Справа № 2-1612/2010 року

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2010 року                                                                                                м. Сімферополь

Київський районний суд м. Сімферополя  Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді – Кагітіної І.В.,

при секретарі –          Якушевій Г-М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з позовом ОСОБА_1 до фізичної особи – підприємця ОСОБА_2, третя особа – Сімферопольський міський центр зайнятості, про визнання трудового договору недійсним, визнання наказу незаконним, встановлення факту перебування у трудових відносинах,  стягнення заробітної плати, компенсації за відпустку, моральної шкоди, -

встановив:

У березні 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 про захист трудових прав. Позовні вимоги позивачем неодноразово уточнювались з залишенням їх частини без розгляду (т.1, а.с.1-3, 138-139, 175-176, 180-181, 183-185, 187-189, 234-235; т. 2, а.с. 198). Остаточно позивач просила визнати трудовий договір №01500900671 від 02.02.2009 року, укладений між фізичною особою – підприємцем ОСОБА_2 та нею, зареєстрований у Сімферопольському міському центрі зайнятості, недійсним у наслідок підроблення підпису; визнати наказ №01 від 27.02.2009 року про звільнення незаконним; визнати факт перебування її у трудових відносинах з фізичною особою – підприємцем ОСОБА_2 на посаді продавця рибної продукції з середньомісячним заробітком 1600 грн. з 19.01.2008 року по 01.04.2010 року, з них з 19.01.2008 року по 08.11.2008 року на виносній торгівлі, з 09.02.2009 року по 20.02.2009 року у рибному відділі магазину «Провіант» по вулиці Лермонтова, 18, «в» у м. Сімферополі; стягнути з фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі за лютий 2009 року у розмірі 1600 грн.; 3200 грн. - компенсацію за невикористану відпустку за 2008 – 2009 р.р., 24000 грн. - заробітну плату за вимушений прогул з 01.03.2009 року по 01.06.2010 року; 30000 грн. – моральну шкоду; зобов’язати фізичну особу – підприємця ОСОБА_2 провести відповідні відрахування загальнообов’язкового пенсійного страхування  за період роботи з 19.09.2008 року по час звільнення в Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя з розрахунку середньомісячної заробітної плати у розмірі 1600 грн.; вважати її звільненою з роботи за власним бажанням, тобто за ст. 38 КЗпП України на підставі поданої неї заяви з часу ухвалення судового рішення; зобов’язати  фізичну особу – підприємця ОСОБА_2 та Сімферопольський міський центр зайнятості провести запис у трудовій книжці ОСОБА_1 про прийняття на роботу у якості продавця рибної продукції з 19.01.2008 року по час звільнення з роботи за власним бажанням, тобто за ст. 38 КЗпП України у день прийняття судом рішення, здійснити у встановленому порядку державну реєстрацію трудових відносин, зобов’язати відповідача поставити її  на облік у зв’язку з припинення  трудових відносин.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з фізичною особою – підприємцем (далі – ФОП) ОСОБА_2 у якості продавця рибної продукції з 19.01.2008 року по 20.02.2009 року. Без будь-яких пояснень 20.02.2009 року вона була відсторонена від роботи з наступним звільненням. Заробітна плата за лютий 2009 року, компенсація за невикористану відпустку не були виплачені, запис у трудовій книжці про прийом на роботу та звільнення не проведена. Станом на 01.06.2010 року трудовий договір з реєстрації у Сімферопольському міському центрі зайнятості не знятий. Трудовий договір між ФОП ОСОБА_2 та позивачкою укладався на державний мові двічі: 29.01.2008 року у  та 02.02.2009 року. Основними умовами трудового договору були ненормований робочий час, графік виїзної торгівлі, відпочинок не менш двох днів на тиждень, середньомісячна заробітна плата у розмірі 1600-1800 грн, відпустка у літній період. Фактично трудові відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, якого вона вважала приватним підприємством, були оформлені 19.01.2008 року. З цього часу  та до 09.11.2008 року вона працювала на виносні торгівлі рибою та морепродуктами, а з 09.11.2008 року по 20.02.2009 року продавцем у рибному відділу магазину «Провіант» по вул. Лермонтова, б.18 «в». При цьому, робочий день тривав з 08-00 год по 20-00 год., п’ять робочих днів, у суботу позивачка виїзжала на виносну торгівлю, один вихідний – неділя, робочий тиждень складав 72 години. Перебування у фактичних трудових відносинах підтверджено показаннями свідків, накладними на продукцію. Між тим, трудовий договір від 19.01.2008 року не був зареєстрований у встановленому порядку, наказ при прийом на роботу не був виданий. Трудовий договір від 02.02.2009 року, який зберігається у Сімферопольському міському центрі зайнятості, є підробленим в частині підпису та умов праці. Наказ про звільнення від 27.02.2009 року за прогул виданий відповідачем заднім числом 27.07.2009 року та від позивачки не були витребувані пояснення. Відповідачем також було порушено Закон України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», не представлено пенсійному фонду відомості про роботу ОСОБА_1 за період з 19.01.2008 року по 20.02.2009 року. До цього часу трудовий договорі у Сімферопольському міському центрі зайнятості не знятий з реєстрації.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов з вищенаведених підстав, при ухваленні рішення просив врахувати, що з 17.06.2010 року ОСОБА_1 працевлаштувалась, тому просить вважати її звільненою з 16.06.2010 року та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.03.2009 року по 01.06.2010 року.

Відповідач та його представник у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог з посиланням на те, що трудовий договір було укладеного та зареєстровано 02.02.2009 року, звільнена ОСОБА_1 27.02.2009 року за прогул. У будь-яких трудових відносинах у інший період сторони не перебували. Наявність моральної шкоди не підтверджено жодним доказом. Щодо розміру можливих виплат, то позивачем проведено розрахунок на припущеннях без будь-якого обґрунтування. Трудовий договір, по якому проводилась експертиза по цивільній справі, є екземпляром, який представлений ФОП ОСОБА_2 Щодо проведених експертних досліджень по кримінальній справі, то вони проводились по іншим екземплярам трудового договору.    

Суд, заслухавши представника позивача, відповідача, його представника, дослідивши матеріали цивільної справи, з’ясував наступні обставини по справі.

Відповідно до трудового договору від 02.02.2009 року, укладеного між фізичною особою - підприємцем  ОСОБА_2 та ОСОБА_1, остання взяла на себе обов’язок з 02.02.2009 року виконувати роботу продавця продовольчих товарів з 02.02.2009 року, з оплатою 605 грн. Час виконання робіт встановлений не більш 40 годин на тиждень, за графіком, вихідні дні – два дня на тиждень (за графіком), тривалість щорічної відпустки 24 календарних дня з 13 жовтня по 05 листопада 2009 року  (т.1, а.с. 245) Зазначений трудовий договір був зареєстрований у Сімферопольському міському центрі зайнятості та на цей час реєстрація його розірвання не проведена, що визнано сторонами.

Щодо посилання позивач, що вона фактично перебувала у трудових правовідносинах з ФОП ОСОБА_2 з 19.01.2008 року з іншими умовами праці, то на підтвердження цього ОСОБА_1 не надано безспірних доказів.

Щодо показань свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про те, що вони працювали водіями та неодноразово вивозили продавця ОСОБА_1 на виносну торгівлю рибною продукцією, то суд їх не бере до уваги. Зазначені особи перебували у трудових відносинах з братом відповідача ОСОБА_7.  При цьому сама позивачка пояснювала, що на виїзну торгівлю її вивозили водії, які працювали у ОСОБА_7 (т.2, а.с. 20).

 Показання свідків про те, що ОСОБА_1 отримувала заробітну плату у розмірі приблизно від 1700-1800 гривень носять характер припущення.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.

Не бере до уваги суд як допустимий доказ  письмові пояснення  ОСОБА_8, оскільки вони викладені представником позивача ОСОБА_9  у вигляді цитування показань ОСОБА_8, наданих у прокуратурі Київського району м. Сімферополя ( т. 1, а.с.98)

На підтвердження факту роботи у відповідача у магазині «Провіант» по вулиці Лермонтова, б. 18»в» у м. Сімферополі  позивачем надані накладні на отримання товару та квитанція до прибуткового касового ордеру №21. Зазначені письмові докази суд також не бере до уваги, оскільки з квитанції не убачається, що оплата послуг була проведена саме ОСОБА_1 Накладні не містять жодних даних про те, що вони пов’язані з роботою фізичної особи – підприємця  ОСОБА_2 Так, з письмових пояснень позивачки та показань свідка ОСОБА_10 убачається, що зазначені накладні виписувала та підписувала ОСОБА_10, яка не перебуває у трудових відносинах з відповідачем  (т. 1, а.с.69 - 74, т. 2, а.с. 21).

Будь-яких  інших доказів на підтвердження укладення трудового договору 19.01.2008 року на умовах праці, викладених у позовній заяві, позивачем не надано, відповідної реєстрації іншого трудового договору у Сімферопольському міському центрі зайнятості не проводилось. Не представлено позивачем також доказів щодо підроблення її підпису у трудовому договорі від 02.02.2009 року.

Відповідно до висновку  №2547 почеркознавчої експертизи від 20.10.2010 року  рукописний запис «2 Февраля», розташований у трудовому договорі №01500900671 від 02.02.09 року в п. 15 виконано, вірогідно, ОСОБА_1 Підпис від імені ОСОБА_1, розташований у трудовому договорі між робітником та фізичною особою №01500900671 від 02.02.09 року в п. 15 у графі «Робітник» виконана ОСОБА_1 (т. 2, а.с. 100-102).

Стосовно вимог про визнання трудового договору від 02.02.2009 року недійсним, то відповідно до ст. 3 КЗпП України трудові відносини працівників регулює законодавство про працю, яке не передбачає можливості визнання трудового договору недійсним.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 29 постанови “Про практику розгляду судами трудових спорів” від 6 листопада 1992 року № 9 у зв’язку з порушенням правил прийняття на роботу трудовий договір може бути припинено на підставі ст. 7 КЗпП України.  Таких позовних вимог позивачем не заявлено.

З огляду на викладене та з урахуванням того, що позивачка ОСОБА_1 визнавала факт укладання трудового договору, у тому числі 02.02.2009 року, суд приходить до висновку, що вона перебувала у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 з 02.02.2009 року на посаді продавця продовольчих товарів. За зазначеними підстаами позов в частині визнання трудового договору від 02.02.2009 року недійсним та встановлення факту знаходження у трудових відносинах на посаді продавця рибної продукції з середньомісячним заробітком 1600 грн. з 19.01.2008 року по 01.04.2010 року, з них з 19.01.2008 року по 08.11.2008 року на виносній торгівлі, з 09.02. 2009 року по 20.02.2009 року у рибному відділу магазину «Провіант» по вулиці Лермонтова, 18, «в» у м. Сімферополі не підлягає задоволенню.

Наказом №01 від 27.02.2009 року ОСОБА_1 було звільнено з 23.02.2009 року за прогул (т.1, а.с. 47).

При оцінки правомірності видання зазначеного наказу, суд виходить з того, що він не містить відомостей про дату вчинення ОСОБА_1 прогулу. Не встановлено матеріалами справи  обґрунтування видання такого наказу, відповідачем не надано доказів у вигляді акту про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, у тому числі понад три години, табелю робочого часу.

Крім того, оскільки звільнення позивачки з посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України є дисциплінарним стягненням, то при цьому відповідач повинен був дотриматись положення ст. 149 КЗпП України про те, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Будь-яких доказів того, що від позивача ФОП ОСОБА_2 намагався отримати пояснення по факту вчинення прогулу і вона від цього відмовилась, суду надано не було.  

З огляду на викладене у сукупності суд приходить до висновку, що наказ ФОП ОСОБА_2 №01 від 27.02.2009 року про звільнення ОСОБА_1  підлягає визнанню незаконним та скасуванню, а звільнення проведено з порушенням норм трудового законодавства.

Як встановлено з трудової книжки позивачка ОСОБА_1  з 17.06.2010 року працевлаштувалась ( т. 2, а.с.165). З пояснень представника позивача убачається, що вона з зазначеної дати не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем.

Зі змісту ч. 3 ст. 235 КЗпП України убачається, що у разі визнання  звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв’язку з допущеними щодо нього порушеннями законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну статтю ( пункт) закону.

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Незважаючи на те, що позивач не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, за ч. 3 ст. 235 зазначеного Кодексу він має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Та обставина, що ОСОБА_1 на цей час працевлаштувалась не може бути підставою для відмови в позові про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

З огляду на викладене, суд вважає необхідним визнати ОСОБА_1 звільненою з посади на підставі ст. 38 КЗпП України та зобов’язати відповідача внести запис про  прийняття її на посаду продавця продовольчих товарів  та звільнення.

Аналогічне розуміння щодо застосування зазначеної норми трудового законодавства  міститься в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 15.04.2009 року.

Згідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

При звільненні ФОП ОСОБА_2 не виплатив позивачці нараховану заробітну плату у розмірі 605 грн. за лютий 2009 року, що ним визнано у судовому засіданні. Суд не бере до уваги, як виконання вимог про оплату заробітної плати направлення на адресу ОСОБА_1 листа з пропозицією зустрітись (т.1 а.с.92).

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до ч. 1 ст.  2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Згідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки», щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Матеріалами справи встановлено, що у позивача за відпрацьований час з 02.02.2009 року по 16.06.2010 року виникло право на щорічну відпустку тривалістю 30 календарних днів (24 календарних дня відпустки за рік : 12 місяців = 2 календарних дня відпустки за відпрацьований місяць; вважається, що ОСОБА_1 відпрацювала  повних 15 місяці х 2 календарних дня = 30 календарних днів).

Таким чином, компенсація за щорічну основну відпустку повинна бути проведена з розрахунку 30 календарних днів.

При розрахунку суми компенсації за невикористану відпустку суд бере до уваги Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, п. 2 якого встановлено, що працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

З огляду на викладене середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 буде складати 605 (розмір виплати) :  20 (фактично відпрацьовані дні) = 30,25.

Компенсація за не використані ОСОБА_1 дні щорічної відпустки буде складати 907,50 грн. ( 30 днів х 30,25 середньоденна заробітна плата).

При розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд також бере до уваги Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 та визначений вище розміри середньоденної заробітної плати у розмірі 30,25 грн. Вимушений прогул з урахуванням меж заявлених позовних вимог складає з  01.03.2009 року по 01.06.2010 року  (310 дня, без урахування святкових та неробочих днів згідно зі ст. 73 КЗпП України). Середня заробітна плата за вимушений прогул складає 9377,50 грн. (310 х 30,25), яка і підлягає стягненню на користь позивача.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999р., оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця, суд визначає суму  без утримання податку й інших обов’язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Щодо відшкодування моральної шкоди, то позивачем не надано доказів того, що у наслідок звільнення, вона перенесла суттєві моральні страждання та  порушились її нормальні життєві умови. Сам факт визнання неправомірним звільнення, стягнення судом середньої заробітної плата за вимушений прогул, є достатньою компенсацією пережитих негативних емоцій. На підставі викладеного, позов у цій частині не підлягає задоволенню.  

При вирішенні питання про обґрунтованість позовних вимог в частині покладення обов’язку на ФОП ОСОБА_2 та Сімферопольський міський центр зайнятості провести записи у трудові книжці, здійснити у встановленому порядку державну реєстрацію трудових відносин суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 24-1 КЗпП України у разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа або за нотаріальним дорученням уповноважена нею особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.

Відповідно до п. 2  Наказу Міністерства праці та соціальної політики України 08.06.2001року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.06.2001 року за №554\5745, «П ро затвердження Форми трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, та Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю», (далі – Форма),  укладений у письмовій формі трудовий договір між працівником і фізичною особою у трьох примірниках фізична особа повинна подати на реєстрацію до державної служби зайнятості за місцем свого проживання у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи.

Згідно п. 8 Форми у разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково в трудовому договорі фізична особа робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті Кодексу законів про працю України , про що сторони сповіщають центр зайнятості, який зареєстрував трудовий договір.

Трудовий договір від 02.02.2009 року у встановленому порядку був зареєстрований, що є підставою для внесення в трудову книжку ОСОБА_1 запису про прийом на роботу. Про звільнення ФОП ОСОБА_2 повинен зробити запис з посиланням на підстави припинення трудового договору. Зазначений запис є підставою для зняття трудового договору з реєстрації.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необхідність покладання обов’язку на відповідача внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про прийом її на роботу на посаду продавця продовольчих товарів  з 02.02.2009 року  та про звільнення на підставі ст. 38 КЗпП України з 16.06.2010 року (в межах заявлених вимог) та сповістити про це Сімферопольський міський центр зайнятості. Щодо здійснення зазначених дій у день прийняття судового рішення, то це не ґрунтується на вимогах трудового законодавства та ст. 367 ЦПК України щодо негайного виконання судового рішення

Стосовно покладення відповідного обов’язку на відповідача та Сімферопольський центру зайнятості провести держану реєстрацію трудових відносин, то як убачається зі змісту трудового договору від 02.02.2009 року він був зареєстрований у Сімферопольському міському центрі зайнятості, про що свідчить зроблений у відповідності до п. 6 Форми запис на трудовому договорі. Стосовно його зняття з реєстрації, то це здійснюється у відповідності до п. 9 Форми, яким передбачено, що відповідальна особа центру зайнятості протягом трьох робочих днів знімає трудовий договір з реєстрації, про що робить відповідний запис у книзі реєстрації трудових договорів.

Оскільки на цей час, трудовий договір рішенням суду припинений, то будь-якого порушення права позивача щодо зняття договору з боку відповідача або Сімферопольського міського центру зайнятості не встановлено. Між тим, у відповідності до ст. 15 ЦПК України захисту підлягають порушені, невизнані або оспорювані права, що виникають, у тому числі з трудових правовідносин.

Щодо позовних вимог про покладання на ОСОБА_2 обов’язку поставити ОСОБА_1 на облік до Сімферопольського міського центру зайнятості у зв’язку з припиненням трудових відносин, то з позову та пояснень представника позивача судом не встановлено підстав для цього, на цей час ОСОБА_1 працевлаштована.

При вирішенні питання про покладення обов’язку  на ФОП ОСОБА_2 провести відповідні відрахування загальнообов’язкового пенсійного страхування  за період роботи з 19.09.2008 року по час звільнення в Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя з розрахунку середньомісячної заробітної плати у розмірі 1600 грн. суд виходить з наступного.

Відповідно до  ч. 1 ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»N 1058-IV, 09.07.2003р. (далі -  Закон) загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності;

Згідно до ст. 11 Закону з агальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають:  громадяни України, які працюють, у тому числі, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.

Законом визначено у ст. 14, що с трахувальниками  є  роботодавці: фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльност, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону

Відповідно до ч.1 ст. 15 Закону п латниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники . Згідно до ч . 3 зазначеної статті страхувальники набувають статусу платників страхових внесків до Пенсійного фонду з дня взяття їх на облік територіальним органом Пенсійного фонду.

Страхувальник зобов’язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески, що передбачено ст. 17 Закону.

З пояснень відповідача встановлено, що він перебуває на обліку в Управлінні пенсійного Фонду україни в Київському районі м. Сімферополя, що визнано позивачем.

З огляду на викладене у відповідача виник обов’язок здійснити нарахування, обчислення і сплату до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя  страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ОСОБА_1 з 01.03.2009 року по  01.06.2010 року у відповідності  до Закону України « Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначений період з 01.03.2009 року обумовлений тим, що за лютий 2009 року була здійснена сплата внесків, що підтверджено індивідуальними відомостями про застраховану особу, а у червні 2010 року ОСОБА_1 працевлаштувалась у іншому місці ( т. 1, а.с. 210).

На підставі  ст.ст. 7, 24-1, 38, п.4 ст.40, 83, 116, 235, 237-1  КЗпП України, ст. ст. 1,11,14,15, 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст.ст. 2, 6, 24 Закону України «Про відпустки», Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, п. 8  Наказу Міністерства праці та соціальної політики України 08.06.2001року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.06.2001 року за №554\5745, «П ро затвердження Форми трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, та Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю», керуючись статями 10, 11, 15, 60, 88, 209, 211-215, 218, 224 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1  - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 №01 від 27.02.2009 року про звільнення ОСОБА_1  

Вважати ОСОБА_1  звільненою з посади продавця продовольчих товарів  на підставі ст. 38 КЗпП України з 16 червня 2010 року.

Зобов’язати фізичну особу – підприємця ОСОБА_2 внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про прийом її на роботу на посаду продавця продовольчих товарів  з 02.02.2009 року  та про звільнення на підставі ст. 38 КЗпП України з 16.06.2010 року, сповістити про це Сімферопольський міський центр зайнятості.

Зобов’язати фізичну особу – підприємця ОСОБА_2 здійснити нарахування, обчислення і сплату до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя  страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ОСОБА_1 за період з 01.03.2009 року по  01.06.2010 року у відповідності  до Закону України « Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Стягнути з фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заробітну плату за лютий 2009 року у розмірі 605,00 (шістсот п’ять) гривень 00 копійок, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.03.2009 року по  01.06.2010 року у розмірі  9377,50 (дев’ять тисяч триста сімдесят сім) гривень 50 копійок, компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 907,50 (дев’ятсот сім) гривень 50 копійок.

В задоволенні іншої частини позову – відмовити у повному обсязі.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць у розмірі 625, 16  (шістсот двадцять п’ять) гривень 16 копійок.

Стягнути з фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 108,90 (сто вісім) гривень 90 копійок.

Стягнути з фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 витрати на інформаційне забезпечення розгляду справи на користь ОСОБА_1 у розмірі 15,00 (п’ятнадцять) гривень 00 копійок.

Стягнути з фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 105,00 (сто п’ять) гривень 00 копійок на розрахунковий рахунок 31218259700002, МФО 824026, ОКПО 34740405 в ГУ Казначейства України в АР Крим; призначення платежу: код 2205000 у місцевий бюджет за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у суді.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду АРК через Київський районний суд м. Сімферополя АРК  шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: