоча про час і місце розгляду справи була належним чином повідомлена.

Представник ОСОБА_3 – первісний позов заперечив, просив задоволити зустрічний з підстав викладених в зустрічній позовній заяві.

Заслухавши пояснення позивача, представника ОСОБА_3 вивчивши та оцінивши усі докази по справі, суд дійшов висновку про те, що в задоволенні первісного позову слід відмовити, а зустрічні позовні вимоги підставні та такі слід задовольнити з наступних підстав.

Як встановлено судом 01.07.2004 року між ОСОБА_1 та було укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_2 позичила в ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 345800,00 що в доларовому еквіваленті становило 65000,00 доларів США. Сума позики повинна була бути повернута до 01.01.2007 року.

Згідно ч. 3 статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді  інших справ, у яких  беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої  встановлено  ці обставини.

З рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 28.12.2006 року по справі № 2-131/2006 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування та доручення вбачається, що таким позовні вимоги задоволені. Зокрема, визнано недійсними доручення від 18 лютого 2004 року та договір дарування Ѕ частини будинковолодіння, що розташоване в АДРЕСА_1 від 10 грудня 2004 року. Підставою визнання недійсним вказаних договорів було те, що згідно висновку амбулаторної судової-психіатричної експертизи, ОСОБА_2 хворіє психічним захворюванням, та не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а також на час укладення договорів доручення та дарування теж хворіла психічним захворюванням, та не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

А отже, як вбачається з даного рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області, дата укладення договору позики 01.07.2004 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 охоплюється періодом під час якого остання хворіла психічним захворюванням, та не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.  

Згідно ч. 1 ст. 225 Цивільного кодексу України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним.

А отже, з врахуванням наведеного договір позики укладений 01.07.2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, згідно якого остання позичила в ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 345800,00 що в доларовому еквіваленті становило 65000,00 доларів США слід визнати недійсним.

Стаття 216 ЦК України визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

А отже, з врахуванням того, що договір позики укладений 01.07.2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є недійсним, а тому вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення коштів не підлягають до задоволення.

Ч. 2 ст. 216 ЦПК України визначає, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Згідно ч. 5 ст. 216 ЦПК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до роз’яснень наданих в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за змістом статті 216 ЦК України та виходячи із загальних засад цивільного  законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 15, 30, 61, 62, 209, 212-218 ЦПК України, ст.ст. 216, 225 ЦК України,  

вирішив:

В задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, 3% річних та інфляційних втрат відмовити.

Зустрічний позов задоволити.

Визнати недійсним з моменту укладення договір позики укладений 01 липня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_2 ( проживаючої АДРЕСА_2) в користь ОСОБА_1 (проживаючого в АДРЕСА_2, іпн. № НОМЕР_1) грошові кошти в розмірі 65000,00 (шістдесят п’ять тисяч) доларів США, що в гривневому еквіваленті згідно курсу НБУ становить 513500 (п’ятсот тринадцять тисяч п’ятсот) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через районний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня його проголошення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги.

Суддя                         Ю.М.Ванівський