АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-12531/2010року Головуючий у суді першої інстанції – Попович С.М.
Категорія – 45 Доповідач - Пономаренко В.Г.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі :
Головуючого - судді Авраменко Т.М.,
Суддів - Суровицької Л.В., Пономаренко В.Г.
при секретарі - Чернезі М.М.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_3, на заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні будинком та земельною ділянкою.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів,-
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2010 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні будинком та земельною ділянкою.
Зазначала, що на підставі свідоцтва про право власності від 3 червня 1991 року, договору дарування від 4 червня 1991 року та свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16 травня 2001 року вона є власником 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 Власником 1/6 частини цього ж будинку на підставі рішення суду від 19 серпня 2009 року є ОСОБА_2.
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду від 22 лютого 2010 задоволено її позов до ОСОБА_2 щодо розмежування земельних ділянок та виділено їй земельну ділянку площею 458 кв.м., на яку згодом вона отримала державний акт на право приватної власності на землю.
Відповідач ОСОБА_5 - батько ОСОБА_2 самовільно, незаконно, не маючи на це ніяких прав, встановив залізобетонний паркан, який перешкоджає їй нормально користуватися будинком та присадибною ділянкою. Вважаючи свої права порушеними, позивачка просила позов задовольнити
Заочним рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 червня 2010 року позов задоволено. Зобов’язано ОСОБА_5 усунути перешкоди в користуванні 1/2 частиною будинку та присадибною ділянкою, площею 0.0458 га, за адресою : АДРЕСА_1, які є власністю ОСОБА_4, шляхом демонтажу суцільного залізобетонного паркану та стягнуто з відповідача на користь позивачки 45 грн. 50 коп. судових витрат.
Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 липня 2010 року у задоволені заяви ОСОБА_5. про перегляд заочного рішення відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог ОСОБА_4. Вказує, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим у зв’язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи та порушенням норм матеріального та процесуального права
Зокрема посилається на те, що він є власником 1/6 частини будинку, у якому 1/2 частина належить позивачці. Проте участі в справі він не брав і суд, прийнявши рішення про зобов’язання вчинення дій іншою особою без урахування його думки, тим самим вирішив питання про його права та обов’язки.
У судовому засіданні представник ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримав і просив її задовольнити. ОСОБА_4 та прокурор, який вступив у справу в порядку представництва інтересів позивачки, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги, просили залишити скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, з наступних підстав.
Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, відповідно до статті 309 ЦПК України , є неправильно встановлені фактичні обставини справи, що полягає у неповному з’ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності факту самоправного встановлення відповідачем суцільного паркану, що є перешкодою в користуванні належними позивачці частиною житлового будинку та земельною ділянкою, а тому дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову .
Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки до них суд дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Так, вирішуючи спір про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та жилим будинком, суд першої інстанції всупереч вимогам статей 213,214 ЦПК України не встановив фактів, які підлягають встановленню у цій справі, а саме: характеру порушення прав користування земельною ділянкою та будинком, розмір спірної земельної ділянки, не витребував і не дослідив планів розмежування земельних ділянок та іншої землевпорядної документації, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню.
Застосовуючи загальні положення глави 27 та глави 29 Цивільного кодексу України суд не врахував, що відносини щодо власності на землю переважно регулюються Земельним кодексом. Положення Цивільного кодексу застосовуються до земельних відносин лише в тих випадках, коли вони не врегульовані Земельними кодексом та іншими актами земельного законодавства.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_4 належить на праві власності 1/2 частини будинку, що розташований в АДРЕСА_1. Право власності 1/6 частини зазначеного будинку рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 19 серпня 2009 року визнано за ОСОБА_2, як спадкоємцем за заповітом померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 (а.с. 18, 9-10).
Рішенням Олександрійської міської ради № 538 від 29 жовтня 2004 року ОСОБА_4 передано у приватну власність присадибну земельну ділянку на вул. Ульянова,17/1, площею 458.0 кв.м. за рахунок забудованих земель.
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 лютого 2010 року задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та в порядку поділу земельної ділянки на АДРЕСА_1 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, загальний розмір якої становить 899.13 кв.м., виділено ОСОБА_4 земельну ділянку площею 458 кв.м. в натурі на місцевості по другому варіанту висновку судово-технічної експертизи, на яку 30 березня 2010 року ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку. (а.с. 12,17).
Рішенням виконкому Олександрійської міської ради № 262 від 30 квітня 2009 року затверджено акт комісії обстеження технічного стану житлового будинку на АДРЕСА_1 та визнано, що 1/2 частини житлового будинку (квартира №2), яка належить ОСОБА_4, перебуває в задовільному стані і придатна для проживання, а інша 1/2 частина цього ж будинку (квартира №3), є аварійною, як така, що має практично знос 100%. (а.с. 7).
Відповідно до статей 1225 ЦК України та ст.. 131 ЗК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, а також право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший розмір не визначений заповітом.
За змістом статей 91,96 ЗК України як власники земельних ділянок так і землекористувачі зобов’язані не порушувати прав власників земельних ділянок та землекористувачів.
Обов’язок дотримуватися правил добросусідства означає, що власники земельних ділянок та землекористувачі при використання своєї земельної ділянки повинні дотримуватися вимог статей 103-109 ЗК України.
Зі змісту позовної заяви та пояснень ОСОБА_4М вбачається, що звертаючись до суду, вона мала на меті усунути перешкоди в користуванні належною їй присадибною земельною ділянкою, яка є суміжною з земельною ділянкою на якій розташована частина будинку, право власності на яку рішенням суду визнано за ОСОБА_2, та забезпечити собі доступ до стіни будинку, яка є спільною між належними їм частинами будинку, доступу до яких вона не має у зв’язку з тим, що відповідач ОСОБА_5, який є батьком ОСОБА_2, встановив залізобетонний паркан.
Із пояснень ОСОБА_4 вбачається, що паркан був встановлений у 2009 році після винесення рішення суду про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/6 частину будинку. Роботи по встановленню паркану проводилися робітниками, якими керував відповідач ОСОБА_5, у зв’язку з чим обов’язки по усуненню перешкод в користуванні земельною ділянкою та будинком позивачка і просила покласти на ОСОБА_5
Відповідно до ч.2 ст. 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не позбавлені з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушень прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; г) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом способів.
Суд першої інстанції у порушення ст.ст. 10, 212-214 ЦПК України зазначених вимог закону та встановлених обставин справи не врахував, доводів позивачки не перевірив і не виконав передбаченого законом обов’язку щодо сприяння всебічному і повному з’ясуванню обставин справи.
Вирішуючи спір та покладаючи обов’язки по усуненню порушень в користуванні земельною ділянкою та житловим будинком шляхом демонтажу суцільного залізобетонного паркану на ОСОБА_5, суд не врахував, що спір з приводу користування земельною ділянкою виник між співвласниками житлового будинку, розташованого на земельній ділянці, розподіл якої між ними проведено рішенням суду, розглянув справу без участі співвласника будинку та поклав обов’язки по демонтажу паркану на відповідача, який не є учасником спірних правовідносин.
На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність заявлених позовних вимог до ОСОБА_5, оскільки останній не є належним відповідачем у справі, що не позбавляє її права звернутися до суду за захистом своїх прав до належного відповідача.
За таких обставин, рішення суду про задоволення позовних вимог про усунення перешкод в користуванні житловим будинком та земельною ділянкою до ОСОБА_5, як ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, підлягає скасуванню, із ухвалення рішення про відмову у задоволені позову.
Керуючись ст..ст.303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, ст. 309, 313, ч.2 ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 червня 2010 скасувати.
У позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні будинком та земельною ділянкою відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий-суддя :
Судді: