Справа № 2-6348/10

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2010 року       Придніпровський районний суд м.Черкаси в складі:

Головуючого -  судді Драник Н.П.

При секретарі  - Коверник М.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частину квартири, -

                                                        в с т а н о в и в:

    ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частину квартири, мотивуючи тим, що вона з 1980 по 2004 рік перебувала у шлюбі із відповідачем і в період шлюбу із чоловіком вони придбали в 1992 році трикімнатну квартиру, яка була оформлена у нотаріуса на відповідача. В 2003 році шлюб між позивачкою та відповідачем було розірвано в судовому порядку. Після розірвання шлюбу спору про поділ квартири не виникало. В 2010 році відповідач направив позивачці заяву про виселення з квартири і вона змушена була звернутись до суду з позовом про поділ спільно нажитого нерухомого майна та визнання права власності на половину квартири. Просила суд поновити строк позовної давності, як пропущений з поважних причин та визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

  В судовому засіданні позивачка підтримала свої позовні вимоги.

    Відповідач та його представник позов не визнали, мотивуючи тим, що спірний договір купівлі квартири укладався в 1992 році у приватну власність відповідача, позивачка про це знала весь час подружнього життя, після розлучення з 2004 року не зверталася до суду із таким позовом, не навела поважності причин пропуску строку позовної давності. Відповідач має намір подарувати вказану квартиру меншій дочці, в якої немає постійного місця проживання. Просили суд відмовити позивачці у позові.

    Суд, з аслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини і визначені відповідно них правовідносини.

    Рішенням Придніпровського райвиконкому м.Черкаси від 18.12.1991р. № 364 відповідачу ОСОБА_2 була продана із державного житлового фонду в особисту власність квартира АДРЕСА_1. Між ОСОБА_2 та Придніпровським райвиконкомом 21.01.1992р. був укладений договір купівлі-продажу зазначеної квартири та посвідчений державним нотаріусом Другої Черкаської державної нотаріальної контори ОСОБА_3, реєстр № 2-481. За умовами договору відповідач став власником квартири АДРЕСА_1. Також, між ОСОБА_2 і РЕУ-3 був підписаний 01.03.1992р. акт прийому-передачі квартири на її утримання з боку ЖЕУ та договір-зобов’язання на обслуговування і ремонт квартири. У акті і договорі-зобовязанні відповідач вказаний індивідуальним володільцем спірної квартири.

Оплату вартості купленої квартири здійснював відповідач, про що свідчать квитанції Ощадбанку від 03.01.92р., 09.01.92р. № 8317. Квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві приватної власності за відповідачем ОСОБА_2 згідно  довідки Черкаського ООБТІ від 12.05.2008р.  

    Судом встановлено, що рішенням Придніпровського районного суду м.Черкаси від 16.12.2003р. у справі № 2-3738/2003р. шлюб між позивачкою та відповідачем було розірвано. У рішенні суду про розлучення зазначено, що спору про спільне майно подружжя немає. Позивачка в судовому засіданні підтвердила, що їй відомо було в 1992 році, що спірна квартира оформлена у нотаріуса в приватну власність ОСОБА_2 і спору про поділ квартири на момент розірвання шлюбу в суді між бувшим подружжям не було.

    Зазначивши у позові прохання до суду поновити термін позовної давності, як пропущений з поважних причин, в судовому засіданні позивачка не змогла надати суду переконливих доказів в обґрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності, як і пояснити чому вона не зверталась до суду за захистом порушеного права з моменту розлучення в 2003 році і до 2010 року. Суд не бере до уваги пояснення позивачки, що сторони на протязі значного часу мали наміри порозумітися щодо спільного проживання. Відповідач зазначив суду, що намірів жити разом не було. Дані пояснення також спростовуються обставинами звернення до суду позивачки у 2009 році про стягнення з відповідача вартості комунальних послуг по спірній квартирі та оформленням в 2009 році позивачкою у свою приватну власність земельної ділянки у дачному кооперативі «Радуга».

    За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що на момент розлучення, позивачка достовірно знаючи, що спірна квартира належить на праві приватної власності відповідачу, не зверталася до суду з позовом в період часу з 2003 року до 2010 року про визнання за нею права власності на половину квартири, враховуючи положення діючого законодавства про спільну сумісну власність подружжя.

На підставі частини 2 ст.72 Сімейного кодексу України, до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

    Відповідно до ч.ч.3,4 ст.267 Цивільного кодексу України, позовна  давність  застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

    Відповідач у позові і судовому засіданні просив суд застосувати до даного спору позовну давність.

    Оцінюючи зібрані по справі докази, суд приходить до висновку про застосування до спірних правовідносин позовної давності, що є підставою для відмови позивачу у позові.

    На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 208-210, 212-218 ЦПК України, ст.. 72 СК України, ст.. 267 ЦК України, суд,-

                                                Вирішив:

    В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1\2 частину квартири, відмовити.

    Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Черкаської області протягом 10 днів з дня його проголошення.

Головуючий: