УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    23 грудня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді  Дяченко Л.О.

Суддів Летягіної О.В.

при секретарі Даніла Н.М.

 Вернігор О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Державного ощадного банку України про визнання договору іпотеки недійсним, зупинення його дії та повернення сторони у первісне становище за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 15 жовтня 2010 року,                                                    

В С Т А Н О В И Л А:

 Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача у якому просить суд,  визнати договір іпотеки № 511 від 30.01.2004 р. укладеного між сторонами недійсним, припинити його дію, повернути сторони у первісне становище та стягнути з відповідача судові витрати.  

        Свої вимоги позивач мотивує тим, що 30.01.2004 р. між сторонами був укладений нотаріально посвідчений договір іпотеки, щодо домоволодіння в АДРЕСА_1 площею 16.9 кв.м, розташованого на земельній ділянці 533 кв.м. В той час як фактично загальна площа будинку становить 65.9 кв.м. У зв'язку зі зверненням відповідача до неї з позовом про стягнення суми боргу та звернення стягнення на предмет іпотеки вважає, що у зв'язку з тим, що частка майна – житлова площа 16.9 кв.м., у відповідності до ст. 575 ЦПК України, не може бути предметом іпотеки, договір, укладений 30.01.2004 р. підлягає визнанню недійсним, з застосуванням наслідків   двосторонньої реституції .  

          Рішенням Київського  районного суду м. Сімферополя АР Крим  від 15 жовтня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.

          Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_5 подала  апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Вказує, що згідно договору іпотеки – предметом іпотеки є не все домоволодіння, а лише його частка. Зазначає, що відповідно до ст. 575 ЦК України, частка майна не може бути предметом іпотеки, а може бути лише тільки після виділення її в натурі і реєстрація права власності на неї.

        Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.              

       Згідно зі статтею 303 Цивільного процесуального кодексу України при розгляді справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд  виходив з того, що зміст предмету договору повністю відповідає змісту  предмету купівлі-продажу спірного майна та  даним реєстрації майна у натурі. При цьому суд не знайшов будь - яких порушень цивільного законодавства при укладанні договору іпотеки.

          З такими висновками суду повністю погоджується колегія суддів.

          Судом було встановлено, що 15 січня 2004 року між ОСОБА_5 та Державним ощадним банком України був укладений кредитний договір, у забезпечення якого сторонами було укладено спірний договір іпотеки \а.с.5\.

           Предметом цього договору іпотеки вказане нерухоме майно: домоволодіння, розташоване в АДРЕСА_1, яке належить позивачу на праві власності на підставі договору  купівлі-продажу домоволодіння посвідченого 13.01.2004 року за реєстровим № 3-21, зареєстрованим БТІ м. Сімферополя 14.01.2004 року під реєстровим № 9876, на земельній ділянці розміром 533 кв.м., позначений на плані під літ. «А», сарай «Б»,сарай «В», вбиральня «У», гараж  «Г», споруди.

           Статтею 202 ЦК України передбачається, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

            Статтею 215 ЦК України передбачається, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом \нікчемний правочин. У цьому  разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 203 ЦК України передбачається, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути  вільним  і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчиняться у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.  

З матеріалів справи вбачається, що  зміст правочину укладеного сторонами  не суперечить  нормам Цивільного кодексу України  та іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Правочин, який оспорюються позивачем,  вчинений у формі, встановленої законом.      

Правочин мав реальне настання правових наслідків. Позивачка сплачувала суму кредиту, проценти по ньому, а також з 2004 року вважала будинок  АДРЕСА_1, майном яке знаходиться в іпотеці у  банку та на нього є заборона на його відчуження.    

 Доказів того, що  ОСОБА_5 не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності на час укладання договору, суду надано не було, як і доказів того, що волевиявлення сторін по справі  не було вільним.

Позивачка добровільно уклала договір іпотеки, надавши  банку для його укладання необхідний обсяг документів, зокрема , витяг з реєстру нерухомості, дані з якого були повністю вказані в договорі іпотеки, при підписанні договору позивачка погодилася на всі вказані в договорі умови.

При невиконанні позивачкою умов договору кредитування від 15.01.2004 року банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення  на предмет іпотеки. Рішення щодо звернення стягнення на предмет іпотеки   набрало законної сили.

Будь-яких  заяв від державного виконавця щодо неможливості виконання  рішення суду,  саме в такому вигляді,  не надходило.  

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення  постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, і підстав для його скасування немає.

Судом правильно встановлені факти, якими обґрунтуються вимоги і заперечення, та докази, якими вони підтверджуються, правовідносини та норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини і по справі постановлено рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права, що відповідно до положень статті 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги.

        На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 307, 308, 314, 317, 319  Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

                                                        УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5  відхилити.

             Рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 15 жовтня 2010 року залишити без змін.

            Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді: