АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-12938/2010року Головуючий у суді першої інстанції – Сліпенко Р.Ю.
Категорія – 45 Доповідач - Пономаренко В.Г.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі :
Головуючого - судді Авраменко Т.М.,
Суддів - Суровицької Л.В., Пономаренко В.Г.
при секретарі - Слюсаренко Н.Л.,
за участю сторін,
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою Хащуватської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області, ОСОБА_2 на рішення Гайворонського районного суду від 26 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Хащуватської сільської ради та ОСОБА_2, третя особа „Геопроект” про визнання дій протиправними, визнання, визнання рішень про надання земельної ділянки недійсними та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів,-
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом до Хащуватської сільської ради Гайворонського району та ОСОБА_2, посилаючись на те, що з 26 квітня 2002 року вона є власником домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1. Домоволодіння розташоване на земельній ділянці, площею 0.25 га, яка перебувала в постійному користуванні її матері ОСОБА_4. Крім того, 09 лютого 1973 року її мати після смерті свого батька ОСОБА_5 успадкувала земельну ділянку, площею 0.22 га АДРЕСА_1, яка була суміжною з земельною ділянкою АДРЕСА_2 і фактично ці ділянки були єдиною площею, право користування якою вона набула за договором довічного утримання від 29 вересня 1995 року відповідно до ч. 3 ст. 120 Земельного кодексу України.
Згідно архівних даних рішенням правління колгоспу „Україна” від 17 березня 1976 року присадибну ділянку матері було зменшено на 0.10 га.
14 липня 2009 року вона звернулася до Хащуватської сільської ради про надання їй дозволу на приватизацію земельної ділянки площею 0.22 га на АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування її будинку та земельної ділянки площею 0.03 га, яка належала її матері ОСОБА_4. 07 вересня 2009 року вона подала другу заяву про надання дозволу на безоплатну приватизацію земельної ділянки площею 0.226 га та додатково суміжної земельної ділянки площею 0.05 га, яка належала її матері згідно даних погосподарських книг з 1976 року.
Рішенням Хащуватської сільської ради від 13 серпня 2009 року № 402 та від 10 вересня 2010 року № 495 їй було передано у власність всього 0.22 га без урахування даних по господарських книг за 1976-1985 роки. Згадані рішення не містять даних про розгляд її заяв про надання дозволу на приватизацію суміжної ділянки площею 0.05 га, яка належала матері і яку самоправно зайняв її сусід ОСОБА_2 Рішенням цієї ж сесії ОСОБА_2 у приватну власність було передано земельну ділянку площею 0.12 га, тоді як йому під забудову рішенням виконкому Хащуватської сільської ради від 8 квітня 1976 року № 7 було надано земельну ділянку АДРЕСА_1 площею 0.10 га.
Посилаючись на те, що вказаними діями відповідачів порушено її право, як користувача земельної ділянки, просила визнати дії Хащуватської сільської ради протиправними, визнати недійсними рішення Хащуватської сільської ради № 420 від 13 серпня 2009 року і № 495 від 10 вересня 2009 року та зобов’язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні належною їй земельною ділянкою площею 0.03-0.05 га шляхом поновлення раніше діючих межових знаків площі земельної ділянки, яка була надана під забудову його садиби.
Під час розгляду справи позивачка доповнила позовні вимоги і після їх уточнення просила, крім раніше заявлених, зобов’язати ОСОБА_2 знести господарські споруди: 1. прибудову із шиферу до задньої стіни літньої кухні, площею 17 кв.м. ; 2. прибудову до бокової стіни літньої кухні, площею 6.6 кв.м.; 3. будову по типу сараю, площею 17,5 кв.м.; 4. споруду із шиферу для утримання свиней, площею 6.25 кв.м., які побудовані ним на самовільно зайнятій належній їй земельній ділянці площею 0.03-0.05 га.
Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 26 жовтня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено: визнано недійсними та скасовано рішення Хащуватської сільської ради Гайворонського району № 402 від 13 серпня 2009 року та № 495 від 10 вересня 2009 року;
- зобов’язано відповідача ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні належною позивачці суміжною земельною ділянкою розміром 0.03-0.05 га , шляхом поновлення раніше діючих межових знаків площі земельної ділянки, яка була надана йому під забудову садиби відповідно до свідоцтва № 17 та знести господарські споруди побудовані відповідачем: 1. прибудову із шиферу до задньої стіни літньої кухні, площею 17 кв.м. ; 2. прибудову до бокової стіни літньої кухні, площею 6.6 кв.м.; 3. будову по типу сараю, площею 17,5 кв.м.; 4. споруду із шиферу для утримання свиней, площею 6.25 кв.м.;
- стягнуто з Хащуватської сільської ради Гайворонського району та ОСОБА_2, солідарно, на користь позивачки судові витрати: 8.50 грн. судового збору, 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 1000 грн. витрат на правову допомогу.
В апеляційній скарзі Хащуватська сільська рада Гайворонського району та ОСОБА_2, просять скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог ОСОБА_3. Вказують, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим у зв’язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи та порушенням норм матеріального та процесуального права.
У судовому засіданні представник Хащуватської сільської ради та ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримали і просили її задовольнити, а позивач ОСОБА_3, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги, просила її відхилити, а рішення суду, яке відповідає вимогам закону, залишити без змін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності факту набуття ОСОБА_3 за договором довічного утримання права користування земельною ділянкою площею 0.25 га, частину якої площею 0.03-0.05 га самоправно зайняв відповідач ОСОБА_2 та незаконно звів на цій ділянці господарські споруди. Рішеннями Хащуватської сільської ради Гайворонського району № 402 від 13 серпня 2009 року та № 495 від 10 вересня 2009 року, без урахування даних погосподарських книг за 1973-1995 роки, ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку лише площею 0.22 га , а рішенням цієї ж сесії ОСОБА_2 надано дозвіл на безоплатну приватизацію присадибної земельної ділянки площею 0.12 га, тоді як йому під забудову виділено земельну ділянку площею 0.10 га. На підставі зазначеного суд дійшов висновку про порушення Хащуватської сільською радою та ОСОБА_2 прав позивачки, як землекористувача суміжної земельно ділянки, які потребують захисту в обраний нею спосіб.
Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки до них суд дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права.
За змістом рішення суду повинно бути мотивоване із зазначенням установлених судом обставин, які мають значення для справи, їх юридичної оцінки, а також визначених відповідно до них правовідносин.
У рішенні суду необхідно наводити мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувались вимоги та заперечення, чи були порушені, не визначені або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, із зазначенням норм закону, на підставі яких вирішено справу, з аргументацією своїх висновків щодо прийняття рішення.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
Відповідно до статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених , невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК).
За приписами ч.ч. 1,2, ст.. 10, ст. 60 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі , мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом ї переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, на підставі договору довічного утримання, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченого нотаріально 29 вересня 1995 року, зареєстрованого в БТІ 26 квітня 2002 року, ОСОБА_3 є власником житлового будинку , розташованого в АДРЕСА_2. Відповідачу ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок № 559 від 17 вересня 2009 року, належить на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1. Зазначенні домоволодіння сторін розташовані на суміжних земельних ділянках. (а.с. 10, 75-78).
У липні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до Хащуватської сільської ради з заявою про надання їй дозволу на приватизацію земельної ділянки площею 0.22 га , що знаходиться АДРЕСА_2, наданої для будівництва та обслуговування належного їй будинку за вказаною адресою, а також суміжної земельної ділянки площею 0.03 га, яка належала її матері ОСОБА_4 (а.с. 39) У повторній заяві до Хащуватської сільської ради від 07.09.2010 року ОСОБА_3 просила передати їй у приватну власність земельну ділянку площею 0.2226 га, на якій розташований належний їй будинок АДРЕСА_2 та додатково земельну ділянку площею 0.05 га належну її матері ОСОБА_4 відповідно даних погосподарських книг за 1976-1985 рр. та архівної довідки .
По результатам розгляду заяв ОСОБА_3 рішеннями сесії Хащуватської сільської ради № 420 від 13 серпня 2009 року та № 495 від 10 вересня 2009 року їй у приватну власність передано земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 2200.00 кв.м (0.22 га), в тому числі для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0.22 га. (а.с. 8-9). Рішенням цієї сесії Хащуватської сільської ради №517 від 10 вересня 2009 року відповідачу ОСОБА_2 у приватну власність для будівництва і обслуговування жилого будинку АДРЕСА_1 передано земельну ділянку площею 0.12 га. Копія даного рішення в матеріалах справи відсутня, проте ці обставини визнали сторони, даний факт ними заперечувався і рішення про передачу земельної ділянки ОСОБА_2 у даній справі у встановленому порядку ніким не оскаржується.
Згідно ч.2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю фізичними та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Громадяни, зацікавлені у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної , міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки . Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймаються у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки (ч.ч. 1.2 ст. 118 ЗК України).
У позовній заяві ОСОБА_3 зазначала, що право користування земельною ділянкою АДРЕСА_2 та відповідно 0.03-0.05 га суміжної площі, самовільно зайнятої ОСОБА_2, яка входить до земельної ділянки площею 0.25 га, що належала її матері ОСОБА_4, вона набула за договором довічного утримання згідно ч.3 ст. 120 Земельного Кодексу України, а тому вважає, що надання їй у приватну власність земельної ділянки площею 0.22 га є порушенням її прав землекористувача, а рішення Хащуватської сільської ради про передачу їй у приватну власність земельної ділянки у вказаному розмірі, що є меншим від розміру земельної ділянки на яку вона має право, на її думку є незаконними.
Проте зазначені твердження ОСОБА_3 , як і висновки суду відносно того, що земельна ділянка розміром 0.03-0.05 га, який є не конкретним, повинна знаходитися в користуванні позивачки, не ґрунтуються на вимогах закону і спростовуються наявними у справі доказами, які судом не досліджені і їм не дана належна оцінка.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Земельного Кодексу України в редакції Закону № 56-Х11 від 8.12.1990 року, чинного на час відчуження житлового будинку ОСОБА_3 за договором довічного утримання – 29 вересня 1995 року, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об’єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження – будівлі та споруди.
Положеннями ч.3 ст. 120 Земельного Кодексу України, в редакції чинній на час державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на відчужений їй житловий будинок – 26 квітня 2002 року визначено, що у разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Як установлено судом, попереднім власником житлового будинку АДРЕСА_2 була мати позивачки - ОСОБА_4. Із договору довічного утримання від 29 вересня 1995 року убачається, що предметом договору є належний ОСОБА_4 на праві особистої власності житловий будинок АДРЕСА_2 який розташований на землях сільської ради. При цьому розмір земельної ділянки у договорі не зазначений.
Відповідно до даних погосподарських книг Хащуватської сільської ради, з 1974 року і станом на 1 січня 1976 року земельна ділянки, що знаходилася в особистому користуванні господарства, головою якого була ОСОБА_4, значилась площею 0.25 га.( а.с. 21).
Згідно архівної довідки від 28 серпня 2009 року рішенням правління колгоспу від 17 березня 1976 року присадибну земельну ділянку ОСОБА_4 зменшено на 0.10 га і з червня 1976 року, згідно даних погосподарських книг , ксерокопії яких наявні у матеріалах справи та оглянутих судом першої інстанції в судовому засіданні, до 1985 року за ОСОБА_4 значилася земельна ділянка площею 0.15 га, а за період з 1999 роуку по 1995 рік – земельна ділянка площею 0.22 га, що є належним доказом права землекористування ОСОБА_4, оскільки відповідно до ч.4 ст. 20 Земельного Кодексу 1970 року, чинного на час внесення вказаних даних про розмір земельної ділянки, право землекористування громадян , які проживають в сільській місцевості, засвідчувалося записами в земельно-шнурових книг сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських рад. (а.с.12, 85-86, 92-99)
За життя ОСОБА_4 розміри земельної ділянки, яка перебувала в її користуванні, не оскаржувалися. Будь-яких належних і допустимих доказів того, що на час відчуження будинку за договором довічного утримання земельна ділянка, яка перебувала в правомірному користуванні ОСОБА_4 була більшою ніж 0.22 га, судом не встановлено, відсутні такі докази і в матеріалах справи.
Твердження позивачки про те, що земельна ділянка матері була збільшена за рахунок земельної ділянки площею 0.22 га, яку її мати успадкувала в 1973 році після смерті свого батька ОСОБА_5 і повинна була бути площею 0.37 га, є безпідставними, так як відповідно до чинного на той час законодавства земельні ділянки, які перебували в користуванні громадян, не могли бути предметом спадкування, оскільки не відносилися до об’єктів права особистої власності громадян (ст.100 ЦК УРСР 1963 року).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення Хащуватської сільської ради № 420 від 13 серпня 2009 року та № 495 від 10 вересня 2009 року про передачу позивачці у власність земельної ділянки площею 0.22 га, остаточне затвердження площі якої сільською радою передбачено при виготовлені технічної документації, прийняті відповідно до вимог ст..ст. 12,118,121 Земельного кодексу України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, розмір земельної ділянки, переданої їй у власність не суперечить вимогам ч.3 ст. 120 Земельного кодексу України, а тому правові підстави для визнання дій сільської ради протиправними та визнання недійсними вказаних рішень відсутні.
У зв’язку із зазначеним не можна погодитися і з твердженнями ОСОБА_3 та висновками суду щодо порушення прав землекористування відповідачем ОСОБА_2, оскільки земельна ділянка, конкретний розмір якої позивачкою не названо, а зазначено як земельна ділянка площею 0.03-0.05 га, що може трактуватися як і 0.03 га так і 0.05 га, позивачці в користування чи у власність не виділялась.
Крім того, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 під забудову АДРЕСА_1 з колгоспних земель рішенням зборів уповноважених колгоспу „Україна” № 1 від 11 лютого 1976 року, затвердженого рішенням виконкому Хащуватської сільської ради №7 від 8 квітня 1976 року, була виділена земельна ділянка площею 0.10 га Згідно даних погосподарських книг Хащуватської сільської ради, починаючи з 1976 року за домогосподарством ОСОБА_2 незмінно значиться земельна ділянка площею 0.12 га. Земельну ділянку у такому ж розмірі рішенням сесії Хащуватської сільської ради № 517 від 10 вересня 2009 року передано ОСОБА_2 у приватну власність (а.с. 18-19, 83-86).
Згідно актів обстеження суміжних земельних ділянок землекористувачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 24 березня 2010 року та 04 червня 2010 року, проведеного комісією за участю помічника прокурора Гайворонського району, встановлено, що фактично ОСОБА_3 використовується земельна ділянка площею 0,237 га, а ОСОБА_2 - земельна ділянка площею 0.131 га, порушень меж землекористування ОСОБА_2 даними обстеженнями не встановлено. Господарські споруди, що знаходяться на земельній ділянці, яка перебуває в користуванні ОСОБА_2 узаконені ним в установленому порядку, що підтверджується даними технічного паспорту на належний йому житловий будинок. Позовних вимог щодо усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою з інших підстав позивачкою в установленому порядку не заявлено. (а.с.13-14, 27, 76-78,87). На час вирішення спору в суді правовстановлюючі документи на земельні ділянки – державні акти у сторін відсутні.
Зазначених обставин суд не врахував і задовольняючи вимоги про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою площею 0.03-0.05 га шляхом знесення ОСОБА_2 господарських споруд, не навів переконливих доказів на підтвердження неправомірного використання ОСОБА_2 земельної ділянки, на якій розташовані ці господарські споруди, а обґрунтовував свої висновки лише поясненнями позивачки ОСОБА_2 При цьому суд не врахував, що обставини як правомірності так і неправомірності користування земельною ділянкою можуть бути підтверджені тільки письмовими доказами, якими мають бути документи про надання земельної ділянки, план земельної ділянки, відведеної в натурі, висновки комісії по вирішенню земельних спорів з належним чином оформленими схемами з зазначенням конкретної площі земельної ділянки, висновки технічної експертизи, які в матеріалах справи відсутні.
Відтак, висновки суду першої інстанції про доведеність факту порушення меж землекористування відповідачем ОСОБА_2 не ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи, а тому є хибними.
Правові підстави задоволення позовних вимог ОСОБА_3 відсутні.
Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, відповідно до статті 309 ЦПК України , є неправильно встановлені фактичні обставини справи, що полягає у неповному з’ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
За таких обставин, рішення суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_3, як ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, підлягає скасуванню, із ухвалення рішення про відмову у задоволені позову.
Керуючись ст..ст.303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, ст. 309, 313, ч.2 ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу Хащуватської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області, ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Гайворонського районного суду від 26 жовтня 2010 року скасувати.
У позові ОСОБА_3 до Хащуватської сільської ради та ОСОБА_2, третя особа „Геопроект” про визнання дій протиправними, визнання недійсними рішень Хащуватської сільської ради Гайворонського району № 402 від 13 серпня 2009 року , № 495 від 19 вересня 2009 року та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий-суддя :
Судді: