АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-12949/2010у Головуючий у суді першої інстанції – Мельничик Ю.С.
Категорія-41,42 Доповідач - Пономаренко В.Г.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі :
Головуючого - судді Авраменко Т.М.,
Суддів - Суровицької Л.В., Пономаренко В.Г.
при секретарі - Чернезі М.М.,
за участю: представника позивача,
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору – орган опіки та піклування виконавчого комітету Світловодської міської ради, про примусове виселення з жилого приміщення та зняття з реєстрації.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2009 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про позбавлення права користування житловим приміщенням квартири та примусове зняття їх з реєстрації.
Зазначав, що на підставі договору дарування від 23 грудня 1998 року він є власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. У належній йому квартирі без будь-яких законних підстав проживають та зареєстровані відповідачі, чим чинять перешкоди в користуванні та розпорядженні належним йому майном. Посилаючись на зазначене, просив позбавити відповідачів права користування жилим приміщенням квартири та примусово зняти їх з реєстрації.
У ході розгляду справи позивач доповнив позовні вимоги і просив виселити відповідачів із належної йому квартири.
Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 жовтня 2010 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити. Посилається на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.
Зокрема посилалася на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Суд не дав правової оцінки тому факту, що відповідачі не є власниками спірної квартири і договір найму житла з ними не укладався.
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Установлено, що ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 23 грудня 1998 року є власником квартири АДРЕСА_1.
ОСОБА_3 та її донька ОСОБА_4 вселилися до спірної квартири за згодою позивача і зареєстровані за жилою площею квартири з 3 грудня 1998 року (а.с. 3-5,31-33)
ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_3 народився син – ОСОБА_5 , батьком якого є позивач ОСОБА_2 і після розірвання шлюбу ОСОБА_2 з першою дружиною, що мало місце 13 листопада 2000 року, сторони разом однією сім’єю проживали у спірній квартирі, а потім у будинку позивача, який останній успадкував після смерті своєї матері (а.с. 34,57).
Після припинення сімейних стосунків з позивачем, що мало місце в 2009 році, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та неповнолітній ОСОБА_5 проживають у спірній квартирі.
Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції керувався тим, що в спірну квартиру ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вселилися за згодою позивача і після народження у ОСОБА_3 дитини, батьком якої є позивач, сторони проживали однією сім’єю у спірній квартирі, а потім і в належному позивачу будинку як члени його сім’ї, а тому дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення позову.
Висновки суду ґрунтуються на вимогах закону і матеріалах справи і є правильними.
Відповідно до ч.2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення дій для запобігання такому порушенню.
Власник майна, як зазначено у ст.. 391 ЦК України, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Однак ч. 1 ст. 156 ЖК передбачено, що члени сім’ї власника будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Судом правильно встановлено, що відповідачі вселилися до спірної квартири в установленому законом порядку і набули прав і обов’язків, передбачених ст.. 156 ЖК , що підтверджується письмовими доказами та показами свідків, яким суд дав належну оцінку.
Підставами виселення членів сім’ї (колишніх членів сім’ї) власника будинку (квартири) передбачені ст..ст. 157 ЖК та ч.1 ст. 161 ЖК.
Виселення згідно із ч.1 ст. 116 ЖК може мати місце, якщо наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичнім порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу власника або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Встановленим обставинам та доводам позивача суд дав належну правову оцінку та обґрунтовано виходив з того, що квартира є постійним житлом відповідачів, а позбавлення житла можливе на підставі закону, який регулює житлові правовідносини.
Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а наведені у скарзі доводи позивача якими він обґрунтовував позовні вимоги і яким дана належна оцінка судом першої інстанції, висновків суду не спростовують, а тому підстави для зміни чи скасування судового рішення відсутні.
Керуючись ст..ст. 303, 304, п.1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, 313, п.1 ч. 1 ст. 314, ст.315 ЦПК України колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 жовтня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий-суддя:
Судді: