Справа № 2-3020-2010 рік
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2010 року Замостянський районний суд м. Вінниці
в складі: головуючого судді Луценко Л.В.,
при секретарі Мамошук І.В.,
за участю: позивача ОСОБА_1,
відповідачки ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 1/2 частини оплати комунальних послуг, завданої матеріальної шкоди та моральної шкоди , -
В С Т А Н О В И В :
19 липня 2010 року, до суду з позовом звернувся ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 1/2 частини оплати комунальних послуг, завданої матеріальної шкоди та моральної шкоди .
Позов мотивований тим, що позивач з відповідачкою ОСОБА_2 перебував у шлюбі з 20.02.2001 року по 17.03.2009 р., і вони є співвласниками двокімнатної квартири в АДРЕСА_1, кожному з них належить по 1/2 частина квартири.
Проте, з 06 березня 2009 року позивач був позбавлений можливості проживати в належній йому частині квартири в АДРЕСА_1 з вини відповідачки ОСОБА_2, яка не пускала його до квартири. В результаті протиправних дій відповідачки йому довелось звернутись за захистом своїх прав до суду.
Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 2 вересня 2009 року, яке набуло законної сили 14 вересня 2009 р., зобов'язано відповідачку ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1, перешкод в користуванні жилими та приміщеннями загального користування в квартирі АДРЕСА_1.
6 травня 2010 року, через пів року, було виконано вищевказане рішення. Згідно акта державного виконавця від 6 травня 2010 року ОСОБА_2 зобов'язано не чинити позивачу перешкод в користуванні жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 та в присутності державного виконавця та двох свідків ОСОБА_2 передала позивачу ключі від вищевказаної квартири.
Тому, позивач вважає, що з вини відповідача ОСОБА_2, він 14 місяців був позбавлений права власності на частину квартири.
Натомість відповідачка користувалась всією квартирою та була споживачем житлово-комунальних послуг, які відмовилась оплачувати.
Договір на надання житлово-комунальних послуг на квартиру укладений позивачем, тому він вимушений був самостійно оплатити повну вартість комунальних послуг за 14 місяців (з 06 березня 2009 року по 6 травня 2010 року), що становить 1890. 33 грн.
Оскільки, відповідачка є співвласником квартири в АДРЕСА_1, їй належить 1/2 частини квартири, та проживає в цій квартирі, то вона зобов’язана відшкодувати 1/2 витрат на оплату комунальних послуг за період з березня 2009 року по травень 2010 рік, а саме: 945.16 грн. ( 1890,33 грн. : 2 = 945,16 грн.)
Тому, позивач вважає, що в результаті неправомірних дій відповідачки, якими вона чинила йому перешкоди в користуванні квартирою, йому завдано шкоду, що полягає у матеріальних витратах, які він поніс, з оплатою комунальних послуг в сумі 945.16 грн. (1/2 витрат на оплату комунальних послуг за період з березня 2009 по травень 2010 р.), та з вини відповідачки був позбавлений можливості користуватись квартирою та наданими комунальними послугами з березня 2009 року по травень 2010 року. Тобто, з вини відповідачки йому завдано збитки, оскільки за послуги він заплатив, а скористатись ними з її вини не міг.
У зв'язку з протиправною поведінкою відповідачки, позивач вважає, що йому завдано також моральної шкоди, що полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав скитаючись без житла, не маючи змоги вести нормальний спосіб життя, фактично 14 місяців був бездомним і безправним, не міг користуватись тим, що йому належить, йому довелось відновлювати своє право на житло в судовому порядку.
Таким чином, враховуючи глибину, завданих душевних страждань, тривалість порушення прав, зусилля які довелось прикласти для відновлення своїх прав, враховуючи ступінь вини (злий умисел) відповідачки ОСОБА_2, враховуючи вимоги розумності і справедливості, завдану моральну шкоду позивач оцінює в розмірі 5 000 грн.
В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги та просив, суд стягнути на його користь з ОСОБА_2 у відшкодування завданої матеріальної шкоди – 945.16 грн., у відшкодування моральної шкоди – 5 000 гривень, понесені судові витрати.
Відповідачка в судовому засіданні позов не визнала та просила суд в задоволенні позовних вимог позивача відмовити, вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними, необґрунтованим, такими, що не підлягають до задоволення.
Суд, вислухавши пояснення сторін, пояснення свідка ОСОБА_3, та дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.
Так, в судовому засіданні було встановлено, що позивач з відповідачкою ОСОБА_2 перебував у шлюбі з 20.02.2001 року по 17.03.2009 р., і вони є співвласниками двокімнатної квартири в АДРЕСА_1, кожному з них належить по 1/2 частина квартири.
Але, при розгляді справи було встановлено інші факти, а саме: на запит суду МКП ЖЕК № 16 було надано інформацію, про те, що на квартиру АДРЕСА_1, у вересні 2005 року було відкрито два особові рахунки на ОСОБА_4 та ОСОБА_5, колишніх квартиронаймачів (власників).
У серпні 2006 року ОСОБА_5 подарував свою частину квартири АДРЕСА_1, площею 23,65 м2, ОСОБА_1 – особовий рахунок № 151053.
У листопаді 2008 року ОСОБА_4, продав свою частину квартири АДРЕСА_1, площею 19,85 м2, ОСОБА_2 – особовий рахунок №151250.
Згідно рішення суду від 15.09.2009 року встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1, між позивачем та відповідачкою і ОСОБА_1 виділено у користування власністю площу 26, 86 м2, а ОСОБА_2, у користування власністю площу 16,54 м2.
Тобто, на позивача та відповідачку виділено окремі особові рахунки по яким вони зобов’язані сплачувати кошти за комунальні послуги та інше.
Виходячи з вище викладеного, ОСОБА_2 не зобов'язана оплачувати житлово-комунальні послуги за позивача.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Також, в судовому засіданні було досліджено надані докази ( квитанції про сплату житлово-комунальних послуг) сторонами про те, що вони щомісячно здійснювали оплату комунальних послуг по своїм особовим рахункам і заборгованості у них немає.
Тому, твердження позивача, що відповідачка користується комунальними послугами та не сплачує за їх користування кошти є безпідставними.
Позивача стверджує, що з вини відповідачки ОСОБА_2, він 14 місяців був позбавлений права власності на частину квартири, а відповідачка користувалась всією квартирою та була споживачем житлово-комунальних послуг, які відмовилась оплачувати та те, що на підставі рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 2 вересня 2009 року, яке набуло законної сили 14 вересня 2009 р., зобов'язано відповідачку ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1, перешкод в користуванні жилими та приміщеннями загального користування в квартирі АДРЕСА_1.
6 травня 2010 року, через пів року, було виконано вищевказане рішення. Згідно акта державного виконавця від 6 травня 2010 року ОСОБА_2 зобов'язано не чинити позивачу перешкод в користуванні жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 та в присутності державного виконавця та двох свідків ОСОБА_2 передала позивачу ключі від вищевказаної квартири.
Також, зазначає, що на підставі договору на надання житлово-комунальних послуг на квартиру укладений ним, він вимушений був самостійно оплатити повну вартість комунальних послуг за 14 місяців (з 06 березня 2009 року по 6 травня 2010 року), що становить 1890. 33 грн.
Тому на його думку, враховуючи, що відповідачка є співвласником квартири в АДРЕСА_1, їй належить 1/2 частини квартири, та проживає в цій квартирі, то вона повинна відшкодувати йому 1/2 витрат на оплату комунальних послуг за період з березня 2009 року по травень 2010 рік, а саме: 945.16 грн. ( 1890,33 грн. : 2 = 945,16 грн.)
Але, позивачем не враховано того, що в разі виникнення вищевказаної ситуації, він мав би повідомити організацію, яка здійснює нарахування за житлово-комунальні послуги, про те, що з 06 березня 2009 року він не проживає у квартирі та не користується комунальними послугами, чого ним не було зроблено та в судовому засіданні не підтверджено.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи виключно в межах
заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у
справі.
Позивач в позовній заяві посилаються на норми ст. 22, 23, 1166 ЦК України та зазначає про те, що у відповідності до них відповідачка зобов'язана відшкодувати завдану йому шкоду на підставі наданих ним доказів.
Суд, не може взяти до уваги наданий позивачем акт про те, що позивач постійно проживає у своєму транспортному засобі на автостоянці, для таксі на площі Перемоги у м. Вінниці, оскільки даний доказ є неналежним, як документ, оскільки він належним чином не завірений.
Викладені позивачем обставини, за якими відповідачка повинна відшкодувати позивачу шкоду, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду даного спору, оскільки надані відповідачкою докази та витребувані судом докази, повністю підтверджують протилежне, зазначеним вимогам позивача.
Враховуючи викладене, посилання на дані норми, як на підставу, для задоволення позову є необґрунтованим.
Також, суд при розгляді даної справи та дослідженні її матеріалів, звертає увагу, що відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України №6 від 27.03.1992р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Таким чином, позивач повинен довести суду, що відповідачкою було вчинені неправомірні дії, причинний зв'язок між ними та завданою шкодою, а також вина останньої.
Проте, в наявних матеріалах справи таких доказів не вбачається, а навпаки існують докази протилежного змісту: особова кратка (а.с. 46) заява про виділення окремого особового рахунку (а.с. 50), довідка МКП ЖЕК № 16 (а.с. 29, 51), договір купівлі-продажу (а.с. 27), постанова про відмову в порушенні кримінальної справи відносно відповідачки за відсутністю складу злочину та листи відповіді на заяви позивача (а.с. 33, 34,35,), витяг з реєстру права власності нерухомого майна (а.с. 36), заява до Замостянського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області, відповідачки (а.с. 38).
Таким чином, жодних порушень прав позивача, відповідачкою допущено не було, оскільки відповідно до вищезазначених доказів та встановлених обставин кожен із власників квартири АДРЕСА_1, якими являються, як позивач так і відповідачки повинні здійснювати оплату житлово-комунальних послуг по своєму особовому рахунку відповідно до ст.ст. 66, 67, 68 ЖК України, ст.32 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги" №1875-ІУ від 24.06.2004 року, пунктів 17-21 "Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", які затверджені Постановою КМ України від 21.07.2004 року №630.
Отже, твердження позивача про неналежне виконання свої обов'язків відповідачкою є безпідставним та суперечить обставинам справи.
Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення, для вирішення спору. Відповідальність заподіювача шкоди без вини, може мати місце, лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
Але, в матеріалах справи такі докази відсутні, хоча у відповідності до ст. 60 ЦПК України їх надання є обов'язком позивача.
Відповідно до п. 1, 3 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
А також, доказуванню підлягають обставини, які мають значення, для ухвалення рішення у справі щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Таким чином, вимоги про стягнення моральної шкоди є недоведеними, тому не підлягають до задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212, 214 ЦПК України, ст.ст. 1166, 1167, 1174, ЦК України, ст.ст. 66, 67, 68 Житлового Кодексу України, Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 р. № 6, Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд -
В И Р І Ш И В :
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 1/2 частини оплати комунальних послуг, завданої матеріальної шкоди та моральної шкоди, відмовити .
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: