Справа № 2-1426/2010 р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2010 року Таращанський районний суд Київської області в складі:
головуючого: Бабоїд О.М.
при секретарі: Погорілій І.М., Лісіченко О.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тараща справу за позовом ОСОБА_1 до Таращанського РВ ГУ МВС України в Київській області, Головного управління МВС України в Київській області, Головного управління Державного казначейства України в Київській області та Відділення Державного казначейства України в Таращанському районі про відшкодування моральної шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з даним позовом.
В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав та пояснив суду, що н аказом начальника ГУ МВС України в Київській області №252 о/с від 06.09.2006 року він був звільнений з органів внутрішніх справ за п.64 «Д» (через службову невідповідність, в атестаційному порядку). Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 30 листопада 2006 року визнано незаконним даний наказ у відповідній частині, і його було поновлено на посаді старшого дізнавача Таращанського РВ ГУ МВС України в Київській області. Вважає, що незаконним звільненням йому завдано моральної шкоди, оскільки у нього погіршився стан здоров’я, зазнала труднощів сім’я, воно негативно вплинуло на стосунки з оточенням та працевлаштування. Незаконні дії відповідача призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків, що потребували від нього під час звільнення та на даний час додаткових зусиль для організації життя, його троє неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні, впродовж часу його звільнення були позбавлені матеріального забезпечення, що негативно відбилося на їх самопочутті та гармонійному розвитку. З часу звільнення і до поновлення його на роботі він постійно перебував в стресовому стані, нервував. Вважає, що незаконно звільнивши його, відповідач образив його честь і гідність. Внаслідок незаконного звільнення різко погіршився стан його здоров’я , він потрапив до лікарні з діагнозом «ерозивний гастро дуоденіт», а згодом стала розвиватися гіпертонічна хвороба. Неодноразово довелося звертатися до лікарів та проходити лікування як амбулаторно так і в стаціонарі. Стан його здоров’я вкрай погіршився, що підтверджується виписками з амбулаторної картки та виписками стаціонарного хворого. На той час коштів на лікування у нього не було в зв’язку з незаконним звільненням, а дружина перебувала в декретній відпустці. Він змушений був позичати гроші в рідних, знайомих. Позичаючи гроші на прожиття, він відчував себе в стані залежності від недостатності коштів для свого прожиття та членів сімї. Йому та членам його сімї постійно приходилося, давати пояснення сусідам та знайомим щодо причин його звільнення.
В зв’язку з незаконним звільненням Центром зайнятості йому було відмовлено в постановленні на облік як безробітного, оскільки йому видали трудову книжку , що не відповідала його анкетним даним. З цих же причин він не зміг влаштуватися на іншу роботу. Отримавши відмову в Центрі зайнятості він від моральних переживань втратив душевний спокій, була принижена його честь та гідність, престиж та ділова репутація, що привело його до стресового стану.
Після неодноразового лікування в Таращанській ЦРЛ, 03.03.2008 року його поклали до лікарні ГУ МВС України в Київській області, де було підтверджено його хворобу і видали направлення на ВЛК. При проходженні ВЛК йому видали Свідоцтво про хворобу № 60/3в, згідно якого він визнаний непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний в військовий час. На підставі даного Свідоцтва 07.04.2008 року його було звільнено з ОВС через хворобу.
Такими діями відповідача йому зав дано моральної шкоди, оскільки у нього погіршився стан здоров’я, зазнала труднощів сім’я, воно негативно вплинуло на стосунки з оточенням та працевлаштування. У позові поставлено питання відшкодування моральної шкоди в сумі 150000 грн.
Після проведення судово-психологічної експертизи розмір позовних вимог збільшив і просить суд стягнути з відповідачів на його користь моральну шкоду відповідно до висновку експертизи, а також стягнути понесені ним витрати по оплаті експертизи та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 37 грн. Крім того просить звільнити його від сплати судового збору, як потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС 4 категорії.
Представник відповідача ГУ МВС України в Київській області проти позову заперечує в повному обсязі, вважаючи його необґрунтованим та просить суд відмовити в його задоволенні, виходячи з того, що спори про відшкодування заподіяної фізичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень та у випадках, передбачених ст.1167 Цивільного кодексу України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. Позивачем заявлено даний позов, в зв’язку з незаконним його звільненням з органів внутрішніх справ. Проходження служби в яких регламентується спеціальним законодавством зокрема, Законом України „Про міліцію", „Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР", „Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України". Проте, жодним із зазначених нормативних актів відшкодування моральної шкоди працівникам міліції не передбачено.
Тобто, відшкодування моральної шкоди позивачу, пов'язаної із проходженням служби та звільнення із неї не передбачено спеціальним законодавством.
Також позивач не зазначив чим він може підтвердити факт заподіяння моральної шкоди.
Також згідно із абзацом 2 п. 5 зазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи.
У будь – якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Слід зазначити, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження цих припущень.
Просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
П редставник відповідача ГУ Державного казначейства України у Київській області в судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи належно повідомлений. Проте, подав до суду заперечення в яких просить розглядати справу у відсутності їх представника. Вимогу суду про надання необхідних документів щодо повноважень не надав.
В запереченнях поданих суду позов не визнає в повному обсязі та пояснює свою позицію наступним.
Згідно з матеріалами справи спір виник між позивачем та відповідачами з приводу заподіяння шкоди.
Відповідно ч.І ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Тобто позивач повинен довести, що йому завдана моральна шкода ГУ ДКУ у Київській області і що він має право на її відшкодування.
Статтями 1166, 1167 ЦКУ передбачено, що завдана майнова, моральна шкода неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю фізичної або юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала за наявності її вини.
В своєму позові позивач до ГУ ДКУ у Київській області жодних вимог не заявляє, ГУ ДКУ у Київській області було залучено до участі у даній справі в якості відповідача ухвалою суду.
Суд помилково зробив висновок, що виходячи зі змісту ст. 1174 ЦКУ, відшкодовувати шкоду завдану органом державної влади, чи його посадовою особою, має держава в особі ГУ ДКУ у Київській області. Проте, суд не врахував, що у зазначеній вище правовій нормі мова про ГУ ДКУ у Київській області не йде, також відсутні посилання позивача на жодну норму закону, якою б передбачалось, що урядовий орган ГУ ДКУ у Київській області зобов'язаний відшкодовувати завдану шкоду. Помилковим є ототожнення загального поняття "держава" з поняттям "Державне казначейство України".
Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання шкоди (ст. 11 ЦКУ). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 ЦКУ).
При цьому Держава в особі Верховної Ради України приймає державний бюджет (ст. ст. 85, 92, 95, 96 Конституції України), в якому встановлюються бюджетні призначення ст.23 Бюджетного кодексу України, тобто, повноваження головних розпорядників бюджетних коштів, що дозволяють надавати бюджетні асигнування.
Бюджетним асигнуванням є повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету (ст.21 БКУ). Відповідно до п.1 ч.І ст. 22 БКУ головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути: за бюджетними призначеннями, передбаченими законом про Державний бюджет України на поточний рік - органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний суд України, Верховний суд України та інші спеціалізовані суди, інші державні підприємства, установи та організації в особі їх керівників.
Частиною 4 ст. 22 БКУ визначено, що головний розпорядник бюджетних коштів: розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів; розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх Міністерству фінансів України чи місцевому фінансовому органу; отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України чи рішення про місцевий бюджет на відповідний бюджетний рік, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями; затверджує кошториси розпорядників бюджетів нижчого рівня.
Ч. 1 ст. 35 БКУ визначено, що головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання їх у встановленому порядку Міністерству фінансів України, ч.2 цієї ж статті зазначено, що головні розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за своєчасність, достовірність та зміст поданих Міністерству фінансів України бюджетних запитів, які мають містити всю інформацію, необхідну для аналізу показників проекту Державного бюджету.
Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 48 Бюджетного кодексу України та п.1 ч.4 Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232 ,, Державне казначейство України та його територіальні органи є окремими юридичними особами, які здійснюють розрахунково-касове обслуговування розпорядників державного бюджету, тобто фактично виконують функції банку. ДКУ є самостійною юридичною особою, яка утримується виключно за рахунок бюджетних асигнувань, наданих з державного бюджету згідно затвердженого кошторису. Ці кошти виділяються для виплати заробітної плати працівникам та матеріально-технічного забезпечення. Роль органів Державного казначейства України в процесі виконання державного бюджету зводиться лише до перерахування коштів з Державного бюджету України, які передбачені Законом України „Про Державний бюджет України на відповідний рік" на рахунки розпорядників та одержувачів бюджетних коштів.
Згідно чинного законодавства України відповідач має право подавати докази, давати усні та письмові пояснення, наводити свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань та доводів інших учасників процесу. Також відповідач має право визнати позов повністю або частково та відмовитись від позову.
ГУ ДКУ у Київській області, яке було залучено до цієї справи в якості відповідача, не в змозі використати зазначені права учасника судового державного бюджету згідно затвердженого кошторису. Ці кошти виділяються для виплати заробітної плати працівникам та матеріально-технічного забезпечення. Роль органів Державного казначейства України в процесі виконання державного бюджету зводиться лише до перерахування коштів з Державного бюджету України, які передбачені Законом України „Про Державний бюджет України на відповідний рік" на рахунки розпорядників та одержувачів бюджетних коштів.
ГУ ДКУ у Київській області просить прийняти рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог до ГУ ДКУ у Київській області, у повному обсязі.
Представник відповідача Таращанського РВ ГУ МВС у Київській області в судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи належно повідомлений, причини неявки суду не повідомив. Заперечень суду не надав.
Представник відповідача відділення державного казначейства у Таращанському районі Київської області в судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи належно повідомлений, причини неявки суду не повідомив. Заперечень суду не надав.
Судом встановлено , що позивач 01.10.1992 року був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ. Наказом №252 о/с від 06.09.2006 року був звільнений за п.64 «Д» (через службову невідповідність, в атестаційному порядку). Постановою Таращанського районного суду Київської області від 30 листопада 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 13.02.2007 року, визнано незаконним даний наказ в частині звільнення його в запас з органів внутрішніх справ за п.64 «Д» (через службову невідповідність) з 06.09.2006 року. При цьому встановлено, що підставою звільнення позивача з органів МВС стало рішення атестаційної комісії ГУ МВС України в Київській області від 06.09.2006 року, яке було прийняте з суттєвими порушеннями Інструкції про порядок проведення атестування особового складу органів внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 22.03.2005 року № 181 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.05.2005 року за № 559/10839, оскільки було порушено порядок організації, підготовки, проведення атестування та затвердження висновку атестаційної комісії. Було допущено порушення щодо періодичності проведення атестації, яка повинна проводитися на кожній із займаних посад через 4 роки, а наказу про проведення позачергової атестації щодо ОСОБА_1 ні в Таращанському РВ, ні в ГУ МВС України в Київській області не було.
Відповідно до постанови суду наказом №339 о/с від 07.12.2006 року в.о. начальника ГУ МВС України в Київській області позивача було поновлено на посаді старшого дізнавача Таращанського РВ ГУ МВС України в Київській області.
12.03.2007 року постанову Таращанського районного суду від 30.11.2006 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 13.02.2007 року відповідачем оскаржено до Вищого адміністративного суду України.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу ГУ МВС України в Київській області залишено без задоволення, а постанову Таращанського районного суду від 30.11.2006 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 13.02.2007 року –без змін.
Проте, як стверджує позивач, після поновлення на роботі його негаразди не закінчилися. Керівництво Таращанського РВ ГУ МВС України в Київській області та ГУ МВС України постійно нагадували йому про його звільнення та вказували на те, що на нього знайдуть компромат і звільнять.
Безпідставне та незаконне звільнення з ОВС завдало позивачу значних моральних страждань та душевного болю, принизило його честь та гідність, оскільки в ОВС він пропрацював 15 років. За 15 років не мав жодних покарань, за сумлінне виконання своїх службових обов’язків був неодноразово нагороджений преміями, користувався авторитетом у колег.
Незаконні дії відповідача призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків, що потребували від нього під час звільнення та на даний час додаткових зусиль для організації життя, його троє неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні, впродовж часу його звільнення були позбавлені матеріального забезпечення, що негативно відбилося на їх самопочутті та гармонійному розвитку. З часу звільнення і до поновлення його на роботі він постійно перебував в стресовому стані, нервував. Вважає, що незаконно звільнивши його, відповідач образив його честь і гідність. Внаслідок незаконного звільнення різко погіршився стан його здоров’я, він потрапив до лікарні з діагнозом «ерозивний гастродуоденіт», а згодом стала прогресивувати гіпертонічна хвороба. Позивачу довелося звертатися до лікарів та проходити лікування як амбулаторно так і в стаціонарі. Стан його здоров’я вкрай погіршився, що підтверджується виписками з амбулаторної картки та виписками стаціонарного хворого. На той час коштів на лікування у нього не було в зв’язку з незаконним звільненням, а дружина перебувала в декретній відпустці. Він змушений був позичати гроші в рідних, знайомих. Позичаючи гроші на прожиття, він відчував себе в стані залежності від недостатності коштів для свого прожиття та членів сімї. Йому та членам його сім»ї постійно приходилося, давати пояснення сусідам та знайомим щодо причин його звільнення.
В зв’язку з незаконним звільненням Центром зайнятості йому було відмовлено в постановленні на облік як безробітного, оскільки ГУ МВС України видало йому трудову книжку, що не відповідала його анкетним даним. З цих же причин він не зміг влаштуватися на іншу роботу. Отримавши відмову в Центрі зайнятості він від моральних переживань втратив душевний спокій, була принижена його честь та гідність, престиж та ділова репутація, що привело його до стресового стану.
Після неодноразового лікування в Таращанській ЦРЛ, 03.03.2008 року його поклали до лікарні ГУ МВС України в Київській області, де було підтверджено його хворобу і видали направлення на ВЛК. При проходженні ВЛК йому видали Свідоцтво про хворобу № 60/3в, згідно якого він визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним в військовий час. На підставі даного Свідоцтва 07.04.2008 року його було звільнено з ОВС через хворобу.
Згідно висновку № 786 амбулаторної судово-психічної експертизи Обласного психіатрично-наркологічного медичного об’єднання судово-психіатричної експертизи від 13.10.2010 року та допиту в судовому засіданні експерта, судового психолога Трохманенко Л.М., встановлено, що ситуація, яка досліджується судом, призвела до значної проблематизації життя ОСОБА_1, що наповнило його стресогенними факторами у життєво значущих сферах життєдіяльності. Особливості стресогенного впливу подій з моменту його незаконного звільнення з ОВС зумовили виникнення психотравмуючих переживань на рівні нестерпного душевного болю, страждань та емоційного розладу. Вони також спричинили значну емоційну дестабілізацію життя членів родини, підтримують потенційно дезадаптативний стан психологічного дискомфорту, який визначається надлишковими самодокорами, розгубленістю почуттів та думок щодо етичних підстав та принципів навколишнього життя, гострими конфліктними переживаннями з причин пережитої зневаги, безпідставної втрати можливості щодо самоврядування власним життям та внутрішнім напруженням, що відбиває бажання подолати негативні наслідки стресогенних подій у власних емоційних проявах та соціальному статусі. Переважний акцент уваги позивача на етичних аспектах ситуації, що досліджується судом, та на її наслідках, які виникли в його житті, його безпосередні емоційні прояви, що спостерігалися протягом всього дослідження, і супроводжували його оцінювальні судження щодо етичних аспектів подій по його справі, визначають зміст зазначених позивачем переживань як особливості, які притаманні його ціннісним орієнтаціям його особистості. При психологічному обстеженні застосуванням методик та цілеспрямованій діагностичній бесіді визначається наступне. Особистості притаманний високий рівень активності, яка прагне до досягнень та до конструктивної співпраці з іншими людьми. Зорієнтований на порозуміння та взаємопідтримку у міжособистісних та ділових стосунках. Йому притаманна деяка педантичність, акуратність, енергійність та наполегливість у проблемних ситуаціях. Утримує адекватний баланс вимог до себе та до інших, надає перевагу співпраці з іншими людьми, прагне самостійно відповідати за свою діяльність та події, які відбуваються навколо себе, контролювати себе та керувати своєю поведінкою. Індивідуалістичні корисливі тенденції його поведінці не притаманні. Йому притаманні соціально регламентовані норми поведінки та відсутня схильність до індивідуалістичного тлумачення етичних підстав встановлених правил. Актуальний стан позивача визначається стресогенно обумовленим дисбалансом процесів гальмування та збудження, емоційною лабільністю, нестійким настроєм, відчуттям психологічної втоми, потребою в захисті від дій людей, які його виснажують та негативно впливають на здоров'я, потребою у моральній підтримці та визнанні повноцінності. Провідними є гострі переживання щодо втрати свого незалежного становища як особистості, відчуття поодинокості, про втрату доброго ім"я.
Психологічний аналіз матеріалів справи, які надані для дослідження та аналіз психологічної інформації, яку надав позивач та результати проведеного психологічного обстеження свідчать, що події, які досліджуються за позовом ОСОБА_1 утворили без волевиявлення позивача на його шляху самореалізації надлишкові перешкоди, а саме штучно обмежили можливість розкриття його професійних потенційних можливостей і знаходяться у розбіжності з його провідними мотивоутворюючими факторами його поведінки. Особистісна неприйнятність ним стратегій відповідачів обумовила у нього як особистості виникнення психологічно складних інтенсивних переживань морально-етичного змісту (нестерпного душевного болю, страждань).
Вважають, що події, які відомі по наданій справі, викликали у ОСОБА_1 істотну проблематизацію в його житті і вони виникли незалежно від його волевиявлення. Цей факт дозволяє надати фактору із нульове (0) значення. Зазначені події призвели до стресогенного емоційного розладу і стану психологічного дискомфорту із загостренням безпідставних самодокорів та почуття провини перед родиною. Це дозволяє надати фактору "с" двобальне (2) значення. Особистісна неприйнятність стратегії дій, що здійснювалися відносно нього, установлена зорієнтованість на соціально-регламентовані норми поведінки, наявність інтенсивних та психологічно складних (на моральному рівні) переживань, які викликала та підтримує ситуація, що склалася, визначають двобальне (2) значення фактора "і". Фактору гу надається значення в 1 бал на підставі того, що у матеріалах, які досліджуються за позовом позивача, міститься інформація, яка визначає, що у таких обставинах настає відповідальність внаслідок неправомірних дій, що спричинили шкоду. У відповідності з особливостями соціально-психологічних наслідків подій, що склалися у житті позивача (психологічна травматизація, штучно заподіяний утиск реалізації його фундаментальної потреби особистості в самоактуалізації, суттєва обмеженість життєдіяльності) фактор " сі" у відповідності до розрахункової таблиці (незаконне звільнення) складає 72 МЗП (мінімальних заробітних плат). Таким чином, фактор Б ( розмір компенсації наявної моральної шкоди) складає 288 -(0=гі*Гу*і*с*(1-г8)= 72 МПЗ 1*2* 2* (1-0)=288 МЗП).
Висновки по даній справі - ОСОБА_1 нанесено моральну шкоду.
Матеріальний еквівалент моральної шкоди становить 288 МПЗ, розмір яких приймається рівним розміру мінімальної заробітної плати, прийнятій в Україні на момент винесення рішення судом.
Станом на момент розгляду справи розмір мінімальної заробітної плати складає 907 грн. Отже, розмір моральної шкоди складає (288х907)= 261216 грн.
Конституція України передбачає право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Таке право передбачається нормами ст..ст. 32,56,62, 152.
Право на «справедливу сатисфакцію» також передбачено ст..41 Конвенції.
Більш детально право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди регулюється положеннями ЦК України як основним актом цивільного законодавства України.
Стаття 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Стаття 10 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. N 114, передбачає, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією УРСР та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
У п.3 постанови ВС України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначається, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
В ст..23 ЦК України серед способів прояву моральної шкоди, вказано: 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сімї чи близьких родичів.
Протиправність Головного Управління МВС України в Київській області виразилась в незаконному звільненні позивача, що стверджується Постановою Таращанського районного суду від 30 листопада 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 13.02.2007 року та Ухвалою Вищого адміністративного суду України.
Між заподіянням моральної шкоди потерпілому і протиправними діями відповідача Головного Управління МВС України в Київській області є причинний зв'язок: саме незаконними діями відповідача заподіяна моральна шкода.
Також знайшла підтвердження і вина ГУ МВС України в Київській області у заподіянні моральної шкоди.
Таким чином всі чотири підстави, які необхідні для відшкодування моральної шкоди, знайшли підтвердження в судовому засіданні.
Пункт 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. N 114, передбачає, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніхсправ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді).
У разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Таким чином, в судовому засіданні встановлено: : наявність моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_1; протиправність діяння Головного Управління МВС України у Київській області, яка виразилася в незаконному звільненні, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вина в заподіянні шкоди, що підтверджується матеріалами справи та Висновком експертизи № 786 від 13.10.2010 року.
Отже, виходячи із встановленого судом, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до Закону України « Про міліцію» фінансування і матеріально-технічне забезпечення міліції здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Як стверджує відповідач ГУ ДКУ в своєму запереченні та ст..48 БК України, роль органів Державного казначейства України в процесі виконання державного бюджету зводиться лише до перерахування коштів з Державного бюджету України, які передбачені Законом України „Про Державний бюджет України на відповідний рік" на рахунки розпорядників та одержувачів бюджетних коштів.
Звідси випливає, що виплата коштів на погашення моральної шкоди проводиться шляхом списання цих коштів з розрахункового рахунку Головного управління Державного казначейства України.
Суд вважає, що відповідачі Відділення Державного казначейства України в Таращанському районі та Таращанський РВ ГУ МВС України в Київській області не можуть відповідати за даним позовом у зв’язку з відсутністю у них необхідних повноважень.
Судові витрати суд покладає на відповідача Головне Управління МВС України в Київській області.
Керуючись ст..ст. 32, 56, 62, 152 Конституції України, ст.ст. 10, 11, 57-61, 62, 66, 88, 209, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 23, 1167 ЦК України, Декретом КМУ "Про державне мито", ЗУ «Про міліцію», ст..24,48 БК України, ст.. 10 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. N 114, суд,-
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Стягнути з Головного управління МВС України в Київській області шляхом списання коштів з розрахункового рахунку Головного управління Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 288 мінімальних заробітних плат, що складає в сумі 261216 грн (двісті шістдесят одна тисяча двісті шістнадцять гривень), витрати по оплаті експертизи в розмірі 655, 24 грн (шістсот п’ятдесят п’ять грн. 24 коп) та судові витрати в розмірі 37 грн ( тридцять сім гривнів).
Стягнути з Головного управління МВС України в Київській області шляхом списання коштів з розрахункового рахунку Головного управління Державного казначейства України на користь держави судовий збір в розмірі 2612, 16 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Таращанський суд протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий:
Рішення не набрало законної сили.
і