Справа № 2-6537/2010р.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2010 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого судді Скляренко В.М.
при секретарі Кожем’яка І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
в с т а н о в и в :
Позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, мотивуючи свої вимоги тим, що згідно свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 посвідченого 18.06.1996 року органом приватизації Придніпровського райвиконкому м. Черкаси їм на праві приватної особистої власності належить двокімнатна квартира АДРЕСА_1. Відповідачка ОСОБА_2 є її рідною дочкою, з якою вони разом зареєстровані за місцем проживання в їх квартирі, але вона з 2002 року після реєстрації шлюбу припинила проживати у квартирі АДРЕСА_1. ЇЇ прізвище було ОСОБА_4, а після реєстрації шлюбу змінилося на ОСОБА_2.
Вказує, що їй відомо, що їх дочка ОСОБА_2 не проживає в квартирі АДРЕСА_1, її речі в житловому приміщенні відсутні, перешкод в користуванні житлом їй не чинилося. Більше того, відповідачка зобов’язалася знятися з реєстрації в добровільному порядку, але по незалежним від неї причинам вона цього не зробила. Також вказує, що відповідачка підтвердила письмово про її власне бажання знятися з реєстрації за місцем проживання.
Таким чином, з 2002 року відповідачка ОСОБА_2 зв’язок з житлом не підтримує, квартирою не користується, не виконує обов’язки, пов’язані з оплатою житла та комунальних послуг, а вона в даний час не в змозі оплачувати всі необхідні платежі за відповідачку, оскільки вони значно збільшилися. Вважає, що відповідачка добровільно відмовилася від права користування житлом, ніяких перешкод їй в користуванні не чинилося, отже вона без поважних причин не проживає в квартирі більше восьми років, а тому може бути визнана судом такою, що втратила право користування житлом. На підтвердження викладених фактів свідчить акт обстеження житлових умов квартири, посвідчений КП «Придніпровська служба утримання будинків» Черкаської міської ради.
Просить визнати відповідачку ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1.
В судовому засіданні позивачка – ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила визнати відповідачку ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1.
Відповідачка ОСОБА_5 повторно в судове засідання не з’явилася, не повідомивши суд про причини неявки, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлялася в установленому законом порядку.
Заслухавши пояснення позивачки ОСОБА_1, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, виходячи із наступного.
Як встановлено в судовому засіданні позивачці ОСОБА_1 та ОСОБА_4, яка після реєстрації шлюбу з ОСОБА_8 змінила прізвище на «Колесніченко» (свідоцтво про укладення шлюбу НОМЕР_2), на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1, що стверджується свідоцтвом № НОМЕР_1 про право власності на житло від 18.06.1996 року, виданим органом приватизації Придніпровського райвиконкому. Тобто відповідачка ОСОБА_9 разом з позивачкою являється власником квартири АДРЕСА_1.
Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 319 ЦК та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім’ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім’ї власника житла, а не співвласник як в даному випадку, втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Оскільки в судовому засіданні об’єктивно встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 разом з позивачкою ОСОБА_1 являються співвласниками квартири АДРЕСА_1, а відповідно до ст. 41 Конституції України, 319 ЦК України та ст. 150 ЖК України право власності є непорушним і власник має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім’ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд, тому вона має право вільно володіти, користуватися та розпоряджатися квартирою АДРЕСА_1, яка належить їй на праві спільної часткової власності, і обмеження її в такому праві не допускається.
Посилання позивачки ОСОБА_1 на ст. 391 ЦК України, суд вважає безпідставними, оскільки відповідачка ОСОБА_2 не перешкоджає позивачці ОСОБА_1 користуватися та розпоряджатися своїм майном, в даному випадку квартирою АДРЕСА_1, а являється співвласником, як і позивачка, вказаної квартири і її право власності є непорушним.
За таких підстав суд приходить до високу про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням
На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 60, 88, 208, ч. 3 ст. 209, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 316, 319, 321, 391, 405 ЦК України, ст. 155 ЖК України, ст. 41 Конституції України, суд, -
в и р і ш и в:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подання у десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особами, які брали участь у справі, але не були присутніми в судовому засіданні під час проголошення судового рішення протягом десяти днів з моменту отримання копії рішення.
Головуючий: В.М. Скляренко