Справа № 2 – 4102/2010 року

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2010 року          Таращанський  районний суд Київської області  в складі:

головуючого: Бабоїд О.М.

при секретарі: Лісіченко О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тараща цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» Київська обласна філія, третя особа ОСОБА_2  про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач  звернувся до суду з даним позовом.

В судовому засіданні позивач  позов підтримав частково і, будучи допитаним в якості свідка у відповідності зі ст. 62 ЦПК України, пояснив суду, що д о 26 серпня 2010 року він працював начальником Цеху телекомунікаційних послуг №8 ВАТ «Укртелеком» Київської   обласної  філії в м.Тараща Київської області.

26 серпня 2010 року після виниклої конфліктної ситуації, пов'язаної із суперечкою з одним із працівників підприємства, він за пропозицією нач. відділу кадрів вимушений був написати заяву про звільнення за власним бажанням з 27 серпня 2010 року.

В той же день наказом за № 789-к від 26.09.2010 року, підписаним в.о. директора ВАТ «Укртелеком» ОСОБА_2, його звільнили в день написання заяви про звільнення за власним бажанням за ст. 38 КЗпП Украіни.

27 серпня 2010 року він повідомив керівництво ВАТ «Укртелеком» Київської обласної філії про те, що  відкликає свою заяву про звільнення за власним бажанням.

Проте, відповідач, незважаючи на його прохання про відкликання заяви про звільнення, видав наказ за № 789-к від 26.09.2010 року, яким фактично звільнив його з дня, який він вказував у своїй заяві.

Вважає дане звільнення незаконним, таким що не відповідає вимогам чинного законодавства з наступних підстав:

Відповідно до статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Фактом попередження є письмова заява працівника подана адміністрації у відповідному порядку. В заяві працівник зазначає дату звільнення та причину звільнення ?ласне бажання" або іншу поважну причину. Письмова заява подається працівником роботодавцю, а якщо той відмовляється прийняти її, працівник може відправити заяву поштою. При цьому днем подання заяви на звільнення буде вважатися дата реєстрації листа в журналі вхідної кореспонденції підприємства.

Чинним законодавством передбачено звільнення працівника до виповнення двотижневого терміну у строки які просить працівник лише виключно з поважних причин, а саме:

- переїзд на нове місце проживання;

- переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу мicцeвicть;

- вступ до навчального закладу;

- неможливість проживання в даній місцевості, підтверджена медичним висновком;

- вагітністъ;

-  догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом;

- догляд за хворим членом ciмї вeiдnoвiднo до медичного висновку або інвалідом nepшої групи;

 -вихід на пенсію;

- прийняття на роботу за конкурсом.

Оскільки у його випадку, він як працівник протягом терміну, що залишався до звільнення з моменту подання заяви, змінив свое рішення з приводу звільнення (тобто бажав й далі працювати на даному підприємстві), то в такому випадку звільнення працівника не проводиться (за умови, що на його місце не запрошений (не прийнятий) інший працівник, якому відповідно до КЗпП (ст. 38) не може бути відмовлено в укладанні трудового договору).

Оскільки відповідачем проігноровано його письмову заяву про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням, тому за таких обставин він вважає, що його звільнення 26 серпня 2010 року з посади начальника Цеху телекомунікаційних послуг №8 ВАТ «Укртелеком» Київської обласної філії в м.Тараща Київської області є незаконним.

У відповідності з п. 1 ч. 1 ст. 4 Декрету КМ Украіни ?ро державне мито" i п. 1 ч. 3 ст. 81 ЦПК України він звільнений від сплати судового збору та збору на інформаційно-технічне забезпечення.

Просить суд поновити його на роботi, на посаді начальника Цеху телекомунікаційних послуг №8 ВАТ «Укртелеком» Київської обласної філії в м.Тараща Київської області.

Відмовляється від позову в частині стягнення  суми заборгованості по заробітній платі на його користь за час вимушеного прогулу.

Представник відповідача та третьої особи позов не визнала в повному обсязі і пояснила суду, що позов не відповідає фактичним обставинам i не підлягає задоволенню з наступного.

Твердження позивача про те, що він працював начальником Цеху телекомунікаційних послуг № 8 Київської обласної філії ВАТ «Укртелеком» до 26 серпня не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_1 звільнений з посади 27 серпня 2010 р. згідно його заяви за власним бажанням.

Позивачем невірно застосовано норми ст. 38 Кодексу законів про працю України. Даною нормою працівнику надано право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк. Право на звільнення за власним бажанням за загальним правилом мають yci без винятку працівники, незалежно від посад, які вони обіймають. Стосовно припинення правовідносин за бажанням працівника законодавством установлені певні обмеження, зокрема, працівник відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово заявою за два тижні Така вимога (обмеження) передбачена для того, щоб роботодавець мав можливість запросити на посаду, яка вивільняється, іншу людину та забезпечити безперебійний робочий процес. Отже, обов'язок прцівника відпрацювати два тижні з дня подачі заяви про звільнення, а насамперед захистом iнmepeciв певного підприємства, установи чи організації.   Роботодавець не має права звільнити працівника раніше вказаного у заяві строку, якщо про це працівник не просить.

Законодавство України про працю не обмежує право роботодавця на свій розсуд давати згоду на звільнення працівника раніше двотижневого строку, тому ОСОБА_1 був звільнений в зазначений ним день до закінчення двотижневого терміну з дня подачі відповідної заяви. Твердження ОСОБА_1 про незаконність його звільнення Київською обласною філією ВАТ «Укртелеком» з тієї підстави, що скорочення двотижневого терміну можливе лише виключно з поважних причин, є помилковим, оскільки, по-перше, він сам просив звільнити його 27.08.2010p. i Київська обласна філія ВАТ «Укртелеком» задовольнила його прохання, по-друге, статтею 38 КЗпП України передбачені випадки, коли роботодавець може не погоджуватися, але зобов'язаний звільнити працівника до закінчення двотижневого строку   у випадках, передбачених ч. 1 ст. 38 КЗпП України, по-трете, підстави дострокового звільнення не є вичерпними i даною статтею передбачено звільнення ще й «з інших поважних причин». У випадку з ОСОБА_1, останній просив у своїй заяві звільнити його саме 27 серпня 2010 року, оскільки в Цеху телекомунікаційних послуг № 8, яким він керував, виникла конфліктна ситуація, пов'язана з суперечкою з одним iз працівників, тобто ця причина підпадає під ознаки інших поважних причин.

Твердження позивача відносно відзиву своєї заяви про звільнення з посади 27 серпня 2010 р. неправдиве. Позивачем не надано жодного підтверджуючого документу відносно надання письмового звернення про відкликання заяви про звільнення у встановлений строк, тобто до 27.08.2010 р. включно. Оскільки ОСОБА_1 займав посаду начальника Цеху телекомунікаційних послуг, наказ про його звільнення з посади було видано 26.08.2010 р., так як в останній день роботи 27 серпня ОСОБА_1. сумісно з комісією філії необхідно було здійснити прийом - передачу справ i матеріальних цінностей Цеху телекомунікаційних послуг № 8 (м. Тараща), про що зазначено у п. 3 наказу № 789-К від 26.08.2010 р. Під час роботи комісії ніяких відзивів з боку ОСОБА_1 не було. Навпаки, на підтвердження своєї заяви припинити трудові відносини на посаді начальника Цеху телекомунікаційних послуг № 8 27.08.2010 р., він підписав акт прийому-передачі та повернув комісії доручення, видане директором Київської обласної філії ВАТ «Укртелеком», яким визначалися його повноваження на посаді начальника ЦТП та право представляти інтереси ВАТ «Укртелеком».

Через тиждень після звільнення з посади, а саме 03.09.2010 р., ОСОБА_1 передав директору Киїської обласної філії заяву, в якій просив залишити без розгляду та повернути йому заяву від 26.08.2010 р. про звільнення, однак звільнення вже відбулося i відновлення трудових відносин за таких обставин є неможливим.

Претензія ОСОБА_1 стосовно того, що він досі не отримав трудову книжку, є безпідставною. Відповідно до ст. 47 КЗпП України трудова книжка видається працівнику в день звільнення. Слід зазначити, що трудові книжки ycix працівників Киїської обласної філії ВАТ «Укртелеком зберігаються безпосередньо в  aпapaті управління, який знаходиться у  місті Києві, а ОСОБА_1 був начальником ЦТП, що знаходиться у м. Тараща, тому передача трудової книжки саме 27.08.2010 р. фактично була не можливою. У відділі кадрів Філії чекали, коли ОСОБА_1 з'явиться за нею, але цього не   відбулося. Коли 09 вересня 2010 р. ОСОБА_1 з'явився до Філії, йому було запропоновано отримати свою трудову книжку, але він відмовився. По даному факту комісією Філії складено відповідний акт. Наступного дня, 10.09.2010 р. на адресу ОСОБА_1 був направлений рекомендований лист про необхідність отримати трудову книжку. Даний лист отримано позивачем, згідно повідомлення про вручення, 14.09.2010 р., тобто до складання позовної заяви.

Таким чином, жодна обставина, вказана   ОСОБА_1 у позовній заяві про поновлення на po6oтi, невідповідає фактичним даним. Звільнення з посади 27 серпня 2010 року відбулося виключно за його заявою i є законним.

Поновлення на роботі з підстав, викладених у позовній заяві, неможливе, оскільки порушень з боку роботодавця - ВАТ «Укртелеком» в oco6i Київської обласної філії не було: заява про звільнення написана власноруч ОСОБА_1 i подана ним особисто.

Підтвердила той факт, що 26.08.2010 року  відбулася позачергова нарада в зв’язку  з поданою скаргою, на яку були запрошені позивач, начальник цеху, інженер ОСОБА_4Б та ОСОБА_5 На даній нараді прийти до порозуміння  вказані особи не змогли і керівництвом  було запропоновано їм написати заяви про звільнення з роботи за власним бажанням, що вони і зробили. Першими заяву про звільнення за власним бажанням написали ОСОБА_4 та ОСОБА_5, потім ОСОБА_1

ОСОБА_1 характеризує лише з позитивної сторони, за час його роботи на підприємстві жодних нарікань на його роботу не було.

Просить  відмовити ОСОБА_1 1вану 1вановичу в задоволенні вимог про поновлення на роботі на посаді начальника Цеху телекомунікаційних послуг № 8 м. Тараща; відмовити ОСОБА_1 у стягненні на його користь з ВАТ «Укртелеком» в oco6i Київської обласної філії суми заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Судом встановлено , що позивач  з жовтня 1981 року по 27 серпня 2010 року в Цеху електрозв’язку Київської обласної філії ВАТ Укртелеком, починаючи електромеханіком ПП і закінчуючи начальником Цеху телекомунікаційних послуг №8 ВАТ «Укртелеком» Київської   обласної  філії в м.Тараща Київської області.

26 серпня 2010 року відбулася позачергова нарада, на якій розглядалося питання взаємовідносин між  позивачем, начальником цеху, інженером ОСОБА_4Б та ОСОБА_5, які склалися після подання ОСОБА_4 скарги. На даній нараді прийти до порозуміння  вказані особи не змогли і керівництвом  було запропоновано їм написати заяви про звільнення з роботи за власним бажанням, що вони і зробили. Першими заяву про звільнення за власним бажанням написали ОСОБА_4 та ОСОБА_5

ОСОБА_1 був запрошений начальником відділу кадрів до свого кабінету, де йому було запропоновано написати заяву про звільнення за власним бажанням. На його пропозицію відбути відпустку, а потім вирішити питання про звільнення і, що йому необхідно подумати, начальник відділу кадрів повідомив йому, що компенсацію за відпустку йому буде нараховано та виплачено при розрахунку. З цього  позивач зрозумів, що вибору в нього немає і він зобов’язаний написати заяву про звільнення за власним бажанням. Оскільки на столі лежала заява ОСОБА_5 про звільнення її з роботи за власним бажанням, він  взяв її заяву і по цій заяві написав від свого імені заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, вказавши дату звільнення з 27.08.2010 року.

Наступного дня він зателефонував начальнику відділу кадрів і намагався  відізвати свою заяву про звільнення на що йому повідомили, що уже є наказ про його звільнення і він повинен передати справи виконуючому обов’язки ОСОБА_6, що він і зробив, передав справи і підписав акт  прийому – передачі 27.08.2010 року.

Проте, не погоджуючись зі своїм звільненням, він 03.09.2010 року офіційно подав заяву про відкликання своєї заяви про звільнення, проте до цього часу відповіді не отримав.

В усній розмові з керівництвом йому було  відмовлено  в цьому.

Стаття 38 КЗпП України передбачає, що працівник мас право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

У цілій низці випадків закон зобов'язав власників робити звільнення працівників у такий строк, про який вони просять. При цьому мова йде про скорочення двотижневого строку, оскільки за його межами працівник може звільнитися в загальному порядку. У цьому випадку строк попередження про звільнення скорочується

Водночас працівникові дається право відкликати раніше подану заяву про звільнення за власним бажанням. Це - безумовне  право працівника. Правда, організаційні форми реалізації працівником цього права визначені не зовсім чітко. Найкраще, якщо працівник подасть заяву про відкликання раніше поданої заяви про звільнення до закінчення двотижневого строку, встановленого ст. 38 КЗпП. Така заява повинна бути належно зафіксована, щоб у разі спору можна було б посилатися на відповідні докази відкликання заяви про звільнення. Законодавство не встановлює обов'язкової письмової форми відкликання заяви про звільнення, тому відкликання може бути й усним, а доводитися воно може будь-якими доказами, які допускає цивільно-процесуальне законодавство.

 Є, однак, один випадок, коли працівник позбавляється права відкликати заяву про звільнення за власним бажанням. Такого права він не має тоді, коли у зв'язку з подачею заяви про звільнення власник запросив на його місце такого працівника, якому не можна відмовити в прийнятті на роботу, що відповідає ч.5 ст.24, та п.1 ч.2 ст.232 КЗпП України, яка передбачає, що в прийнятті на роботу не може бути відмовлено особам, запрошеним на роботу в порядку переведення.

В даному випадку  інша особа в порядку переведення не запрошена на місце позивача, оскільки виконання його обов’язків покладено на  заступника цього ж цеху телекомунікаційних послуг № 8 ОСОБА_6

Таким чином, суд вважає звільнення позивача  незаконним за двох причин: по –перше  написання заяви про звільнення з роботи не було волевиявленням позивача, оскільки заяву він написав під натиском керівництва і обставин; по- друге він мав право на відзив  своєї заяви протягом двох тижнів з дня подачі заяви, що він і зробив, оскільки на його місце не було запрошено особу по переведенню.

Той факт, що заява про звільнення  з роботи позивача написана ним під тиском зі сторони керівництва та обставин стверджується поясненням самого позивача, представника відповідача і третьої особи, свідка ОСОБА_5, які підтвердили, що ОСОБА_4 була написана скарга на ОСОБА_1, і, оскільки вони не змогли  врегулювати відносини між собою мирним шляхом, їм було запропоновано подати заяви про звільнення  з роботи за власним бажанням. Даний факт не заперечувався сторонами.

Той факт, що на місце роботи позивача не прийнята особа по переведенню, підтверджується поясненнями сторін та копією наказу № 789- К від 26.08.2010 року, де вказано, що виконання обов’язків начальника цеху  телекомунікаційних послуг № 8 покласти на заступника начальника Цеху з питань технічної експлуатації Цеху телекомунікаційних  послуг № 8 (смт. Тараща) ОСОБА_6.

Отже, позов підлягає задоволенню.

Вказані обставини встановлено з пояснень сторін, свідка, матеріалів справи, вивчених в судовому засіданні.

Судові витрати суд покладає на відповідача.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 62, 209, 212, 214, 215, 224 – 226, 367 ЦПК України, ст.ст.3, 21, 23 – 24, 32,38, 221, 231 – 233, 235, КЗпП України, п .п. 17, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд,-

ВИРІШИВ:

  Позов задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Цеху телекомунікаційних послуг №8 (м.Тараща) ВАТ «Укртелеком» Київська   обласна  філія з 28 серпня 2010 року.

Стягнути з ВАТ «Укртелеком» Київська   обласна  філія на користь держави  судовий збір в розмірі 8, 50 грн.

Стягнути з ВАТ «Укртелеком» Київська   обласна  філія витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 37 грн.

Рішення в частині поновлення на роботі допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Таращанський суд протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: