Справа: № 22ц-5305/10 Головуючий у 1 інстанції: Кухтей Р.В.
Категорія: 20 Доповідач: Гапончук В.В.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 грудня 2010 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого-судді Данилюк В.А.,
суддів Гапончука В.В., Осіпука В.В.,
при секретарі Дуткіній Ж.П.,
з участю:
позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2,
відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_5,
третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу автомобіля, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - ОСОБА_7 та ОСОБА_6
за апеляційними скаргами відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду від 25 червня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з вказаним позовом зазначивши, що 20 червня 2007 року між ним і відповідачем – ОСОБА_3 було укладено біржовий договір про купівлю-продаж автомобіля MERCEDES-BENZ 230, 1992 року випуску. При укладенні даного договору була визначена домовленість про вартість даного транспортного засобу в розмірі 11000,00 дол. США. Проте, як потім з’ясував позивач в договорі була зазначена ціна в розмірі 20,00 грн. Зазначав, що помилився відносно зазначеної в договорі ціни автомобіля, а тому згідно ст.229 ЦК України це є підставою для визнання даного правочину недійсним. Крім того вказував як підставу для обґрунтованості позову порушення вимог ст.65 СК України, щодо відсутності згоди його дружини на укладення договору купівлі-продажу автомобіля. Також зазначив, що ОСОБА_3 21.07.2009 року передав автомобіль у власність ОСОБА_4, в зв’язку з чим доповнив та збільшив позовні вимоги і просив визнати недійсними біржові договори №001712 від 20.06.2007 року та №18141 від 21.07.2009 року купівлі-продажу транспортного засобу MERCEDES-BENZ 230, 1992 року випуску, та повернути йому автомобіль.
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду від 25.06.2010 року позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки «Мерседес-Бенц-230», 1992 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 згідно біржової угоди №001712 від 20 червня 2007 року та зобов’язано ОСОБА_1 повернути ОСОБА_3 20 (двадцять) грн. сплаченої суми за даний автомобіль. Також визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки «Мерседес-Бенц-230», 1992 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 згідно біржової угоди №16141 від 21 липня 2009 року та зобов’язано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_4 100 (сто) грн. сплаченої за даний автомобіль, а ОСОБА_4 зобов’язати повернути ОСОБА_1 належний йому автомобіль «Мерседес-Бенц-230», 1992 року випуску, номер кузова НОМЕР_1.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідачем ОСОБА_4 та представником відповідача по справі 16.08.2010 року було подано заяву про перегляд заочного рішення. Ухвалою від 14.10.2010 року дана заява була залишена без задоволення.
В апеляційних скаргах відповідачі просять скасувати рішення Луцького міськрайонного суду від 25.06.2010 року по даній справі та ухвалити рішення про відмову в позові.
Колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційних скарг відповідачів з ухваленням нового рішення з наступних підстав.
Як було встановлено під час судового розгляду справи ОСОБА_1 відповідно до біржового договору від 20.06.2007 року, реєстраційний №001712, продав ОСОБА_8 за ціною 20 грн. автомобіль «Мерседес-Бенц-230», 1992 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, яким володів на підставі довіреності від 24.03.2007 року, зареєстрованої в реєстрі за №983.
З тексту зазначеної довіреності вбачається, що власником даного автомобіля являється ОСОБА_7, яка надала позивачу право володіти, користуватися та розпоряджатися спірним транспортним засобом.
Тобто, в даному випадку сторонами угоди є продавець - власник машини ОСОБА_7 та покупець ОСОБА_8, яким і належить право вимоги щодо визнання договору купівлі-продажу недійсним. Особі, через яку автомобіль продавався за довіреністю, а саме ОСОБА_1, право вказаної вимоги за законом не належить. Наведені в позові доводи цих висновків суду не спростовують.
Пізніше ОСОБА_8 відповідно до біржової угоди від 21.07.2009 року, реєстраційний №18141, продав вказаний автомобіль ОСОБА_4 за ціною 100 грн.
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
За змістом статті 216 ЦК України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину.
Разом із тим реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі.
Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача – з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Право віндикаційного позову належить власнику майна.
Суд першої інстанції у порушення вимог статей 303, 316 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин і задовольнив позов ОСОБА_1, який не є власником автомобіля, про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля від 21.07.2009 року, який був вчинений після правочину – договору купівлі-продажу від 20.06.2007 року при тому, що сама ОСОБА_7 не зверталася до суду з віндикаційним позовом до ОСОБА_4
Крім того судом першої інстанції неправильно застосовано ст. 229 ЦК України щодо правових наслідків правочину, який вчинено під впливом помилки.
Як роз'ясняв Пленум Верховного Суду України у п. 11 постанови "У справах про визнання правочинів недійсними", під помилкою також треба розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета або інших істотних умов правочину, яке вплинуло на її волевиявлення і за відсутності якої за обставинами справи можна вважати, що правочин не був би укладеним.
Судом не було враховано, що помилка, допущена стороною правовідносин унаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення, не є підставою для визнання правочину недійсним (п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").
В даному випадку позивачем не було надано належних та достатніх доказів, які б доводили його твердження про вчинення правочину під впливом помилки, а таму колегія суддів приходить до висновку, що волевиявлення було вільним і сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору.
Також необґрунтовано у своєму рішенні суд пе ршої інстанції посилався на ст. 65 Сімейного Кодексу України, як на підставу для задоволення позову, оскільки позивач права власності на автомобіль не мав, а значить це майно не перебувало у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_6
Виходячи з вище викладеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційних скарг відповідачів.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а:
Апеляційні скарги відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити повністю.
Заочне рішення Луцького міськрайонного суду від 25 червня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу автомобіля скасувати та ухвалити нове рішення.
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу автомобіля відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: