2-129/2010
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2010 року Іллічівський районний суд м. Маріуполя під головуванням судді Мальцевої Є.Є., при секретарі Юрченко В.О., за участю представника позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи – приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Шабадаш Лариса Семенівна, Орган опіки та піклування при Іллічівської районної адміністрації Маріупольської міської ради, про визнання договору іпотеки та договору про задоволення вимог іпотекодержателя недійсними, позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, відшкодування моральної шкоди, позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, третя особа – ОСОБА_4, про визнання угоди купівлі-продажу дійсною, розподіл сумісного майна подружжя,
В С Т А Н О В И В:
11.01. 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними угод іпотеки квартири АДРЕСА_1 від 15.01.2007 року, договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 15.01.2007 року, третіми особами до справи залучені приватний нотаріус Шабадаш Л.С., , Орган опіки та піклування при Іллічівської районної адміністрації Маріупольської міської ради.
19.02.2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу. Під час розгляду справи уточнював свої позовні вимоги, також звернувся з позовом про стягнення суми боргу і з ОСОБА_2, звернути стягнення на майно відповідачів, також просив відшкодувати моральну шкоду.
05.11.2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3,, ОСОБА_6 про визнання угоди купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеної на біржі 22.07.1955 року, дійсною, розподіл майна, й визнання за нею права власності на Ѕ частину спірної квартири, третьою особою за даним позовом був залучений до справи ОСОБА_4.
Вказані позови були об’єднані у одне провадження.
В обґрунтування свої позовних вимог щодо визнання угоди купівлі-продажу спірної квартири ОСОБА_2 зазначила, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 з 03.08.1993 року по 02.07.2010 року. Від шлюбу вона має дитину – ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Під час шлюбу подружжя придбали двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, договір купівлі-продажу укладений був одним із подружжя – її чоловіком ОСОБА_3, шляхом оформлення контракту на товарній біржі 22.07.1995 року. Продавцем квартири була ОСОБА_8. Обгрунтовючи свої вимоги нормами СК України, ОСОБА_2 вважає, що вона має право при розподілі сумісного майна подружжя на Ѕ частину. Оскільки угода, в результаті якої була придбана у власність квартира, не була оформлена нотаріально, й така угода на час розподілу майна є нікчемною, просила визнати угоду купівлі-продажу спірної квартири від 22.07.1995 року, укладену між її колишнім чоловіком ОСОБА_3 та ОСОБА_6, - дійсною, і визнати за позивачкою право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1. як на частку у сумісному майні подружжя, придбану у період шлюбу.
В обґрунтування вимог щодо визнання недійсними договору іпотеки, предметом якої є спірна квартира, договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 15.01.2007 року пояснила, що вона не давала згоди на укладання вказаних угод, вона дізналася про них в кінці осені 2009 року. У спірній квартирі проживає позивачка, її неповнолітня дочка від шлюбу із ОСОБА_3, матір ОСОБА_3. Позивачка зареєстрована у спірній квартирі з 07.12.2007 року, а її дочка також зареєстрована за даною адресою. Позивачка вважає, що вказаними договорами прямо порушені її права, оскільки у випадку невиконання ОСОБА_3 боргових грошових зобов’язань на квартиру за оспорюваними договорами може бути звернуто стягнення. Спірна квартира – єдине житло позивачки та її дитини. Позивачка також заперечувала проти позову ОСОБА_4 до неї, оскільки вважає, що гроші, які позичив в нього її колишній чоловік ОСОБА_3, були витрачені не на користь родини, й вона не повинна відповідати за зобов’язаннями ОСОБА_3, не спричиняла йому моральну шкоду, яку вважає недоказаною позивачем, а також, що договір іпотеки і договір задоволення вимог іпотекодержателя не є дійсними як такі, що протиречать вимогам закону.
Представник ОСОБА_2 – ОСОБА_1, що діє на підставі довіреності, підтримав у судовому засіданні позовні вимоги, пояснив, що позивачці не було відомо про зобов’язання її чоловіка ОСОБА_3 перед ОСОБА_4. Договори іпотеки на квартиру, де проживає позивачка й родина відповідача ОСОБА_3, та договір задоволення вимог іпотекодержателя були укладені без її дозволу, що протиречить вимогам закону. Позивачка також не давала дозволу на укладання договору позики та повернення коштів відповідачу з сімейного бюджету. Крім того у забезпечення договору позики був укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира, куплена на підставі біржового контракту, і ОСОБА_3 не мав правовстановлюючих документів і права власності на квартиру на час укладання оспорюваних нею угод. Вказані угоди також порушують інтереси неповнолітньої дитини – ОСОБА_7, яка проживає й зареєстрована за адресою спірної квартири. Представник також пояснив, що вимоги позивачки щодо визнання угоди купівлі-продажу квартири на даний момент підлягають задоволенню, й також вимоги щодо визнання за ОСОБА_2 права власності на Ѕ частину спірної квартир як на майно, набуте під час шлюбу. В задоволенні позову ОСОБА_4 щодо ОСОБА_2 просив відмовити, оскільки гроші, отримані відповідачем, були витрачені без згоди подружжя не в інтересах родини, а також просив суд врахувати, що з записів, виконаних ОСОБА_4 на екземплярі договору задоволення вимог іпотекодержателя, вбачається, що ОСОБА_2 майже розплатився протягом часу з ОСОБА_4, і що сума боргу на даний час складає близько 6428 грн. Просив також застосувати строк позовної давності до неустойки, нарахованої ОСОБА_4, відмовити у зустрічному позові щодо вимог до ОСОБА_2.
Відповідач ОСОБА_3 усі позовні вимоги ОСОБА_2 визнав повністю, позов ОСОБА_4 визнав частково. У обґрунтування своєї позиції пояснив суду, що він не оспорює обставини купівлі-продажу квартирі під час шлюбу, вважає квартиру майном подружжя, що підлягає розподілу у рівних частках. Погодився із вимогами щодо визнання договору іпотеки та договору задоволення вимог іпотеко держателя недійсними з підстав, визначених ОСОБА_2. Визнав факт укладання договору позики із ОСОБА_4 на суму в доларах США, еквівалентну на той період 44000 грн, у січні 2007 року. Пояснив, що він і раніше позичав гроші у ОСОБА_4, виконував свої зобов’язання. У січні 2007 року він вирішив разом із ОСОБА_9 організувати сумісний бізнес, зайнятися підприємницькою діяльністю. Він не реєстрував себе підприємцем, але за домовленістю із ОСОБА_9 взяв у борг у ОСОБА_4 вказану суму для придбання технічного обладнання для організації виробництва в Маріуполі. Позивачку він про свої плани не повідомляв. Гроші він передав ОСОБА_9. Для забезпечення договору позики уклав із ОСОБА_4 договори іпотеки, предметом якого є квартира, куплена під час шлюбу із позивачкою., договір задоволення вимог іпотекодержателя. Документи для оформлення вказаного договору нотаріусу надавав ОСОБА_4. У паспорті ОСОБА_2 не було на той час відмітки про те, що він перебуває у зареєстрованому шлюбі, але він повідомив про це нотаріуса, яка не надала цьому уваги, дозвіл дружини не вимагала. Довідку про те, що в квартирі ніхто, крім нього не зареєстрований, він побачив тільки під час розгляду справи в суді. Договори він не вивчав, оскільки йому потрібні були гроші. ОСОБА_9 не зміг купити обладнання, гроші витратив безрезультатно. Протягом тривалого часу ОСОБА_3 повертав ОСОБА_4 гроші, які заробляв сам, і які йому передавав ОСОБА_9. ОСОБА_4 про повернення частками грошей робив записи на договорі задоволення вимог іпотекодержателя. ОСОБА_3 повернув йому більше, ніж брав у борг, і на даний час вважає, що йому до виплати залишилася сума близько 6428 грн, а виплатив він суму 27775 грн, виходячи з курсу долара США на момент погашення боргу. Відповідач визнав також вимоги щодо стягнення з нього суми інфляційних нарахувань, яка, виходячи з розміру боргу у сумі 6428 грн, повинна складати суму 2596,9 грн, визнав суму нарахувань 3% річних на смуму боргу у розмірі 313,37 грн, просив застосувати строк позовної давності до неустойки, просив зменшити розмір штрафних санкцій, враховуючи його матеріальний стан, не визнав вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, оскільки вважає, що не спричинив її позивачу ОСОБА_4.
Відповідач ОСОБА_4 позови ОСОБА_2 не визнав, підтримав свої позовні вимоги, які уточнював під час розгляду справи в суді, остаточно просив стягнути на його користь з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суму боргу у розмірі 44000 грн, суму відсотків за користування позикою у розмірі 15403 грн, суму інфляційних нарахувань у розмірі 25168 грн, суму нарахувань 3 % річних у розмірі 3851 грн, пеню у розмірі 234300 грн, а всього 322722 грн, відшкодувати з відповідачів на його користь моральну шкоду у розмірі 50000 грн, звернути стягнення на квартиру відповідачів АДРЕСА_1, оскільки вважає, що ОСОБА_3 при укладанні оспорюваних договорів діяв в інтересах сім»ї, за згодою з подружжям. У заперечення щодо позову ОСОБА_2 пояснив, що вона не може вимагати визнання дійсною угоди купівлі-продажу квартири, у якої не приймала участі, До того ж, якщо вона вважає, що біржовий контракт є нікчемною угодою, то вона не має підстав просити визнавати за собою право власності на 1\2 частину спірної квартири. Також заперечував проти того, що договір позики, укладений між ним та ОСОБА_2, не мав метою забезпечення інтересів родини ОСОБА_2, оскільки вони проживали разом, і позивачка посилалася на відсутність доходу у чоловіка, тобто, ОСОБА_2, на думку ОСОБА_4 брав гроші у позику для блага родини, і немає підстав для звільнення ОСОБА_2 від зобов’язань її чоловіка, хоча й колишнього. Пояснював, що не визнає факт яких-либонь виплат ОСОБА_3 за спірним договором позики, записи на договорі, на які посилається відповідач ОСОБА_3, стосуються, можливо, інших договорі позик, оскільки він неодноразово позичав гроші. До того ж з вказаних записів неможливо встановити однозначно, які суми виплачувалися, ким, кому, у якій валюті, за якими зобов’язаннями. За спливом часу відповідач не може роз»яснити сам, що значать ці записи. ОСОБА_4 пояснив, що вважає угоди іпотеки спірної квартири до задоволення вимог іпотеко держателя такими, що відповідають чинному законодавству, але, якщо судом будуть задоволені вимоги щодо визнання їх недійсними, то за договором позики, який є складною частиною договору іпотеки, просив стягнути з відповідачів суму боргу із усіма штрафними санкціями та інфляційними нарахуваннями. ОСОБА_4 також визначив, що своїми діями щодо обману при укладанні договору іпотеки, а саме представленням неправдивих відомостей ОСОБА_3 щодо його сімейного стану, а також тим, що йому тривалий час не повертають його гроші, йому заподіяно моральну шкоду, компенсацію якої він визначив у розмірі 50000 грн, і яку просив відшкодувати на його користь з відповідачів, і, якщо судом будуть визнані недійсним договір іпотеки і похідний від нього договір, то підлягає задоволенню його вимога щодо відшкодування моральної шкоди. Також для реального виконання рішення суду щодо стягнення грошей на його користь просив звернути стягнення на квартиру, що належить відповідачам.
Відповідачка ОСОБА_6 направила до суду заяву, де визначила, що не має можливості явитися до суду, не визнає позов ОСОБА_2 про визнання угоди купівлі-продажу спірної квартири дійсною, оскільки ОСОБА_3 не виплатив їй повністю гроші. До заяви відповідачка не надала ніяких інших пояснень, доказів, на які б посилалася у своїх запереченнях, не навела.
Третя особа приватний нотаріус Маріупольської міського нотаріального округу Шабадаш Л.С. надала суду письмові заперечення проти позову ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки та договору про задоволення вимог іпотекодержателя недійсними. Визначила, що правомірно посвідчила нотаріально договір іпотеки від 15.01.2007 року, та договір про задоволення вимог іпотекодержателя укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, оскільки керувалася Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою Наказом міністерства юстиції України від 03.03.2004 року №20/5, згідно до якої біржовий контракт є правовстановлюючим документом, який мав державну реєстрацію. До того ж ОСОБА_2 надав їй неправдиві відомості щодо його сімейного стану та щодо осіб, що зареєстровані у спірній квартирі. Вважає позов ОСОБА_2 щодо визнання вказаних договорі недійсними таким, що не підлягає задоволенню.
Третя особа – представник Органу опіки та піклування Іллічівської районної адміністрації Маріупольської міської ради ОСОБА_10 що діє на підставі довіреності, надала до суду заяву із проханням розглянути справу у його відсутності, вважає, що позов ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки підлягає задоволенню, оскільки така угода порушує права неповнолітньої ОСОБА_7, яка проживає у спірній квартирі.
Свідок ОСОБА_9 суду пояснював, що він є давнім знайомим ОСОБА_3, мав намір займатися разом підприємницькою діяльністю: ОСОБА_3 повинен був надати гроші, а свідок поставити обладнання для виробництва, про що вони уклали договір. З такою метою ОСОБА_3 уклав договір залога із ОСОБА_4, про що й розповів свідку. Гроші, отримані у борг від ОСОБА_4, ОСОБА_3 передав свідку: близько 9500 доларів США. Зі слів ОСОБА_3 свідку відомо, що той не обговорював свої плани із дружиною. Свідок не зміг купити обладнання, яке вони планували для організації свого бізнесу, тому що став жертвою обману, гроші пропали. Свідок допомагав ОСОБА_3 повертати борг: він частками протягом кількох місяців передав йому для повернення ОСОБА_4 близько 20000 доларів США, які ОСОБА_3 повертав позикодавцю.
Вислухавши сторони, свідка, вивчивши докази по справі, суд дійшов до висновку про те, що позов ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки та договору про задоволення вимог іпотекодержателя недійсними підлягає частковому задоволенню; позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, відшкодування моральної шкоди – також слід задовольнити частково, а у частині позову до ОСОБА_2 – відмовити; позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про визнання угоди купівлі-продажу дійсною, розподіл сумісного майна подружжя слід задовольнити повністю з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно з контрактом №4391 від 22.07.1995 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 на Маріупольській універсальній товарній біржі, що вартість угоди була встановлена сторонами у 725000000 крб, форма оплати – готівкою, строк оплати – у день укладання контракту в момент передачі документів, і на таких умовах контракт підписаний сторонами. ОСОБА_6 у заяві, направленої в адрес суду, визначила, що ОСОБА_3 не розрахувався із нею за даною угодою, доказів таких обставин не навела.
Згідно до копії свідоцтва про шлюб, належним чином переведеного, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, уклали шлюб 03.08.1993 року у відділі РАЦС Самгорського району м.Тбілісі, актовий запис 3295. 21.06.2010 року рішенням Іллічівського райсуду м.Маріуполі шлюб був розірваний з тих причин, що чоловік постійно обманював дружину, що призвело до розриву сімейних стосунків. Про розірвання шлюбу 02.07.2010 року було видано свідоцтво Іллічівським відділом реєстрації актів цивільного стану ММУЮ Донецької області.
Згідно до ст.. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Відповідно до вимог ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
А ст. 70 СК України передбачає, що у разі поділу майна, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними. Ніхто з сторін не оспорював ті обставини, що спірна квартира була придбана подружжям ОСОБА_2 під час шлюбу. Вимогами ст. 657 та перехідних положень ЦК України визначено, що договір купівлі-продажу квартири укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Тому договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 22.07.1995 року на Маріупольській Уіверсальній товарній біржі за №4391 між ОСОБА_6, з однієї сторони, та ОСОБА_3, з іншої сторони, слід визнати дійсним. На даний час шлюб розірваний, позивачкою заявлені вимоги про розподіл сумісного майна подружжя, визнання за нею права власності на частку спірної квартири.
Статтею 365 ч.3,4 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо спільне володіння і користування майном є неможливим, і якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім»ї. Доводи відповідача ОСОБА_4 про те, що позов не підлягає задоволенню, оскільки позивачка не є стороною за угодою, протиречать закону, оскільки ст. 16 ЦК України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Позивач навела достатньо законних підстав для обгрунтування своїх вимог. Доводи відповідача про те, що неможливо ділити майно, на яке виникає право власності з моменту держаної реєстрації, також не ґрунтуються на законі, оскільки позивачка одночасно ставить питання щодо вирішення її вимог про визнання угоди у вигляді біржового контракту дійсною та визнання за нею права власності на частку у майні подружжя. Тому її позов і в цієї частині підлягає задоволенню.
Судом також встановлено, що 15.02.2007 року між ОСОБА_11, діючою в інтересах ОСОБА_4 на підставі довіреності, та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського округу Шабадаш Л.С.. Згідно до основного зобов»язання вказаного договору іпотекодержатель ОСОБА_4, який також є позикодавцем, передав у позику ОСОБА_3 44000 грн, які позичальник зобов’язався повернути: щомісячно до 15.06.2007 року виплачувати по 3000 грн, а 15.07.2007 року сплатити решту 29000 грн. Позичальник, винний у неповерненні грошей у строк, зобов’язаний сплатити неустойку у розмірі 0,5% від неповернутої чи несвоєчасно повернутої суми. Виконання основного зобов’язання здійснюється у такому порядку: сплачена позичальником сума грошових коштів насамперед зараховується на погашення неустойки, а після погашення неустойки в повному обсязі решта сплаченої суми зараховується в погашення боргу. Факт передачі грошових коштів підтверджений підписом позичальника. За умовами іпотеки того ж договору на забезпечення виконання основного зобов’язання іпотекодавець ОСОБА_3 передає в іпотеку іпотекодержателю ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1, на яку повинно бути звернено стягнення у випадку невиконання або неналежного виконання боржником його зобов’язань за договором позики. За вказаним договором також після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодавець зобов’язаний на вимогу іпотекодержателя у місячний строк виселитися сам, забезпечити виселення й зняття з реєстрації усіх мешканців із вищевказаної квартири, звільнити від майна, передати ключі. В договорі визначено що позикодавець у зареєстрованому шлюбі не перебуває, кошти йому передаються у особисту власність, передане в іпотеку майно є його особистою власністю. Також 15.01.2007 року між тими ж сторонами був укладений договір про задоволення вимого іпотекодержателя, посвідчений нотаріусом Шабадаш Л.С., згідно до якого ОСОБА_3 зобов’язався передати іпотекодержателю право власності на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання: якщо позичальником не виконане основного зобов’язання щодо повернення позики, він передає іпотекодержателю право власності на спірну квартиру за ціною 44000 грн. В даному договорі також зазначено що позичальник ОСОБА_3 не перебуває у зареєстрованому шлюбі, предмет іпотеки є його особистою власністю. До матеріалів справи нотаріусом надана копія заяви ОСОБА_3, у якої він 15.01.2007 року визначив, що не перебуває у шлюбі.
З особистого рахунку спірної квартири, наданого на запит суду ЖКП Іллічвського району, вбачається, що у квартирі зареєстровані ОСОБА_3 з 01.08.1995 року по 05.02.2009 року, ОСОБА_12 з 21.06.1996 р, ОСОБА_13 з 16.07.1996 р., ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_1) з 15.05.2006 року, ОСОБА_2 з 17.12.2007 року.
В матеріалах справи також є копія довідки, наданої ОСОБА_2 при укладанні договору іпотеки, з якої слідує що на момент укладання угоди в спірній квартирі ніхто крім нього не зареєстрований.
З копії форми № 1 ОСОБА_3 і його пояснювальної записки, наданої на запит суду СГІРФО Ілліівського РВ, вбачається, що в нього до 11.04.20008 року не було відмітки у паспорті про те, що він є у зареєстрованому шлюбі. В той час як у матеріалах справи є документи, що свідчать про те, що він зареєстрував шлюб в 1993 році. З повідомлення директора ЖКП Іллічівського району м.Маріуполя слідує, що печатка на довідці про відсутність зареєстрованих мешканців у спірній квартирі, наданої для укладання угоди іпотеки 15.01.2007 року, була знищена комісією 05.12.2006 року, у зв’язку із перереєстрацією, а відомості щодо кількості зареєстрованих осіб можуть бути надані тільки наймодавцю або членам його родини. Факт знищення печатки підтверджується відповідним актом від 05.12.2006 року, долученим до матеріалів справи.
Вказані письмові докази спростовують пояснення ОСОБА_3 в той частині, що він не скривав факту свого одруження на час укладання спірного договору, а необхідні для угоди документи були оформлені без його відому.
Таким чином суд вважає доказаним, що ОСОБА_3 при укладанні вказаної угоди навмисно скрив обставини, які б могли вплинути на укладання договору іпотеки, і, напроти, вважає правдивими його пояснення щодо того, що йому край потрібні були гроші, і він намагався укласти такий договір на будь-яких умовах: таких, що порушують майнові інтереси його дружини й можуть порушити право на житло його неповнолітньої дитини. Відповідно до вимог ст.. 65 СК України тільки договір, укладений одним з подружжя в інтересах сім»ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім»ї.
Згідно до положень п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вимога про оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена заінтересованою особою, права і інтереси якої порушені вчиненням правочину. Таким чином, ОСОБА_2 обґрунтовано звернулася до суду з вимогами щодо визнання оспорюваних договору іпотеки та задоволення вимог іпотеко держателя недійсними.
Згідно до ст.. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам неповнолітніх дітей. Недодержання вказаних вимог згідно до ст.. 215 ЦК України є підставою недійсності правочину. Договір купівлі-продажу квартири згідно до вимог ЦК України має бути нотаріально посвідченим. На момент укладання договору іпотеки правовою підставою на укладання такого договору з боку ОСОБА_3 був тільки біржовий контракт, який згідно до вимог закону не створює права власності на квартиру – такий правочин є нікчемним. Згідно до вимог ст.. 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки може бути об»єкт нерухомого майна за умовами, що нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності. Згідно до ст.. 65 СК України при укладанні договору одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина має право звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладання одним з подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державній реєстрації згода другого з подружжя має бути подана письмово, і така згода має бути нотаріально посвідченою. Як встановлено судом, ОСОБА_2 не давала згоди на укладання договору іпотеки спірної квартири.
Тому договір іпотеки, оспорюваний ОСОБА_2, як такий що суперечить нормам ЦК України, нормам СК України, Закону України «Про іпотеку», слід визнати недійсним. Але відповідно до ст.. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Оскільки ОСОБА_3 визнає факт отримання грошей у позику, і договір позики на 44000 грн відповідає вимогам закону, то договір іпотеки слід визнати недійсним тільки в частині умов іпотеки, з тих же підстав слід визнати недійсним договір задоволення вимог іпотекодержателя від 15.01.2007 року.
Законом не передбачено відшкодування моральної шкоди внаслідок невиконання умов договору, а, оскільки сторони не оспорюють договір позики, а оспорюють тільки суму боргу, то ствердження ОСОБА_4 про наявність підстав відшкодування моральної шкоди у випадку визнання іпотеки недійсною, не ґрунтуються на законі, і вимоги ОСОБА_4 про відшкодування з відповідачів моральної шкоди, як заподіяної йому внаслідок непогашення боргу, не підлягають задоволенню.
Щодо вимог ОСОБА_4 про стягнення з відповідачів за його позовом суми позики, то вони підлягають частковому задоволенню з наступного.
На екземплярі договору задоволення вимог іпотекодержателя, що був у ОСОБА_3, і який він надав суду у якості доказу, є записи, виконані відповідачем ОСОБА_4, які, на думку, ОСОБА_3 свідчать про сплату ним більшої частини суми боргу протягом 2007-2009 років. Із таким ствердженням не погодився ОСОБА_4, не визнав такі обставини, і суд вважає, що пояснення ОСОБА_3 в цієї частині нічим не підтверджені: з вказаних записів неможливо однозначно встановити їх зміст, і вимоги про стягнення суми боргу з ОСОБА_3 підлягають задоволенню.
З угоди про передачу авансу від 12.02.2007 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_9, слідує, що ОСОБА_3 передав йому аванс у розмірі 85 000 грн на придбання необхідного обладнання. Такі обставини підтвердив свідок ОСОБА_9 в суді, пояснивши, що частину з цих коштів ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_4 под залог квартири. У суду немає підстав ставити під сумнів пояснення свідка, який є незаінтересованою особою, і ОСОБА_4 нічим їх не спростував. Враховуючи обставини укладання договору іпотеки, той факт, що ОСОБА_3, скрив факт шлюбу, суд вважає доказаними ствердження позивачки ОСОБА_2 щодо того, що ОСОБА_3 розпорядився грошами, які позичив у ОСОБА_4, не в інтересах сім»ї, а витратив їх на безрезультатний, нічим не підкріплений проект організації виробництва разом із ОСОБА_9. Тому суд відмовляє у задоволенні вимог ОСОБА_4 щодо стягнення суми боргу з ОСОБА_2. Вимоги ОСОБА_4 щодо звернення стягнення на квартиру відповідачів є безпідставними, не ґрунтуються на законі, у таких вимогах суд також відмовляє.
Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суми відсотків за користування позикою у розмірі 15403 грн, суму інфляційних нарахувань у розмірі 25168 грн, суму нарахувань 3 % річних у розмірі 3851 грн, пеню у розмірі 234300 грн, а всього 322722 грн, суд виходив з наступного.
Згідно до ст. 258 ЦК України позовна давність у один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (пені). Оскільки відповідачі заявили про застосування такої позовної давності, ОСОБА_4 слід відмовити у стягненні суми пені у розмірі 234300 грн, тому що строк зобов’язання був визначений договором до 15.07.2007 року, і ОСОБА_4 не навів підстав для поновлення такого строку. Умовами договору також не були передбачені відсотки за користування позикою, і в цій частині вимог слід відмовити, тим більше, що ОСОБА_4 заявлені вимоги щодо стягнення суми нарахувань 3 % річних, як це й передбачено законом, коли інше не обумовлено договором.
Таким чином з ОСОБА_3 слід стягнути на користь ОСОБА_4 суму нарахувань відповідно до індексів інфляції на суму боргу у розмірі 25168 грн, суму трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 3851 грн, суму боргу 44000 грн, а всього 73019 грн..
Виходячи з вимог ст.. 88 ЦПК України з ОСОБА_3 слід стягнути на користь держави судовий збір у розмірі 730 грн.19 коп. пропорційно задоволених щодо нього вимог, та суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.
Керуючись ст.ст.10,11,88,209,212,214-215,218 ЦПК України, ст. 60, 61, 65, 69-71 СК України, ст..ст. 16, 60, 63, 203, 209, 215, 217, 220. 365, 657 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Постановою Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року зі змінами від 25.05.2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд –
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи – приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Шабадаш Лариса Семенівна, Орган опіки та піклування при Іллічівської районної адміністрації Маріупольської міської ради, про визнання договору іпотеки та договору про задоволення вимог іпотекодержателя недійсними - задовольнити частково.
Визнати частково недійсним посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Шабадаш Ларисою Семенівною договір Іпотеки від 15.01.2007 року, укладений між ОСОБА_4, в інтересах якого за довіреністю діяла ОСОБА_11, та ОСОБА_3 в частині умов іпотеки, предметом якої визначена квартира АДРЕСА_1, і умов задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмету іпотеки.
Визнати недійсним посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Шабадаш Ларисою Семенівною договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 15.01.2007 року, укладений між ОСОБА_4, в інтересах якого за довіреністю діяла ОСОБА_11, та ОСОБА_3, укладений з метою забезпечення вимог іпотекодержателя відповідно до умови іпотеки, предметом якої визначена квартира АДРЕСА_1.
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, відшкодування моральної шкоди – задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суму боргу за договором позики від 15.01.2007 року у розмірі 44000 ггрн, а також суму нарахувань відповідно до індексів інфляції на суму боргу у розмірі 25168 грн, суму трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 3851 грн, а всього 73019 грн..
У частині позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення решти штрафних санкцій по договору позики від 15.01.2007 року, відшкодування моральної шкоди – відмовити.
У частині позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення з неї суми боргу з штрафними санкціями, відшкодування моральної шкоди та звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 – відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 730 грн.19 коп., та суму витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.
Позов ОСОБА_14 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, третя особа – ОСОБА_4, про визнання угоди купівлі-продажу дійсною, розподіл сумісного майна подружжя – задовольнити повністю.
Визнати дійсною угоду купівлі-продажу (біржовий контракт №4391) квартири №16 в будинку 147 по пр..Металургів в м.Маріуполі, укладений 22.07.1995 року на Маріупольській Уіверсальній товарній біржі за №4391 між ОСОБА_6, з однієї сторони, та ОСОБА_3, з іншої сторони.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 як на частину майна, набутого подружжям під час шлюбу.
На рішення може бути подана апеляція в Апеляційний суд Донецької області через Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя