Cправа № 2а- 360/2010                        

  ПОСТАНОВА  

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ  

  «01» грудня  2010 року  

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська в складі:  

головуючого - судді Спаї В.В.,  

при секретареві – Гудим О.І.,    

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську  у порядку письмового провадження  справу   за адміністративним позовом   ОСОБА_1     до Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська про визнання дій протиправними, зобов’язання суб’єкта владних повноважень вчинити дії та стягнення моральної шкоди,  

  ВСТАНОВИВ:  

Позивач звернувся до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на виплату підвищення до пенсії за віком у розмірі 30% мінімальної пенсії, проте відповідач не виконував обов’язку щодо приведення розміру його пенсії у відповідності до статті 6 зазначеної вище правової норми, навіть не зважаючи на письмове звернення до нього від 11.06.2009 р., тому позивач просив суд визнати дії відповідача неправомірними у частині відмови у здійсненні перерахунку виплати щомісячної соціальної допомоги дітям війни, зобов’язати відповідача нарахувати та сплатити позивачеві суму соціальної допомоги, як дитині війни, за період з 01 січня 2006 р. по 30 серпня 2009 р. в розмірі 5665,10 грн., зобов’язати відповідача відшкодувати позивачеві моральні збитки в розмірі 10 000, 00 грн., спричинені протиправними діями відповідача.  

У судове засідання позивач не з’явився, водночас надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності у зв’язку з важким станом здоров’я та в якій просив суд повністю задовольнити подану заяву;   представник відповідача у судове засідання не з’явився   , утім, в особі представника за довіреністю Воронько М.А. надав суду заяву про розгляд справи у відсутності відповідача та надав  письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що вважає вимоги позову такими, що не підлягають задоволенню у зв’язку із відсутністю правового механізму реалізації перерахунку пенсії.  

У порядку ч. 4 ст. 122 КАС України судовий розгляд справи здійснювався у порядку у порядку письмового провадження та,   врахувавши  позицію сторін   та дослідивши  докази, суд   дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову частко, виходячи з наступного.  

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.  

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України "Про соціальний захист дітей війни".  

У судовому засіданні було встановлено, що  позивач , ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, має статус «дитина війни», що підтверджується копією пенсійного посвідчення, і це не заперечувалося сторонами та у зв`язку з чим перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська, як дитина війни, та отримує щомісячну надбавку дітям війни. Розмір надбавки, яку  отрима   в   позивач, складає: з 01 січня 2008 року   по 31 березня 2008 року – 47,00 грн.; з 01 квітня 2008 року по 30 червня 2008 року – 48,10 грн.; з 01 липня 2008 року по 30 вересня 2008 року – 48,20 грн.; з 01 жовтня 2008 року - 49,80 грн. до основного розміру пенсії.    

Відповідно до абз. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року, дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років; державна соціальна гарантія — встановлений цим Законом мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни.  

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції від 18 листопада 2004 року), який набрав чинності 01 січня 2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна  соціальна  допомога,  що  виплачується  замість  пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.  

Згідно Прикінцевих положень цей Закон набрав чинності з 01.01.2006 року, та відповідно до  п.17 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено на 2006 рік. Відповідно до Закону України від 19.01.2006 року «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» внесено зміни, згідно якими виключено п.17 ст.77 цього Закону, а новою редакцією ст.110 Закону встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджується у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Кабінетом Міністрів України протягом 2006 року рішення на виконання вимог ст.110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не приймалися, отже, пільги для дітей війни, передбачені ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у 2006 році запроваджені не було, через що не вбачається підстав для задоволення вимог позову у частині, що стосується 2006 року.  

Разом з тим, пунктом 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний  захист  дітей  війни» з урахуванням статті 111 цього Закону, якою було встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка  виплачується  замість  пенсії,  відповідно до статті 6 Закону України  «Про соціальний захист  дітей  війни»  виплачується особам,  які є інвалідами  (крім тих, на яких поширюється  дія  Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.  

Рішенням Конституційного Суду України N 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі N 1-29/2007 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) пункт 12 статті 71, стаття 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року, яким була зупинена на 2007 рік дія статті  6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».  

Таким чином, невиплата відповідачем позивачу, як дитині війни, в період з 01 січня 2007 року по 08 липня 2007 року підвищення до пенсії, як дитині війни, є правомірною, а після прийняття рішення Конституційним Судом України з 09.07.2007 року відповідач повинен був здійснити перерахунок пенсії позивачу та виплатити йому підвищення до пенсії у розмірах, передбачених ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».  

Пунктом 41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» було внесено зміни до Закону України «Про соціальний  захист  дітей  війни» та статтю 6 викладено у наступній редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни». Зазначена редакція ст. 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни» набрала чинності 01 січня 2008 року.  

За рішенням Конституційного Суду України N 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року у справі N 1-28/2008 був визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким були внесені зміни до статті  6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».  

Таким чином, дії відповідача по виплаті позивачу, як дитині війни, в період з 01 січня 2008 року по 21 травня 2008 року підвищення до пенсії в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, є правомірними, а після прийняття рішення Конституційним Судом України з 22 травня 2008 року відповідач повинен був здійснити перерахунок пенсії позивачу та виплатити йому підвищення до пенсії у розмірах, передбачених ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» в редакції від 18 листопада 2004 року.  

Крім того, у 2009 році діяла ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції від 18 листопада 2004 року, яка набрала чинності 01 січня 2006 року, зміни до даної норми закону не вносились чинним законодавством, її дія не призупинялась, тому дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії у меншому розмірі, ніж передбачено законом є неправомірними.  

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.  

Частиною 2 статті 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.  

Згідно ч. 2 ст. 152  Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.  

Відповідно до ст.ст. 69, 73 Закону України «Про Конституційний Суд України», в  разі, якщо акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України, вони втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Рішення і висновки Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання.  

Оскільки рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 положення пункту 12 статті 71, статті 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», а також рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 положення пункту 41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнані неконституційними, вони втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.  

Відповідно до положень ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.  

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, дає Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року №966-14, а також Законом України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 5 жовтня 2000 року № 2017-ІІІ, згідно статті 1 якого прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсії за віком, який відповідно до статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.  

Частиною 3 статті 4 даного Закону  (в редакції Закону №2505–4 від 25 березня 2005 року, що діє з 31 березня 2005 року) передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.  

Статтею 62 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19 грудня 2006 року № 489-5, що набрав чинності з 1 січня 2007 року, був затверджений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 1 січня – 380 гривень, з 1 квітня – 387 гривень, з 1 жовтня – 395 гривень.  

Зазначена стаття була змінена Законом України від 15 березня 2007 року №749-5 та існує в новій редакції з 28 березня 2007 року, якою прожитковий мінімум для особи, яка втратила працездатність, визначений  з 1 січня – 380 гривень, з 1 квітня – 406 гривень, з 1 жовтня – 411 гривень. При цьому, зазначена стаття доповнена абзацом, яким передбачено встановити, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п’ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток, що складає відповідно 410 грн. 06 коп.; 415 грн. 11 коп.  

Статтею 58 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”  від 12 грудня 2008 року №     659-VI, що набрав чинності з 1 січня 2008 року був затверджений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня  -  481  гривня,  з  1  липня - 482 гривні,  з 1 жовтня 2008 року - 498 гривень.  

Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 1 січня  становить – 498 гривень.  

Вищенаведені висновки свідчать, що відповідач діяв не у спосіб, передбачений чинним законодавством на певний період часу, рішення Конституційного суду не виконував, що стало приводом для звернення позивача до суду та у зв’язку  з чим його бездіяльність є протиправною.  

А відтак, для суду вбачаються правові підстави ухвалення рішення про визнання неправомірними дій Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачеві підвищення пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, згідно ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 01 січня 2009 року по 30 серпня 2009 року в розмірі  30% мінімальної пенсії за віком та про зобов’язання Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська здійснити перерахунок та виплату позивачеві підвищення пенсії, в   иходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, згідно ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни» за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 30 серпня 2009 року та   з урахуванням різниці, яка була виплачена в цей період.    

Разом з тим, при визначенні періоду, за який підлягають задоволенню позовні вимоги, суд застосовує положення ч. 2 ст. 152 Конституції України відповідно до якої, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, тому, визначившись із періодом, за який позовні вимоги підлягають задоволенню, водночас суд приходить до висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову про стягнення недоплаченої суми підвищення у визначеному позивачем розмірі, оскільки, здійснюючи підрахунок недоплачених сум, судом будуть обрані на себе повноваження Пенсійного фонду щодо перерахунку пенсії.  

Водночас, відповідно до заперечень відповідача проти позову та як вбачається з їх змісту відповідачем зазначається, що відповідно до ч. 1 ст. 99  КАС України (у редакції, яка діяла на момент звернення до суду із цим позовом), відповідно до якої адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами, та для звернення до адміністративного суду за захистом  прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа, яка дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, та суд розцінює зазначене відповідачем як наполягання останнього у порядку ст. 100 КАС на  даному, як на підставі для відмови у задоволенні позову, утім, суд  вважає, що позивачем при зверненні до суду із цим позовом дотримано передбачений ч. 2 ст. 99 КАС річний строк, адже, як зазначається позивачем в адміністративному позові, про наявність в останнього  права на отримання щомісячної передбаченої ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» соціальної допомоги дітям війни він дізнався у червні 2009 р. через висвітлення у засобах масової інформації, після чого звернувся із письмовою заявою до відповідача,  через що суд вважає, що позивач скористався досудовим порядком вирішення (ч. 4 ст. 99 КАС) та через що строк звернення до адміністративного суду не є пропущеним.  

Разом з тим, стосовно  заявленої у позові вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000 грн., то, на переконання суду, не вбачається підстав для її задоволення.    

На виконання   п. 4 ч. 3 ст. 105 КАС України адміністративний позов також може містити вимоги про  стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю, та згідно зі змістом ч. 2 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Утім, за судового розгляду позивачем не було доведена наявність спричинення такої шкоди, її наслідків, причинного зв’язку між шкодою та наслідками тощо.  Оцінка законності дій відповідача була дана судом у цій справі, та порушені права позивача було поновлено у зазначений в цій постанові спосіб.            

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд, приймаючи до уваги результат вирішення справи, вважає правомірним прийняття рішення про стягнення з   місцевого бюджету Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська на користь   ОСОБА_1   судових  витрати, пов’язаних зі сплатою судового збору   та розмір яких складає  3,4 грн.    

Керуючись ст.ст.  7, 8, 9,  ч.2 ст. 11, ст.ст. 12, 17, ч. 4 ст. 122, ст.ст. 158-163, ст. 167 КАС України, суд  

ПОСТАНОВИВ:  

Адміністративний позов   ОСОБА_1   задовольнити частково.  

Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська у частині відмови у здійснення перерахунку виплати   ОСОБА_1   підвищення до пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та передбаченого ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.    

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська здійснити перерахунок та виплатити   ОСОБА_1   підвищення до пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, згідно ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни» за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2009 року по 30 серпня 2009 року.  

  В задоволенні решти позовних вимог  відмовити.  

  Стягнути з місцевого бюджету Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська на користь   ОСОБА_1   судові витрати, пов’язані зі сплатою судового збору, в розмірі 3,4 грн.  

  Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги.  

Постанова  набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги,  якщо її не було поданою. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.  

Суддя