У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

    2010 року грудня  місяця 21 дня колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді Берещанської І.І.

Суддів Новікова Р.В., Кузнєцової О.О.

При секретарі Фінайкіній І.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ПАТ «Альфа – Банк» в особі відділення «Сімферопольське» ПАТ «Альфа Банк», ОСОБА_6, третя особа – ОСОБА_7, про визнання правочину недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 4 жовтня 2010 р.,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_5  звернулася до суду з позовом до ПАТ «Альфа – Банк» в особі відділення «Сімферопольське» ПАТ «Альфа Банк», ОСОБА_6, третя особа – ОСОБА_7, про визнання недійсним договору поруки № SME0016714\2 від 18.08.2008 р., що був укладений між нею та ЗАТ «Альфа – Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Альфа – Банк» в особі відділення «Сімферопольське» ПАТ «Альфа – Банк». Позовні вимоги мотивує тим, що 18.08.2008 р. вона підписала договір поруки за кредитним договором ОСОБА_6 При укладенні цієї угоди їй було повідомлено  представником банку що за ОСОБА_6 не має ніяких інших зобов’язань крім цього кредитного договору. У серпні місяці банк став вимагати від неї розрахуватися за ОСОБА_6, яка нібито не виконує обов’язки згідно кредитного договору. На даний час їй стало відомо, що ОСОБА_6 має декілька кредитів та не має можливості їх сплачувати. Вважає, що її навмисно ввели в оману відносно обставин, що мають суттєве значення,  банк приховав інформацію про численні кредити ОСОБА_6, тому посилаючись на ст. 230 ЦК України просить визнати договір поруки недійсним. Крім того позивачка вказує, що уклала вказаний договір  поруки без згоди свого чоловіка, та посилаючись на ст. 65 СК України вважає, що працівники банку при укладенні договору поруки мали витребувати в неї письмову згоду її чоловіка.      

Рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 4 жовтня 2010 р. у задоволенні позову відмовлено.

    В апеляційній скарзі апелянтом ОСОБА_5 ставиться питання про скасування рішення суду і про ухвалення нового рішення, з тих підстав, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи і вимогам закону. Зокрема апелянт посилається  на ч.ч.1,2 ст. 65 Сімейного кодексу України і вважає, що суд безпідставно не прийняв до уваги вимоги закону щодо можливості подружжя укласти договір за взаємною згодою. Також їй було невідомо про те, що боржник  ОСОБА_6 має інші зобов’язання перед банком.

    Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача і третьої особи, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з  наступних підстав.

    Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела, що банк навмисно ввів її в оману при укладенні договору поруки. Щодо третьої особи ОСОБА_7, то він з самостійним позовом до суду не звертався.

    Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають дійсним обставинам справи, вимогам закону.

    Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договорів, визначенні їх умов з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

    Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Порука є забезпечення виконання зобов’язання відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України.

    Судом встановлено, що згідно з договором поруки від 18.08.2008 року, укладеного між позивачем, як поручителем, та відповідачем ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», як кредитором, позивач на добровільних засадах взяла на себе зобов’язання перед кредитором відповідати за зобов’язання ОСОБА_6, які виникають з умов кредитного договору від 18.08.2008 року. Зокрема, сторони договору поруки домовилися про те, що у випадку невиконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, поручитель і позичальник несуть солідарну відповідальність перед кредитором.

    З пояснень позивача вбачається, що договір поруки вона уклала добровільно, оскільки багато років мала дружні відносини з ОСОБА_6, чоловіка про укладений договір не інформувала, також їй не було відомо, що ОСОБА_6 має декілька кредитів і не має можливості їх сплачувати. Зазначені обставини не містять правових підстав для задоволення позову  про визнання договору поруки недійсним.  

    Щодо порушення укладеним договором прав третьої особи ОСОБА_7, то як вбачається з матеріалів справи, він з самостійним позовом до суду не звертався.

    Також позивач не надала доказів тому, що працівники банку  навмисно ввели її в оману. Відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України правочин визнається вчиненим під впливом омани у випадку навмисного введення іншої сторони щодо обставин, які впливають  на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою омани є умисел у діях однієї з сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

    Таким чином суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що посилання позивача на ст. 230 Цивільного кодексу України є безпідставними.

    На підставі вказаного і керуючись статтями  303, 308, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів Судової палати  у цивільних справах,

УХВАЛИЛА:

    Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити, рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 4 жовтня 2010 року залишити без змін.

    Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.  

    Судді: