Справа №2а-1711/10
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«01” листопада 2010 року
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого – судді Спаї В.В.,
при секретареві - Гудим О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління ДАІ ГУМВС України в Дніпропетровській області та інспектора ДПС ВДАІ м. Павлограда Якушина Володимира Анатолійовича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що постановою інспектора від 02.07.2010 р. його було притягнуто до відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП Зазначаючи у позові про те, що постанова є незаконною, адже з боку інспектора були проігноровані аргументи водія щодо відсутності вчинення з його боку порушень ПДР, інспектор відмовився вказати у протоколі свідка, та про те, що при накладенні стягнення за вчинення адміністративного правопорушення були порушені приписи ст. 33 КУпАП та не додано до постанови доказів порушення, у позові й заявлено вимогу про скасування постанови та закриття провадження у справі.
У судове засідання позивач не з’явився, водночас надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, зазначив водночас про те, що він підтримує позовні вимоги; відповідач – інспектор ДАІ у судове засідання не з’явився, надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності через службову необхідність. Представник іншого відповідача у судове засідання не з’явився, причини неявки суду не повідомив, та за ухвалою суду справа розглядалася у порядку письмового провадження.
Суд, дослідивши матеріали судової справи, дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на такі встановлені обставини.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Утім за результатами розгляду справи на порушення ст.ст. 245, 280 КУпАП інспектор помилково дійшов до висновку про наявність в діях позивача за цим позовом складу правопорушення.
Так, диспозицією статті ч. 1 ст. 122 КУпАП встановлена відповідальність за перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Разом з тим, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, якими, тобто доказами, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст. 251 КУпАП). Утім, як було встановлено судом, при винесенні оспорюваної постанови суб’єктом владних повноважень не було зібрано жодних доказів (ст. 251 КУпАП) на підтвердження вчинення порушення. Отже, з огляду на вищевикладене та зважаючи на положення ст. 62 Конституції України, відповідно до якої усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, суд в цій постанові зазначає, що ці сумніви не можуть бути усунені, адже джерела отримання доказів вичерпані.
Разом з тим, суд у цій справі, оцінюючи дії відповідача, як суб’єкта владних повноважень, зазначає, що на виконання ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та виходить з засад ч. 3 ст. 2 КАС України та зазначає, що ці дії не були вчинені відповідачем із дотриманням добросовісності, розсудливості, неупередженості, обґрунтованості, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відповідач не виконав свій процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, який на виконання ч. 2 ст. 71 КАС покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, обмежившись письмовою заявою про розгляд справи у його відсутності через службову необхідність. За розгляду справи протиправне діяння та інші елементи передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП порушення встановлені не були, через що постанова підлягає скасуванню як незаконна із закриттям провадження у справі через відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення.
З гідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України; у ч. 1 ст. 19 Закону України «П ро міжнародні договори України» також наголошується на тому, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Зважаючи те, що Україною було ратифіковано Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (Закон №475/97-ВР від 17.07.1997 р.), таким чином, було взято зобов’язання додержувати поваги до прав людини, у тому числі стосовно того, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції ).
Викристолізовуючи у практиці застосування ст. 13 Конвенції (наприклад, (заява N 34056/02 )), Європейський суд з прав людини (на виконання ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права) повторює, що стаття 13 Конвенції гарантує доступність засобів захисту на національному рівні для реалізації прав та свобод, викладених у Конвенції, які можуть бути забезпечені у будь-якій формі у національному правовому порядку. Дія статті 13 полягає у вимозі, відповідно до якої національні засоби захисту повинні реагувати на спірне порушення Конвенції та надавати відповідну допомогу, не зважаючи на те, що Договірні Сторони мають певну свободу щодо методів пристосування до своїх конвенційних обов'язків відповідно до цього положення. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від виду скарги заявника відповідно до Конвенції, але, не зважаючи на це, засоби захисту, які вимагаються за статтею 13, повинні бути ефективними.
Щодо заявленої в адміністративному позові вимоги до УДАІ ГУМВС України в Дніпропетровській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, то в цій частині суд в її задоволенні відмовляє, оскільки, зважаючи на права підрозділу Державтоінспекції, передбачені Законами України "Про міліцію", "Про дорожній рух", "Про оперативно-розшукову діяльність", іншими нормативно-правовими актами, що регулюють їх діяльність, як вбачається позивачем фактично оскаржені дії суб'єкта владних повноважень - інспектора ДАІ при здійсненні ним владних управлінських функцій, оцінка законності яких й була дана за результатами судового розгляду.
Керуючись ст.ст. 7-9, 11-12, 17, 158-163, 167, ч. 4 ст. 122 КАС України, п. 1 ч. 1 ст. 247, ст.ст. 293-294 КУпАП, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії інспектора БДПС ВДАІ м. Павлограда Якушина Володимира Анатолійовича у частині винесення 02.07.2010 р. постанови про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Скасувати постанову інспектора БДПС ВДАІ м. Павлограда Якушина Володимира Анатолійовича серії АЕ №329907 від 02.07.2010 р. про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП закрити у зв’язку з відсутністю в діях особи складу правопорушення.
В задоволенні адміністративного позову до Управління ДАІ ГУМВС України в Дніпропетровській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення відмовити.
Рішення суду є остаточним і оскарженню не підлягає.
Суддя