Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«06» грудня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді: Ісаєва Г.А.
Суддів: Підлісної І.А.
Белинчук Т.Г.
При секретарі: Урденко Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа – ОСОБА_7, про визнання заповіту недійсним та визнання недійсним свідоцтва про право власності,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 – ОСОБА_8 на рішення Сімферопольського районного суду АР Крим від 24 вересня 2010 року, -
В с т а н о в и л а :
15 вересня 2009 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа – ОСОБА_7, про визнання заповіту від 21 квітня 1999 року недійсним та визнання недійсним свідоцтва про право власності на 5/6 часток домоволодіння АДРЕСА_1 на ім’я ОСОБА_6
Свої вимоги мотивує тим, що при детальному вивчені весною 2009 року заповіту від 21 квітня 1999 року він дізнався, що підпис в заповіті виконано не ОСОБА_9, а іншою особою. Після цього він звернувся за допомогою спеціалістів, які 30 липня 2009 року надали висновок про те, що підпис від імені ОСОБА_9 виконано іншою особою. Він вважає, що не пропустив строк позовної давності оскільки дізнався про це тільки 17 червня 2009 року, після того як отримав копію заповіту ретельно її дослідив.
Рішенням Сімферопольського районного суду АР Крим від 24 вересня 2010 року позов ОСОБА_5 задоволено. Визнано недійсним заповіт, складений від імені ОСОБА_9 21 квітня 1999 року, зареєстрований в реєстрі № 235 Миколаївської селищної ради Сімферопольського району. Також, визнано недійсним свідоцтво про право власності в порядку спадкування за заповітом на 5/6 часток домоволодіння АДРЕСА_1 на ім’я ОСОБА_6 З ОСОБА_6 стягнуто на користь ОСОБА_5 судові витрати в сумі 171 грн. та витрати пов’язані з проведенням експертизи у розмірі 1491 грн. 36 коп., а усього 1662 грн. 36 коп.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 – ОСОБА_8 ставить питання про скасування рішення суду і просить постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що рішення незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з’явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи і доводи скарги, оглянувши матеріали цивільної справи № 2-22\2003 р., колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (порушення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що за висновком почеркознавчої експертизи підпис від імені спадкодавця ОСОБА_9 виконана не нею, а іншою особою, та у заповіті мають виправлення, крім того в алфавітної книги реєстрації заповітів громадян Миколаївської селищної ради Симферопольського району відсутній запис про реєстрацію заповіту. Ураховуючи наведене суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх доведеність, пославшись на положення ч.2 статті 1247 ЦК України.
Однак погодитися з такими висновками не можна.
Відповідно до роз’яснень, викладених у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинене на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом тощо.
Таким чином, розглядаючи справу суд першої інстанції необґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення Цивільного кодексу України 2004 року, оскільки на дані правовідносини розповсюджуються положення Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.
Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до заповіту від 21.04.1999 року спадкодавець ОСОБА_9 заповіла усе своє майно, яке на день смерті буде належить їй відповідачу по справі ОСОБА_6 ( а.с.9). Вказаний заповіт було посвідчено секретарем Миколаївської селищної ради АР Крим, зареєстровано в реєстрі за № 235 від 21.04.1999 року.
Спадкодавець ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Після її смерті відкрилася спадщина, до складу спадкового майна входила частка житлового будинку АДРЕСА_1.
Позивач ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_6 є рідними братами. На час смерті спадкодавця у спірному будинку проживав відповідач ОСОБА_6
Колегія суддів враховує, що з розглядаемим позовом про визнання заповіту недійним позивач звернувся до суду 15 вересня 2009 року, тобто через 10 років після відкриття спадщини.
Слідує зазначити, що у провадженні суду з 31.10.2000 року перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_5 про визнання заповіту частково недійсним, визнання права власності на будинок за заповітом, та за зустрічним позовом ОСОБА_7, ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання заповіту недійним. За зустрічним позовом ОСОБА_7, ОСОБА_5 ставили питання про визнання заповіту від 21.04.1999 року недійним на підстав статті 52 ЦК УРСР, у зв’язку недієздатністю спадкодавця. У рамках зазначеної справи суд обговорював питання про можливість проведення судової почеркознавчої експертизи, у зв’язку з чим надсилав запити до різних установ ( а.с. 54, 55).
За вказаною справою Сімферопольським райсудом АР Крим ухвалено рішення 16 квітня 2003 року, яким виділена подружня частка померлої ОСОБА_9 у житловому будинку АДРЕСА_1, визнано часткового недійсним заповіт ОСОБА_12 від 22.12.19995 року, посвідчений секретарем Миколаївського селищної ради, визнано за ОСОБА_9 право власності на 1\2 часті будинку.
Визнано за ОСОБА_6 право власності на 5\6 часток будинку АДРЕСА_1 за заповітом.
Визнано право власності за ОСОБА_5 і ОСОБА_7 на 1\12 частку вказаного будинку за кожним.
У задоволені зустрічного позову відмовлено. Вказане рішення вступило в законну силу (матеріали цивільної справи № 2-22\2003 рік).
На підставі вказаного рішення суду, сторони отримали правовстановлюючі документи на будинок, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с. 11, 99).
До матеріалів цивільної справи № 2-22\2003 р. ще в 2000 році була додана копія заповіту ОСОБА_9 від 21.04.1999 року (а.с.6 справи №2-22\2003 р.), таким чином посилання позивача ОСОБА_5, про те що він не пропустив строк позовної давності оскільки дізнався про те, що підпис у заповіті виконано не ОСОБА_9, а іншою особою тільки 17 червня 2009 року, після того як отримав копію заповіту ї ретельно її дослідив, є безпідставним, та не може бути прийнятий до уваги.
Колегія суддів вважає, що позивач ОСОБА_5 мав можливість ще з 2000 року ознайомитися з копією заповіту від 21.04.1999 року, а тому він пропустив строк позовної давності, передбачений статтею 71 ЦК УРСР та поважності причин пропуск суду не надав.
Стаття 71 ЦК УРСР встановлює поняття позовної давності, та визначає його як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до положень частини 1 статті 80 ЦК УРСК сплив строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови у позові.
У зв’язку з викладеним на день пред’явлення позову , строк позовної давності для визнання недійсним заповіту від 21.04.1999 року сплинув. Поновити строк позовної давності позивач не просив. Відповідач заявляв про застосування строку позовної давності.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 6 Постанови від 29 грудня 1976 року № 11 «Про судове рішення» з подальшими змінами та доповненнями, убачається, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущений без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків коли позов не доведений.
Ураховуючи, що має місце неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів, вважає за необхідне, постановлене судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові у зв’язку з пропуском строку позовної давності.
На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 307, 309, 316, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, –
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 – ОСОБА_8 задовольнити.
Рішення Сімферопольського районного суду АР Крим від 24 вересня 2010 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові ОСОБА_5.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді:
Ісаєв Г.А. Підлісна І.А. Белинчук Т.Г.