Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

    20 грудня 2010 року Юр'ївський районний суд Дніпропетровської області в складі: головуючого                             судді: Ковальчука В.О.

при  секретарі                             Банних В.П.

за участю представника позивача                     Толстунова М.В.

відповідача                                 ОСОБА_2

третіх  осіб                                 ОСОБА_3

                                    ОСОБА_4

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в смт. Юр'ївка справу  №2-191-2010 року за позовом  Селянського фермерського господарства «Людмила»  до  ОСОБА_2  про  стягнення  суми боргу в сумі  15428 гривень, інфляційних  витрат в сумі 1280 гривень 69 копійок, річних  в сумі 428 гривень 12 копійок, -

                    В С Т А Н О В И В :

    В  пред’явленому  до суду позові представник позивача Селянського фермерського господарства (далі СФГ) «Людмила»  ОСОБА_1  зазначив,  що в період уборочної та посівної  компанії 2008-2009 роках господарство  надало  ОСОБА_2  агротехнічні послуги на суму 15428 гривень.

    Також, ОСОБА_1  зазначив, що  ОСОБА_2  взяв на себе  зобов’язання добровільно  відшкодувати витрати  СФГ «Людмила» у вказаному розмірі, однак  на вимогу господарства їх  оплатити не відреагував.

    В зв’язку з цим,  ОСОБА_1  просив  в  позовній  заяві:

    - стягнути з відповідача ОСОБА_2  на  користь  СГФ «Людмила» суму боргу  15428 гривень, суму інфляційних витрат 1280 гривень 69 копійок, суму річних  483 гривень 12 копійок.

    Судові  витрати державне  мито та витрати  на інформаційно-технічне забезпечення на судового  процесу   покласти на відповідача.

    В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1  пред’явлені  позовні вимоги  підтримав в повному обсязі та в обґрунтування  позову дав пояснення, зазначивши в них обставини  при яких,  він в 2008 році, домовився з ОСОБА_2 про заміну на  один сезон трьох земельних ділянок,  що  обробляв ОСОБА_2  на інші аналогічні площі,  в зв’язку з несумісністю запилення культур,  що  мали сіяти  сторони з культурами на інших полях.

    Також,  ОСОБА_1,  пояснив, що  ОСОБА_2  на виділеній  земельній ділянці  восени  2008  року  урожай не зібрав, а він на ділянці  ОСОБА_2  посіяв  озимі  культури.

    Окрім  того,  ОСОБА_1  пояснив, що  влітку  2009 року,  ОСОБА_2 на своєму  полі  збирав  посіяні ним,  ОСОБА_1 зернові культури, та  взяв зобов’язання  повернути  затрати на обробітку  його землі та  посів озимих  культур  в сумі  15428 гривень,  підписавши про це  розписку.

    В судовому засіданні ОСОБА_2  пред’явлені позовні вимоги не визнав  та пояснив, що він є власником земельного паю,  якого  обробляв  разом з земельними ділянками своєї дружини  ОСОБА_3  та  ОСОБА_4

    Також,  ОСОБА_2  пояснив, що на прохання  ОСОБА_6  він в 2008 році, на один сезон  обмінявся земельними ділянками, в тому  числі  вказаних  громадян.

    Однак, ОСОБА_6  усні домовленості щодо  використання його земельної ділянки, дружини та ОСОБА_4  порушив, посіявши соняшник, замість того щоб  посіяти кукурудзу.

    Разом з тим,  ОСОБА_2  пояснив,  що після збору урожаю,  ОСОБА_1  самовільно засіяв  вказані поля,  що  являються  його  власністю, дружини  ОСОБА_3,  ОСОБА_4  та  посіяв  озимі  культури.

    Також,  ОСОБА_2  пояснив,  що  в  2009 році  він на своєму  полі  зібрав  урожай зернових, а щоб  не перешкоджав   в зборі  урожаю  ОСОБА_1  написав  йому  розписку, яку вважає не  дійсною, оскільки  він не укладав угоди на оренду  землі, на обробітку  землі, закупівлю  посівного матеріалу  та посіву  зернових  культур.

    Третя особа, що не заявляє  самостійних вимог  ОСОБА_3  пояснила,  що угоди з  ОСОБА_1 на передачу  йому  та  обробіток землі не  укладала.

    Третя особа,  що не заявляє  самостійних  вимог  ОСОБА_4  пояснила, що угоди з  ОСОБА_1 на передачу  йому  та  обробіток землі не  укладала.

           Суд, заслухавши пояснення  сторін по справі, перевіривши  матеріали  справи, прийшов  до  наступного.

              Судом  встановлено такі факти та відповідні  їм  правовідносини.

    Згідно Державного акта серії III-ДП №099730 на право приватної власності на землю, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки для ведення сільськогосподарського виробництва (а.с.29).

    Згідно Державного акта серії III-ДП №099731 на право приватної власності на землю, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки для ведення сільськогосподарського виробництва (а.с.30).

Згідно Державного акта серії III-ДП №077646 на право приватної власності на землю, ОСОБА_4 є власником  земельної ділянки для ведення сільськогосподарського виробництва (а.с.28).

    Вказані земельні  ділянки обробляв  ОСОБА_2,  що підтвердили сторони  своїми  поясненнями.

    Весною  2008 року,  бувший на той  час  голова  СФГ  «Людмила»  ОСОБА_6.,  домовився з ОСОБА_2  обмінятись на один сезон  земельними ділянками, оскільки він буде засівати кукурудзу,  сорт якої несумісний по запилюванню з кукурудзою, яку буде засівати  ОСОБА_2

    Також,  встановлено, що ОСОБА_6, порушивши усні домовленості,  засіяв  соняшник,  що неприпустимо для  чередування культур,  а  в подальшому  зібравши урожай,  самовільно,  без дозволу та без укладання з ОСОБА_2,  ОСОБА_3  та ОСОБА_4  договорів оренди землі, самовільно обробляв  їх  поля,  посіявши  озимі  культури, для збору урожаю в 2009 році.

    Вказаний  факт  сторони визнали та не оспорювали в судовому  засіданні.  

    Окрім того, цей факт користування земельними ділянками  СФГ  «Людмила»  без  документів  підтверджується  актом  перевірки дотримання  вимог земельного законодавства  державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель (а.с.27).

    Суд, вважає, що  СФГ  «Людмила»  користувалась земельними ділянками всупереч волі власників ОСОБА_2,  ОСОБА_3  та ОСОБА_4, та всупереч  земельного законодавства.

    Відповідно до ст..ст.14,15 Закону України “Про оренду землі” договір оренди повинен укладатись в письмовій формі з зазначенням істотних умов.

     Відповідно до ст..17 Закону передача землі здійснюється за актами приймання-передачі.

    Також, суд вважає, що відповідно до ст..95 Земельного Кодексу України землекористувачі  мають право самостійно господарювати на землі  та право власності на посіви, а тому ОСОБА_2 на законних підставах  обробляв свої земельні ділянки.

    Разом з тим,  встановлено,  що  ОСОБА_2 під час збору  урожаю,  на  своїй  земельній  ділянці, що  самовільно засіяв  ОСОБА_7,  підписав  розписку  про повернення  СФГ «Людмила»  15 428  гривень,  які витратило  господарство  за  самовільний  обробіток  його землі.

    Факт підписання  розписки  сторони не оспорювали.

    Однак, ОСОБА_2  в судовому засіданні  заперечив добровільне  виявлення щодо  підписання  такої  розписки,  оскільки  її підписав  під  погрозою з боку  ОСОБА_1  та  ОСОБА_6  перешкодити  збиранню  врожаю найманою ним  технікою,  а  саме  комбайном  та  автомобілем.

    Свідок ОСОБА_8  в судовому  засіданні  підтвердив  факт  збирання                 ОСОБА_2  урожаю.

    Разом з  тим,  свідок  ОСОБА_6 в судовому засіданні  підтвердив,  що              ОСОБА_2  не бажав  домовлятись та  оплачувати  кошти.

    За  таких  обставин,  суд  вважає,  що в задоволенні позову слід відмовити виходячи з наступних підстав.

    Так, відповідно до  ст.11, ч.2 ст.509 ЦК України зобов’язання виникають з договорів, що ґрунтуються  на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

    Відповідно до ст..901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується  за завданням другої сторони  (замовника) надати послугу, а замовник  зобов’язується  оплатити виконавцю зазначену послугу.

    Відповідно до п.2 ч.1 ст.208  ЦК України  правочин необхідно вчиняти у письмовій формі між юридичною та фізичною особами.

    З поданих  сторонами  доказів  суд  встановив, що договір сторони про надання агротехнічних  послуг не укладали, і відсутність такого договору сторони не оспорювали.

    За таких обставин суд вважає, що  не виникло зобов’язань, в тому числі ОСОБА_2  перед  СФГ «Людмила»  за оплату  агротехнічних  послуг.

    Разом з тим, суд вважає, що відповідно до ч.3 ст..203 ЦК України  волевиявлення учасника правочину має бути вільним  і  відповідати його внутрішній волі.

    Суд встановив, що ОСОБА_2 написав розписку  про  повернення грошей під погрозою з боку позивача, оскільки розумів, що  йому перешкодять представники позивача на  власній земельній ділянці зібрати урожай, а наймані ним комбайн та автомобіль будуть простоювати.

    Відповідно до ст..231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони визнається судом недійсним.

    Відповідачу ОСОБА_2 роз’яснювалось право та надавався судом час для пред’явлення зустрічного позову, однак,  заперечуючи укладання договору про надання позивачем йому агротехнічних послуг та  добровільності написання розписки, вимоги щодо недійсності угод не подав.

    Таким чином, позивач не довів, що відповідачем порушено його права та охоронювані законом інтереси, тому суд, приходить до висновку, що в задоволенні позву слід відмовити.  

    Керуючись  ст..ст.10,11,209,212,214-215,217,218  ЦПК  України,  ст..ст.11, 231, п.2 ч.1 ст.208 ч.2 ст.509, 901 ЦК України, 14,15,17 Закону  України «Про оренду землі»,  ст..ст.95  Земельного  Кодексу України,суд,-

                    В И Р І Ш И В :

    В задоволенні позову  Селянського фермерського господарства «Людмила»  до  ОСОБА_2,  про  стягнення  боргу  в сумі  15428  гривень,  1280 гривень 69 копійок, інфляційних витрат, 483 гривень 12 копійок  річних  відмовити  за  безпідставністю позовних вимог.

    Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного  суду Дніпропетровської  області  через  суд першої  інстанції  шляхом  подачі  в  10-ти   денний  строк з дня  проголошення рішення, а особи які  брали участь у справі та не були присутні у судовому  засіданні  під час  проголошення рішення протягом  10-ти днів з дня  отримання рішення,  апеляційної  скарги.

    Суддя:          підпис:                         В.О. Ковальчук

    Копія  вірна:  суддя:                         В.О.Ковальчук