№ 2-а-3032 / 2010р.
ПОСТАНОВА
іменем України
23 грудня 2010 року м. Ізюм
Суддя Ізюмського міськрайонного суду Харківської області Бутенко В.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області про визнання противоправними дій суб'єкта владних повноважень, зобов’язання вчинити дії по нарахуванню та виплати в повному обсязі щорічної разової грошової допомоги до 5 травня та щорічної допомоги на оздоровлення, -
в с т а н о в и в :
10 листопада 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області (далі – Управління) про визнання противоправними дій суб'єкта владних повноважень, здійснення дій по нарахуванню та виплати в повному обсязі щорічної разової грошової допомоги до 5 травня та щорічної допомоги на оздоровлення. В обґрунтування позову вказує, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, йому встановлена 3 групу інвалідності по захворюванню, пов'язаному з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, має статус інваліда війни 3 групи. Йому щорічно до 5 травня повинна надаватися щорічна разова грошова допомога у розмірі семи мінімальних пенсій за віком та щорічно повинна надаватися допомога на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, але всупереч законодавству України Управляння неправомірно нараховували і виплачували належну йому щорічну разову допомогу і щорічну допомогу на оздоровлення в неповному розмірі за 2007 рік, за 2008 рік, за 2009 рік, за 2010 рік.
Вважає ці дії відповідача неправомірними і тому він подав позов до суду з клопотанням про поновлення строку для звернення до суду з 2007 року, посилаючись, що про порушення його законних прав Управлінням йому стало відомо лише у листопаді 2010 році, що є поважною причиною (а.с. 1-4).
Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 26 листопада 2010 року задоволено клопотання ОСОБА_1 та поновлено строк для звернення до суду за вимогами адміністративного позову за період з 1.01.2007 року (а.с. 19-20).
Відповідач Управління надав письмові заперечення на позов, в яких просить суд в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх доводів зазначив, що, дійсно, Управління проводить нарахування та виплату позивачу ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС I категорії, йому встановлена 3 групу інвалідності по захворюванню, пов'язаному з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, має статус інваліда війни 3 групи та йому до 5 травня надавалася щорічна разова грошова допомога і щорічна допомога на оздоровлення у повному розмірі за 2007 рік, за 2008 рік, за 2009 рік, за 2010 рік. Вважає, що дії Управління при виплаті вказаної допомоги є цілком законними, оскільки вони проводили нарахування та виплату допомоги в межах бюджетних асигнувань на ці цілі (а.с. 23).
До судового засідання особи, які беруть участь у справі, подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності (а.с. 15, 22).
Враховуючи наявність відповідних заяв від позивача та відповідача суд ухвалою визнав за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів в порядку письмового провадження (а.с. 27).
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, суд вважає, що адміністративний позов с тосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу ОСОБА_1 перерахунку та виплати Управлінням щорічної допомоги на оздоровлення та щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня підлягаючими частковому задоволенню з наступних підстав.
Виходячи із завдання адміністративного судочинства на адміністративні суди покладено обов`язок при оскарженні рішень, дій або бездіяльності суб`єктів владних повноважень, якими є органи соціального захисту населення, перевіряти оскаржувані рішення, дії або бездіяльність на їх відповідність певним критеріям, визначеним частиною третьою статті 2 КАС України.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році Категорія 1, що підтверджується посвідченням Серія НОМЕР_1 від 12.08.1999 року і вкладкою до посвідчення НОМЕР_2 від 27.05.2007 року, йому встановлена 3 групу інвалідності по захворюванню, пов'язаному з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, має статус інваліда війни 3 групи, що підтверджується посвідченням НОМЕР_3 від 18.04.2003 року і довідкою до акта огляду МСЕК Серія МСЕ № 019345 від 14.04.2003 року (а.с. 9, 10).
Позивач перебуває на обліку в Управлінні і отримує щорічну допомогу на оздоровлення внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, та отримує щорічно до 5 травня разову грошову допомогу як інвалід війни 3 групи (а.с. 6,7, 8, 9).
13.07.2010 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Управління з заявою про здійснення дій по нарахуванню та виплати в повному обсязі щорічної допомоги на оздоровлення та щорічної разової допомоги до 5 травня за 2007, 2008, 2009, 2010 роки згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.5).
Листом № 3906 від 13.07.2010 року Управлінням надана відповідь позивачу, в якій роз'яснено, що здійснення дій по нарахуванню та виплати в повному обсязі щорічної разової допомоги до 5 травня та щорічної допомоги на оздоровлення за 2007, 2008, 2009, 2010 роки обчислені позивачу з дотриманням вимог чинного законодавства (а.с. 6).
Стаття 9 КАС України встановлює, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі України від 28.02.1991 року №796 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки відповідно до частини 1 статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Відповідно до частини п’ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-Х11 (частина статті 13 в редакції Закону N 397-ХIV від 25.12.1998р., із доповненнями, внесеними згідно із Законом N 52-IV від 4.07.2002р.), щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам 3 групи – семи мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до пункту 9 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-Х11 (далі по тексту Закон № 3551-Х11), особами, які є учасниками війни, є особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до частини другої статті 7 Закону № 3551-Х11 до інвалідів війни належать також інваліди з числа: 1) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Згідно статті 17-1 Закону № 3551-Х11 щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання. Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Вказані виплати здійснюються відповідними органами та мають разовий характер. Таким чином, право особи на їх отримання та обов`язок органів праці та соціального захисту населення здійснити такі виплати припиняються з моменту виплати певних сум, розмір яких визначається на час їх здійснення.
Згідно наданої копії паспорта серії НОМЕР_4, виданого Ізюмським МРВ УМВС України в Харківській області 5.11.1998 року, ОСОБА_1 зареєстрований і мешкає за адресою: АДРЕСА_1, та згідно посвідченню НОМЕР_3 від 18.04.2003 року обліковується в Управлінні (а.с. 8, 9).
Отже, перевіряючи правомірність дії Управління щодо здійснення виплат позивачу разової грошової допомоги до 5 травня та щорічної грошової допомоги на оздоровлення за період 2007 - 2010 роки, суд застосовує законодавство, яке діяло на час їх вчинення, виходячи з наступного.
Щодо визнання протиправними дій Управління з нарахувань та виплат позивачу разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни 3 групи за 2007 рік суд зазначає наступне.
Відповідно довідки Управління від 26.07.2010 року № 4136 фактично ОСОБА_1 отримав від відповідача суму разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни 3 групи за 2007 рік – у квітні 2007 році в розмірі 300,00 грн., при цьому відповідач керувався положеннями Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» (а.с. 7).
Статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року № 489-У (далі по тексту Закон № 489-У) установлено, що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» здійснюється у таких розмірах: інвалідам І групи - 450 гривень, інвалідам II групи - 360 гривень, інвалідам III групи - 300 гривень; учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 280 гривень; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 450 гривень; членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни і жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами, - 150 гривень; учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 55 гривень.
Пунктом 13 статті 71 Закону № 489-У дію названої норми в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги зупинено на 2007 рік, статтею 29 – встановлено виплату цієї допомоги у розмірі 300 грн..
Рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року по справі «Про соціальні гарантії громадян» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 29, пункту 13 статті 71, пункту 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Суд прийшов до висновку, що положення статті 29, пункту 13 статті 71, пункту 30 статті 71 Закону № 489-У втратили чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України, тобто з 9 липня 2007 року, а виплата щорічної разової грошової допомоги здійснювалася до 5 травня 2007 року – в період коли наведені норми Закону були чинними, а їх виконання обов’язковими для Управління.
Судом встановлено, що на період виникнення правовідносин, які є предметом спору в цій частині вимог позивача по справі, були наявні нормативно-правові акти (Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»), які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни 3 групи.
Отже для вирішення цього спору необхідно визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню.
Згідно з статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.
Отже за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Таким чином дії відповідача по виплаті щорічної грошової допомоги у розмірах, встановлених Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік», не можна визнати неправомірними, оскільки норми вказаного закону мають пріоритет над нормами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Тобто рішення Конституційного Суду України мають перспективну дію.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином дії відповідача на час виплати позивачу зазначеної Законом № 3551-Х11 одноразової допомоги були правомірними та узгоджувалися з положеннями частини 2 статті 19 Конституції України.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог про неправомірність дій відповідача в частині виплати позивачеві допомоги до 5-ого травня 2007 року в розмірі меншому, ніж це встановлено статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Щодо визнання протиправними дій Управління з нарахувань та виплат позивачу разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни 3 групи за 2008 рік суд зазначає наступне.
Відповідно довідки Управління від 26.07.2010 року № 4136 фактично ОСОБА_1 отримав від відповідача суму разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни 3 групи за 2008 рік – у квітні 2008 році в розмірі 350,00 грн., при цьому відповідач керувався положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (а.с. 7).
Пунктом 20 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» частину 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено в такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Постановою Кабінету Міністрів України № 183 від 12 березня 2008 року встановлено, що у 2008 році виплата разової грошової допомоги інвалідам війни 3 групи здійснюється у розмірі 350 грн. 00 коп..
Виплата вказаної допомоги проводилась позивачу в розмірах, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а саме: 350 грн. 00 коп..
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. за №10-рп/2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту З розділу 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу 1, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 20 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Таким чином рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнані неконституційними положення пункту 20 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким встановлені виплати щорічної разової допомоги щорічної грошової допомоги до 5 травня інвалідам війни 3 групи.
Судом встановлено, що на період виникнення правовідносин, які є предметом спору в цій частині вимог позивача по справі, були наявні нормативно-правові акти (Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»), які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни 3 групи.
Отже для вирішення цього спору необхідно визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню.
Згідно з статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.
Отже за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Таким чином дії відповідача по виплаті щорічної грошової допомоги у розмірах, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», не можна визнати неправомірними, оскільки норми вказаного закону мають пріоритет над нормами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Тобто рішення Конституційного Суду України мають перспективну дію.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином дії відповідача на час виплати позивачу зазначеної Законом № 3551-Х11 одноразової допомоги були правомірними та узгоджувалися з положеннями частини 2 статті 19 Конституції України.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог про неправомірність дій відповідача в частині виплати позивачеві допомоги до 5-ого травня 2008 року в розмірі меншому, ніж це встановлено статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Щодо визнання протиправними дій Управління з нарахувань та виплат позивачу разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни 3 групи за 2009 рік суд зазначає наступне.
Враховуючи зазначений статус ОСОБА_1 мав право у 2009 році на отримання належної щорічної разової допомоги до 5 травня згідно вимог частини п’ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-Х11.
Відповідно довідки Управління від 26.07.2010 року № 4136 фактично ОСОБА_1 отримав від відповідача суму разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни 3 групи за 2009 рік – у квітні 2009 році в розмірі 380,00 грн., при цьому відповідач керувався положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» (а.с. 7).
Відповідач, відмовляючи позивачу у задоволенні його вимог, посилається, що до частини п’ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (зі змінами та доповненнями) були внесені зміни Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI (107-17) від 28.12.2007р. і викладено в новій редакції «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога в розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. за №10-рп/2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту З розділу 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу 1, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 20 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, дія рішення Конституційного Суду України є перспективною та не поширюється на відносини, що виникли, змінилися чи припинилися до винесення судом відповідного рішення.
Із 22.05.2008 року є неконституційними внесені зміни Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI (107-17) від 28.12.2007р. щодо частини п’ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в новій редакції «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога в розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Виходячи з приписів частини другої статті 152 Конституції України та дати ухвалення Конституційним Судом України рішення, відповідач з 1.01.2009 року, відповідно до частини п’ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-Х11 (частина статті 13 в редакції Закону N 397-ХIV від 25.12.1998р., із доповненнями, внесеними згідно із Законом N 52-IV від 4.07.2002р.), повинен був здійснювати виплату до 5 травня 2009 року інвалідам війни разову грошову допомогу у розмірах: інвалідам 3 групи – семи мінімальних пенсій за віком, яка встановлюється Законом про держаний бюджет на відповідний рік.
Частиною другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається із матеріалів справи, щорічна разова грошова допомога до 5 травня була виплачена ОСОБА_1 відповідачем в квітні 2009 року в розмірі 380 грн. на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 року № 835-VI (постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2009 року № 211 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2009 році відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань»).
Суд не може погодитися з такими виплатами ОСОБА_1, проведеним відповідачем, щодо виплачених разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни 3 групи за 2009 рік: у квітні 2009 року виплатили 380,00 грн., оскільки відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-Х11 (частина статті 13 в редакції Закону № 397-ХIV від 25.12.1998р., із доповненнями, внесеними згідно із Законом № 52-IV від 4.07.2002р.) має вищу юридичну силу і, виходячи з загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, саме Закон підлягає застосуванню при вирішення даного спору.
Статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 року № 835-VI Кабінету Міністрів України надане право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати , в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Відповідною Постановою Кабінету Міністрів України від 18 березня 2009 року № 211 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2009 році відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» встановлено, що у 2009 році виплата разової грошової допомоги здійснюється інвалідам війни 3 групи у розмірі 380 гривень. Виплата проводиться органами праці та соціального захисту населення до 5 травня 2009 року через поштові відділення зв'язку або установи банків шляхом перерахування на особистий рахунок громадян за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання.
Але слід зазначити, що частина п’ята статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлює розмір щорічної допомоги з розміру, кратному мінімальній пенсії, а не мінімальної заробітної плати, як це передбачено статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік».
Крім того, згідно частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком. Звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого вищевказаним Законом, є безпідставним.
Таким чином, постанова КМУ від 18.03.2009 року № 211 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» не може бути застосована для визначення розміру щорічної разової допомоги до 5 травня.
Відповідач у 2009 році повинен був застосовувати законодавство, яке діяло на час проведення відповідних щорічних виплати грошової допомоги до 5 травня – частину п’яту статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-Х11.
Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами при вирішенні даного спору застосуванню підлягає саме розмір мінімальної пенсії за віком, установлений у законі Про державний бюджет України на відповідний рік, а не Постанови КМУ, на які посилається відповідач.
В статті 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року № 835-VI установлено у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року. Розміри державних соціальних гарантій на 2009 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
Так, розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове соціальне страхування» № 1058 від 09.07.2003 року і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-14, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Статтею 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» затверджений на 2008 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 жовтня - 498 гривень.
Тобто, при виплаті ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни 3 групи за 2009 рік відповідач повинен брати прожитковий мінімум в розмірі станом на грудень 2008 року, тобто - 498 гривень.
За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про неправомірність дій відповідача в частині виплати позивачеві допомоги до 5-ого травня 2009 року в розмірі меншому, ніж це встановлено статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Щодо визнання протиправними дій Управління з нарахувань та виплат позивачу разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни 3 групи за 2010 рік суд зазначає наступне.
Враховуючи зазначений статус ОСОБА_1 мав право у 2010 році на отримання належної щорічної разової допомоги до 5 травня згідно вимог частини п’ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-Х11.
Відповідно довідки Управління від 26.07.2010 року № 4136 фактично ОСОБА_1 отримав від відповідача суму разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни 3 групи за 2010 рік – у квітні 2010 році в розмірі 420,00 грн., при цьому відповідач керувався положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» (а.с. 7).
Відповідач, відмовляючи позивачу у задоволенні його вимог, посилається, що до частини п’ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (зі змінами та доповненнями) були внесені зміни Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI (107-17) від 28.12.2007р. і викладено в новій редакції «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога в розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. за №10-рп/2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту З розділу 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу 1, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 20 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, дія рішення Конституційного Суду України є перспективною та не поширюється на відносини, що виникли, змінилися чи припинилися до винесення судом відповідного рішення.
Із 22.05.2008 року є неконституційними внесені зміни Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI (107-17) від 28.12.2007р. щодо частини п’ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в новій редакції «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога в розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Виходячи з приписів частини другої статті 152 Конституції України та дати ухвалення Конституційним Судом України рішення, відповідач з 1.01.2010 року, відповідно до частини п’ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-Х11 (частина статті 13 в редакції Закону № 397-ХIV від 25.12.1998р., із доповненнями, внесеними згідно із Законом № 52-IV від 4.07.2002р.), повинен був здійснювати виплату до 5 травня 2010 року інвалідам війни разову грошову допомогу у розмірах: інвалідам 3 групи – семи мінімальних пенсій за віком, яка встановлюється Законом про держаний бюджет на відповідний рік.
Частиною другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається із матеріалів справи, щорічна разова грошова допомога до 5 травня була виплачена ОСОБА_1 відповідачем в квітні 2010 року в розмірі 420,00 грн. на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 27.04.2010 року № 2154-VI (постанови Кабінету Міністрів України від 07.04.2010р. № 299 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2010 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань»).
Суд не може погодитися з такими виплатами ОСОБА_1, проведеним відповідачем, щодо виплачених разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни 3 групи за 2010 рік: у квітні 2010 року виплатили 420,00 грн., оскільки відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-Х11 (частина статті 13 в редакції Закону № 397-ХIV від 25.12.1998р., із доповненнями, внесеними згідно із Законом № 52-IV від 4.07.2002р.) має вищу юридичну силу і, виходячи з загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, саме Закон підлягає застосуванню при вирішення даного спору.
Статтею 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 27.04.2010 року № 2154-VI Кабінету Міністрів України надане право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати , в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Відповідною постановою Кабінету Міністрів України від 07.04.2010р. № 299 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2010 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» у пункті 2 частини 1 встановлено, що у 2010 році виплата разової грошової допомоги здійснюється інвалідам війни 3 групи у розмірі 420 гривень. Виплата проводиться органами праці та соціального захисту населення до 5 травня 2010 року через поштові відділення зв'язку або установи банків шляхом перерахування на особистий рахунок громадян за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання.
Але слід зазначити, що частина п’ята статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлює розмір щорічної допомоги з розміру, кратному мінімальній пенсії, а не мінімальної заробітної плати, як це передбачено статтею 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік».
Крім того, згідно частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком. Звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого вищевказаним Законом, є безпідставним.
Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України від 07.04.2010р. № 299 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2010 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» не може бути застосована для визначення розміру щорічної разової допомоги до 5 травня.
Відповідач у 2010 році повинен був застосовувати законодавство, яке діяло на час проведення відповідних щорічних виплати грошової допомоги до 5 травня – частину п’яту статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-Х11.
Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами при вирішенні даного спору застосуванню підлягає саме розмір мінімальної пенсії за віком, установлений у законі Про державний бюджет України на відповідний рік, а не Постанови КМУ, на які посилається відповідач.
В статті 52 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 27.04.2010 року № 2154-VI установлено у 2010 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах: з 1 січня – 695 грн., з 1 квітня – 706 грн., з 1 липня 709 грн., з 1 жовтня – 723 грн., з грудня – 734 грн.. Розміри державних соціальних гарантій на 2010 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
Так, розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове соціальне страхування» № 1058 від 09.07.2003 року і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-14, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Тобто, при виплаті ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни 3 групи за 2010 рік відповідач повинен брати прожитковий мінімум в розмірі станом на 1 квітня 2010 року, тобто – 706 гривень.
За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про неправомірність дій відповідача в частині виплати позивачеві допомоги до 5-ого травня 2010 року в розмірі меншому, ніж це встановлено статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Щодо визнання протиправними дій Управління з нарахувань та виплат позивачу щорічної допомоги на оздоровлення як інваліду війни 3 групи за 2007 рік, за 2008 рік, за 2009 рік, за 2010 рік суд зазначає наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-Х11 (частина четверта статті 48 в редакції Закону N 230/96-ВР від 6.06.1996р.) інвалідам війни 3 групи виплачується щорічна допомога на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
Враховуючи зазначений статус ОСОБА_1 має право на отримання належної щорічної допомоги на оздоровлення згідно вимог частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-Х11 (далі – Закон № 796-Х11).
Відповідно до частини п’ятої, частини сьомої статті 48 Закону № 796-Х11 щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Розмір мінімальної заробітної плати на 2007-2010 роки встановлювався законами України про державний бюджет на відповідні роки.
Відповідно довідки Управління від 13.07.2010 року № 3906 фактично ОСОБА_1 отримав від відповідача суму грошової допомоги на оздоровлення як інвалід війни 3 групи за 2007 рік – 29 серпня у розмірі 90,00 грн., за 2008 рік – 25 листопада у розмірі 90,00 грн., за 2009 рік – 22 жовтня у розмірі 90,00 грн., за 2010 рік зазначену допомогу не отримував, при цьому відповідач керувався положеннями постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005р. «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с. 6).
Відповідач, відмовляючи позивачу у задоволенні його вимог, посилається, що до Закону № 796-Х11 були внесені зміни Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року № 489-У, яким зупинено дію, та Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28.12.2007р. і пунктом 20 розділу II Закону статтю 48 Закону № 796-Х11 викладено в новій редакції «щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Постановою КМУ № 562 від 12 липня 2005 року, всупереч вимогам Закону № 796-ХІІ (частина четверта статті 48 в редакції Закону N 230/96-ВР від 6.06.1996р., який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати) установлено громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, конкретні розміри такої щорічної допомоги в твердій грошовій сумі зокрема: для інвалідів третьої групи – 90 гривень.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. за №10-рп/2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту З розділу 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу 1, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 20 розділу II Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, дія рішення Конституційного Суду України є перспективною та не поширюється на відносини, що виникли, змінилися чи припинилися до винесення судом відповідного рішення.
Із 22.05.2008 року є неконституційними внесені зміни Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI (107-17) від 28.12.2007р. щодо Закону № 796-Х11 в новій редакції «щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України». Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Виходячи з приписів частини другої статті 152 Конституції України та дати ухвалення Конституційним Судом України рішення, відповідач, відповідно до частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-Х11 (частина четверта статті 48 в редакції Закону № 230/96-ВР від 6.06.1996р.) повинен був здійснювати виплату інвалідам війни 3 групи щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд не може погодитися з такими виплатами ОСОБА_1, проведеним відповідачем, щодо виплачених щорічної грошової допомоги на оздоровлення як інваліду війни 3 групи за 2007-2009 роки: оскільки відповідно до пункту шостого частини першої статті 92 Конституції України виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-Х11 та Закони України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», «Про Державний бюджет на 2009 рік», «Про Державний бюджет на 2010 рік» мають вищу юридичну силу і, виходячи з загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, саме ці Закони підлягають застосуванню при вирішення даного спору.
Крім того, згідно частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Кабінет Міністрів України не уповноважений Законом № 796-Х11 зменшувати встановлені інвалідам 3 групи конкретні розміри доплат, зокрема допомоги на оздоровлення. Навпаки, у частині 1 статті 67 зазначеного закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів
Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не може бути застосована у 2007-2010 роках для визначення розміру щорічної допомоги на оздоровлення.
Відповідач у 2007-2010 роках повинен був застосовувати законодавство, яке діяло на час проведення відповідних щорічних виплат грошової допомоги на оздоровлення – частина четверта статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-Х11 (частина четверта статті 48 в редакції Закону N 230/96-ВР від 6.06.1996р.) та відповідні статті Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», «Про Державний бюджет на 2009 рік», «Про Державний бюджет на 2010 рік».
Виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами при вирішенні даного спору застосуванню підлягає саме розмір мінімальної заробітної плати, установлений у законі Про державний бюджет України на відповідний рік, а не Постанови КМУ, на які посилається відповідач.
Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Задовольняючи позовні вимоги позивача щодо виплати недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2007-2010 роки суд виходить із загальних засад пріоритетності законів над урядовими актами та дійшов висновку, що розмір щорічної грошової допомоги на оздоровлення визначається відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і не може бути зменшений.
Такі виплати позивачу проводились в менших розмірах, встановлених бюджетним законодавством.
Частиною третьою статті 159 КАС визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 3 Типового положення про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 790 від 30 травня 2007 року (далі по тексту Типового положення) встановлено, що до основних завдань управління належить забезпечення виплат передбачених законом компенсацій та допоміг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до пункту 33 статті 4 Типового положення Управління відповідно до покладених на нього завдань забезпечує відповідно до законодавства соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Виходячи з наведеного, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача щодо покладення на Управління обов’язку здійснити виплату щорічної грошової допомоги до 5 травня ОСОБА_1, який отримував таку допомогу протягом 01.01.2007 року – 09.07.2007 року та 01.01.2008 року – 22.05.2008 року, у розмірах встановлених законом про державний бюджет на відповідний рік. Протягом цього часу Управління діяли у відповідності з приписами діючого законодавства, а враховуючи разовий характер цих виплат, в момент їх здійснення ОСОБА_1 реалізувала своє право на їх отримання, і як наслідок, у Управління припинився обов’язок щодо їх виплати.
Між тим, ОСОБА_1, якому така щорічна грошова допомога до 5 травня була сплачена після 22.05.2008 року, також якому щорічна допомога на оздоровлення була сплачена Управлінням після 09.07.2007 року та 22.05.2008 року, також який протягом 2010 року не отримував виплату щорічної допомоги на оздоровлення, має право на її отримання у розмірах, встановлених базовими законами, а саме частинами п’ятою статей 12-15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Таким чином, з врахуванням наведених норм законодавства позовні вимоги Усенка В.Ю. підлягають до часткового задоволення, а саме шляхом зобов’язання відповідача здійснити позивачеві перерахунок та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня згідно вимог статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-Х11 та щорічної допомоги на оздоровлення згідно вимог статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-Х11.
Виходячи із способів захисту порушеного права, визначених частиною 3 статті 105 КАС України, суд, встановивши наявність противоправної поведінки Управління, як суб’єкту владних повноважень, має зобов’язати його до правової поведінки, шляхом покладення певного обов’язку – здійснити нарахування та виплати недоплачених сум допомоги, встановлених базовим законом, з урахуванням здійснених виплат.
Враховуючи те, що відповідачем не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов'язку щодо нарахування та виплати позивачу допомоги в належному розмірі, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Управління по не виконанню приписів частини п’ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та частини четвертої статті 48 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування, отримання щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік, за 2008 рік, за 2009 рік, за 2010 рік та щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2009 рік, за 2010 рік.
На підставі викладеного, керуючись статтями 8, 19, 22, 46, 75, 92, 152 Конституції України, статтями 2, 9, 122, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року № 489-У, Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28.12.2007р. Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» № 835-VI 26 грудня 2008 року, Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 27.04.2010 року № 2154-VI, статтями 7, 13, 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551–ХІІ від 22.10.1993 року, статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 року, статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», статтями 2, 9, 122, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області про визнання противоправними дій суб'єкта владних повноважень, зобов’язання вчинити дії по нарахуванню та виплати в повному обсязі щорічної разової грошової допомоги до 5 травня та щорічної допомоги на оздоровлення задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області по нарахуванню та виплаті ОСОБА_1 не в повному обсязі належної щорічної разової допомоги до 5 травня за 2009 рік, за 2010 рік згідно вимог статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-Х11, та щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік, за 2008 рік, за 2009 рік, за 2010 рік згідно вимог статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-Х11.
Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області нарахувати та здійснити дії по виплаті ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік, за 2008 рік, за 2009 рік, за 2010 рік в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з розміру, встановленого статтями Законів України «Про державний бюджет України» на відповідні роки на момент виплати, згідно вимог статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням виплачених сум.
Зобов’язати управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області нарахувати та здійснити дії по виплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2009 рік, за 2010 рік в розмірі семи мінімальних пенсій за віком з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» на момент виплати, згідно вимог статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Судові витрати віднести за рахунок держави.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, з подачею її копії до апеляційної інстанції.
Суддя -