Справа № 2-а-1444/2010 р.
ПОСТАНОВА
іменем України
15 грудня 2010 року. Смт. Тростянець
Суддя Тростянецького районного суду Вінницької області Савченко С.М., розглянувши у порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Тростянецькому районі про зобов’язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 звернулася в суд з позовною заявою до управління пенсійного фонду України у Тростянецькому районі Вінницької області про зобовязання вчинити дії. Просила з 22.10.2010 року зобовязати відповідача здійснити перерахунок та виплату призначеної їй компенсації за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у відповідності до ст. 52 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком та виплачувати її в подальшому.
Вказала, що вона являється пенсіонером та знаходиться на обліку в управлінні Пенсійного фонду України у Тростянецькому районі та отримує пенсію за віком. Також відповідно до посвідчення вона є дружиною померлого громадянина з числа ліквідаторів другої категорії, смерть якого повязана з Чорнобильською катастрофою. Тому відповідно до ст. 52 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” вона має право на отримання компенсації за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком.
Відповідачем УПФ України у Тростянецькому районі, подано заперечення на позов, в якому просить суд в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх доводів зазначив, що фінансування вказаних виплат передбачено із коштів Державного бюджету України, а не з бюджету Пенсійного фонду. Законом України «Про державний бюджет України на 2010 рік» не було передбачено фінансування зазначених витрат в тому розмірі, в якому вважає позивач. Тому управління не мало права фінансувати виплату позивачу державної пенсії в розмірі визначеному законом. Крім того, поняття мінімального розміру пенсії, визначене ст. 28 ЗУ “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, та застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом. Також вказав, що не підлягає задоволенню позовна вимога про подальше проведення щомісячних виплат допомоги дітям війни, оскільки суд не наділений повноваженнями на прийняття рішень з приводу правовідносин, які не настали.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Позивач являється пенсіонером та з 27.08.2006 року знаходиться на обліку в управлінні Пенсійного фонду України у Тростянецькому районі та отримує пенсію за віком.
Відповідно до посвідчення №НОМЕР_1 від 20.08.2004 року ОСОБА_2 є дружиною померлого громадянина із числа ліквідаторів другої категорії смерть якого пов’язана із Чорнобильською катастрофою.
Відповідач не заперечує, що ОСОБА_2 має право корстуватись пільгами, передбаченеми ст. 52 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - далі Закон № 796-XII.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону № 796-XII, щомісячна компенсація в разі втрати годувальника призначається на кожного непрацездатного члена сім'ї, який був на його утриманні, в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком незалежно від пенсії, передбаченої законодавством України.
Як вбачається із відповіді відповідача, позивач не отримував пенсії у розмірах, визначених статтею 52 Закону України № 796-XII. Натомість отримувала компенсацію в розмірі 10 % прожиткового мінімуму встановленого законом для осіб які втратили працездатність, відповідно до п. 5 Постанови КМУ № 530 від 28.05.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».
Законом України від 28.12.2007 р. N 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до Закону № 796-XII були внесені зміни, відповідно до яких з 01.01.2008 року Щомісячна компенсація в разі втрати годувальника призначається на кожного непрацездатного члена сім'ї, який був на його утриманні, в розмірі 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, незалежно від пенсії, передбаченої законодавством України.
Однак 22.05.2008 року Конституційним Судом України було винесено рішення за №10-рп/2008, яким вищезазначені зміни до Закону № 796-XII були визнані неконституційними.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, з 22.05.2008 року спірні відносини регулюються відповідно до ст. 52 Закону № 796-XII, згідно з якими у позивача існує право на отримання щомісячної компенсації в разі втрати годувальника в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком незалежно від пенсії, передбаченої законодавством України.
Згідно з положеннями ч.4 ст.9 КАС України У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд дійшов до висновку, що при нараховуванні Позивачу після 28.05.2008р. компенсації за втрату годувальника, Відповідач повинен керуватись саме Законом № 796-XII, а не постановою Кабінету Міністрів України „Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” №530 від 28.05.2008р., яка істотно звужує обсяг встановлених Законом прав громадян.
Відповідно до ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Таким чином, доводи відповідача, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення виплати пенсії, а також відсутність коштів для таких виплат не може бути підставою для відмови в задоволенні позову.
Щодо доводів відповідача стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, щодо розрахункової величини мінімальної пенсії за віком, суд приходить до наступних висновків. За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Згідно ст. 71 КАСУ обов’язок доказування покладається на відповідача – суб’єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. Суд вважає, що відповідачем не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачу компенсації, встановленої ст. 52 Закону № 796-XII. Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов’язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов’язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу доплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.
Оскільки функція здійснення перерахунку та нарахування пенсії покладена на відповідача, якому надані такі повноваження, то обов’язок по нарахуванню та виплаті позивачу підвищення до пенсії, яка передбачена Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, покладено саме на територіальні органи Пенсійного фонду України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 6, 22, 46, 152 Конституції України, Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст. 52 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008р., ст.ст. 8-12, 17, 99, 100, 159-163,183-2 КАС України ,
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Тростянецькому районі здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 визначену статтею 52 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щомісячну компенсацію в разі втрати годувальника в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність за період з 22 жовтня 2010 року із урахуванням проведених виплат за вказаний період.
Повернути ОСОБА_2 3 грн. 40 коп. судового збору за рахунок коштів Державного бюджету України.
Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії постанови до адміністративного суду апеляційної інстанції через Тростянецький районний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Суддя: /підпис/
Згідно з оригіналом.
Суддя Тростянецького районного суду С.М. Савченко