РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року грудня місяця 20 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Бондарева Р.В.
суддів Синельщікової О.В.
Яковенко Л.Г.
при секретарі Іванові О.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом прокурора м. Алушта Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Державної інспекції по контролю за використанням та охороною земель, ОСОБА_5 до виконавчого комітету Алуштинської міської ради Автономної Республіки Крим, Алуштинської міської ради Автономної Республіки Крим, ОСОБА_6, третя особа – відділ Держкомзема в м. Алушта Автономної Республіки Крим про визнання не чинними рішення виконавчого комітету Алуштинської міської ради № 924 від 15 жовтня 1999 року, пункту 1 рішення № 1199 від 24 грудня 1999 року, державного акту на право приватної власності на землю від 21 лютого 2000 року та договору про порядок користування земельної ділянки від 21 жовтня 1993 року,
за апеляційними скаргами прокурора м. Алушта Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Державної інспекції по контролю за використанням та охороною земель та ОСОБА_5 на рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 20 травня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
Оскаржуваним рішенням Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 20 травня 2010 року у задоволенні позовних вимог прокурора м. Алушта Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі органа уповноваженого державою здійснювати відповідні функції Державної інспекції по контролю за використанням та охороною земель, ОСОБА_5 до виконавчого комітету Алуштинської міської ради Автономної Республіки Крим, Алуштинської міської ради Автономної Республіки Крим, ОСОБА_6, третя особа – відділ Держкомзема в м. Алушта Автономної Республіки Крим про визнання не чинними рішення виконавчого комітету Алуштинської міської ради № 924 від 15 жовтня 1999 року «Про видачу державного акту на право постійного користування землею», пункту 1 рішення № 1199 від 24 грудня 1999 року «Про приватизацію земельних ділянок і видачу державних актів на право приватної власності на землю» в частині передачі ОСОБА_6 безкоштовно у сумісну приватну власність земельної ділянки площею 0,0381 га, розташованої по АДРЕСА_1, про визнання недійсними державного акту на право приватної власності на землю від 21 лютого 2000 року, виданого на ім’я ОСОБА_6, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 227, та договору про порядок користування земельної ділянки від 21 жовтня 1993 року, укладеного між ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 відмовлено.
Ухвалою Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 02 вересня 2010 року виправлено описку в рішенні від 20 травня 2010 року наступним чином: вказано, що ОСОБА_6 та його представник проти позову заперечують.
В апеляційних скаргах прокурор м. Алушта Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Державної інспекції по контролю за використанням та охороною земель та ОСОБА_5 ставлять питання про скасування рішення суду і просять ухвали нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що рішення незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вказують, що судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, і висновки суду не відповідають обставинам справи. Вважають, що судом не було прийнято до уваги, що, приймаючи рішення № 924 від 15 жовтня 1999 року «Про видачу державного акту на право постійного користування землею», виконавчий комітет Алуштинської міської ради вийшов за межі наданих йому повноважень, оскільки згідно зі статтею 17 Земельного кодексу України в редакції 1992 року, пунктом 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передача земельних ділянок в приватну власність проводилася виключно міськими радами, а не їх виконавчими комітетами, рішення № 1199 від 24 грудня 1999 року «Про приватизацію земельних ділянок і видачу державних актів на право приватної власності на землю» прийнято з порушенням вимог статей 17, 42, 102 Земельного кодексу України в редакції 1992 року, що призвело до незаконної видачі відповідачу ОСОБА_6 державного акту на право приватної власності на землю від 21 лютого 2000 року, і, відповідно до порушення прав власників 1/6 частки житлового будинку, оскільки у разі поділу прибудинкової території відповідно до вимог чинного законодавства у власності ОСОБА_5 знаходилася б земельна ділянка площею на 32,8 кв.м. більше, ніж існує на теперішній час. Також, посилаються на те, що при існуючих межах земельної ділянок ОСОБА_5 позбавлена можливості здійснювати належний догляд за спорудами, які належать їй на праві власності на проводити їх поточний ремонт. Крім того, зазначають, що судом безпідставно були застосовані наслідки спливу строку позовної давності.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, сторін, їх представників, перевіривши матеріали справи і доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги є обґрунтованими і підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що при передачі земельної ділянки у користування та приватну власність ОСОБА_6 із земель комунальної власності Алуштинської міської ради як співвласнику АДРЕСА_1 права Державної інспекції по контролю за використанням та охороною земель та ОСОБА_5, в інтересах яких до суду звернувся прокурор м. Алушти, не порушені. ОСОБА_5 придбала частину домоволодіння і земельну ділянку у попереднього власника у 2005 році у встановлених межах, і їй не належить право вимоги щодо оспорення зазначених рішень виконкому, державного акту та договору про порядок користування земельною ділянкою, прийнятих та укладених до часу набуття нею прав на частину домоволодіння і його земельну ділянку. Крім того, суд першої інстанції посилався на сплив строку позовної давності як на самостійну підставу для відмови у позові.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з судовим рішення у частині вирішення позовних вимог по суті, але вважає, що застосування наслідків спливу строку позовної давності є зайвим, у зв’язку з чим рішення суду слід змінити.
При розгляді справи судом встановлено, що 21 жовтня 1993 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, яким житловий будинок належав на праві спільної часткової власності, був укладений договір про порядок користування земельною ділянкою площею 490 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1, який посвідчений державним нотаріусом Алуштинської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 6-917.
Відповідно до частин 3, 4 статті 42 Земельного кодексу України в редакції 1991 року угода про порядок використання і розпорядження земельною ділянкою є обов'язковою для особи, яка згодом придбала відповідну частку в спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі.
Якщо згоди на використання та розпорядження спільною земельною ділянкою не досягнуто, спір вирішується судом.
Рішенням Алуштинського міського суду від 21 жовтня 1996 року було визначено порядок користування спірною частиною земельної ділянки за зазначеною адресою, у користування відповідача ОСОБА_6 виділена земельна ділянка площею 105 кв.м. для обслуговування АДРЕСА_1.
Рішенням виконавчого комітету Алуштинської міської ради № 924 від 15 жовтня 1999 року «Про видачу державного акту на право постійного користування землею» затверджено технічний звіт про виконані роботи по встановленню в натурі меж присадибної земельної ділянки ОСОБА_6, який проживає в м. Алушта по вул. 50 років Жовтня та видано ОСОБА_6 державний акт на право постійного користування присадибною земельною ділянкою площею 0,0381 га по АДРЕСА_1.
ОСОБА_6 виконаний технічний звіт на виконання робіт з підготовки та видачі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, який узгоджений Алуштинським міським управлінням земельних ресурсів.
Рішенням виконавчого комітету Алуштинської міської ради № 1199 від 24 грудня 1999 року ОСОБА_6 передано безоплатно у спільну приватну власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських побудов та споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 площею 0,0381 га.
На підставі зазначеного рішення виконкому 21 лютого 2000 року ОСОБА_6 був отриманий державний акт на право приватної власності на землю серії 1-КМ № 067192.
Також, при розгляді справи судом встановлено, що згідно договору дарування від 02 листопада 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом м. Алушти ОСОБА_9, за реєстром № 1699, ОСОБА_10 подарувала, а ОСОБА_11 прийняла в дар 1/6 частку будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель і споруд, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
На підставі цього договору дарування 07 листопада 2005 року Сімферопольським міжміським бюро реєстрації і технічної інвентаризації за ОСОБА_11 зареєстровано право власності на зазначену частку будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель і споруд.
02 листопада 2005 року ОСОБА_10 та ОСОБА_11 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом м. Алушти ОСОБА_9, реєстр № 1695, відповідно до умов якого ОСОБА_11 купила земельну ділянку площею 0,0140 га, розміщену на землях, що знаходяться у віданні Алуштинської міської ради м. Алушта, розташовану по АДРЕСА_1. Вказана земельна ділянка межує з земельною ділянкою співвласника житлового будинку – відповідача ОСОБА_6
На підставі зазначеного договору купівлі-продажу 20 лютого 2006 року ОСОБА_11 отриманий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 454880.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_5 не належить право вимоги щодо оспорення зазначених рішень виконкому, державного акту та договору про порядок користування земельною ділянкою, тому що вона купила земельну ділянку саме того розміру, що отримала шляхом приватизації попередня її власниця ОСОБА_10 за рішенням виконкому Алуштинської міської ради № 1184 від 24 грудня 1999 року, межі її земельної ділянки були визначені до укладення договору купівлі-продажу і не порушені на час вирішення спору у суді.
Що стосується позовних вимог прокурора м. Алушта в інтересах держави в особі Державної інспекції по контролю за використанням та охороною земель, то колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до вимог частини 1 статті 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
Статтею 6 цього Закону встановлено, що до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель, зокрема, належить додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.
Згідно з частиною 3 статті 3 Земельного кодексу України, який діяв на час прийняття оскаржуваних рішень, повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.
Крім того, на час прийняття оскаржених рішень виконкому Алуштинської міської ради діяв Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року „Про приватизацію земельних ділянок”, і на сьогодні відповідно до п. 1 розділу Х „Перехідні положення” Земельного кодексу України в редакції 2001 року такі рішення про передачу громадянам безоплатно у приватну власність замельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування, є підставою для видачі державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що рішення виконкому Алуштинської міської ради, на підставі яких відповідачу ОСОБА_6 як співвласнику АДРЕСА_1 передана у користування та приватну власність земельна ділянка за зазначеною адресою прийняті в межах повноважень та відповідно до закону.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог прокурора м. Алушта Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Державної інспекції по контролю за використанням та охороною земель, ОСОБА_5 по суті за їх безпідставністю, але вважає неправильним застосування судом першої інстанції при вирішенні спору наслідків спливу строку позовної давності як самостійної підстави для відмови у позові.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За частинами 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Враховуючи, що наслідки спливу строку позовної давності застосовуються лише у разі встановлення факту порушення прав позивача, які не можуть бути захищені у зв’язку зі спливом позовної давності і відсутності підстав для її поновлення, то застосування зазначених положень матеріального закону у випадку безпідставності позовних вимог є неправильним.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції слід змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання суду на сплив строку позовної давності за пунктом 4 частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України і не застосовувати наслідки пропуску строку позовної давності.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
ВИРІШИЛА:
Апеляційні скарги прокурора м. Алушта Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Державної інспекції по контролю за використанням та охороною земель та ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 20 травня 2010 року змінити. Виключити з мотивувальної частини рішення посилання суду на сплив строку позовної давності, як на підставу для відмови у позові.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді:
Яковенко Л.Г. Синельщікова О.В. Бондарев Р.В.