Справа № 22-ц- 31292/2010 рік. Головуючий 1-ї інст. : - Єлізаров І.Є.
Категорія: договірні. Суддя-доповідач: Кокоша В.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 грудня 2010 року. Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - судді: - Бобровського В.В.,
суддів: - Шевченко Н.Ф., Кокоші В.В.,
при секретарі: - Назаренко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, 3 - особи: Московський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, приватний нотаріус Харківського МНО Зайцева Оксана Юріївна - про визнання договору дарування квартири недійсним, стягнення суми боргу, індексу інфляції, трьох процентів річних від простроченої суми,
в с т а н о в и л а :
У березні 2009 року ОСОБА_6 звернувся в суд із вказаним позовом, який остаточно уточнив у травні 2010 року.
В обґрунтування своїх вимог зазначав, що 11 жовтня 2001 року на проспекті Гагаріна в м. Харкові з вини ОСОБА_7, який управляв автомобілем «Ніссан», сталася дорожньо-транспортна пригода внаслідок якої його автомобілю «Мерседес» заподіяно технічні пошкодження.
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 травня 2008 року з ОСОБА_7 на його користь стягнуто майнову шкоду завдану ДТП у сумі 17 483 грн. 43 коп., маральну шкоду у сумі 1 000 грн., судові витрати у сумі 51 грн. 88 коп., а всього 18 534 грн. 43 коп.
Вказане рішення суду не виконане, оскільки ОСОБА_7 ухиляється від його виконання, а тому згідно ст. 625 ЦК України він зобов’язаний сплатити йому індекс інфляції за ввесь час прострочення виконання грошового зобов’язання, а також три проценти річних від простроченої суми.
Крім того, з метою приховання свого майно від державної виконавчої служби у майбутньому, 20 вересня 2005 року ОСОБА_7 уклав зі своїм сином ОСОБА_8 фіктивний договір дарування АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Зайцевою О.Ю., який на його думку є недійсним.
Посилаючись на вказані обставини та ст. ст. 324, 366, 371, 625 ЦК України, ОСОБА_6 просив суд стягнути з ОСОБА_7 на його користь борг стягнутий за рішенням суду з урахуванням індексу інфляції з 21 травня 2008 року по 1 квітня 2010 року у сумі 23 575 грн. 80 коп., 3% річних від простроченої суми за цей же період часу у сумі 1 019 грн. 40 коп., а всього 24 595 грн. 20 коп.; визнати недійсним договір дарування АДРЕСА_1, укладений 20 вересня 2005 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Зайцевою О.Ю.; виділити частку ОСОБА_7 в АДРЕСА_1 для звернення стягнення на майно боржника та виконання рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 травня 2008 року; стягнути судовий збір у сумі 51 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 7 грн. 50 коп., банківські послуги у сумі 10 грн.
Відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, в особі свого представника, позов не визнали, посилаючись на його безпідставність.
3-особи: Московський ВДВС Харківського міського управління юстиції, приватний нотаріус Харківського МНО Зайцева О.Ю. в судове засідання не з’явилися.
Згідно листів направлених до суду просили розглянути справу за їх відсутності.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання договору дарування квартири недійсним, стягнення суми боргу, індексу інфляції, 3 % річних, судових витрат відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов.
Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивач не має права на застосування до відповідача наслідків, передбачених ст. 625 ЦК України, оскільки правовідносини сторін виникли не з порушення грошового зобов’язання, взятого відповідачем, а з примусового виконання рішення суду, а також недоведеності фіктивності договору дарування квартири, укладеного між відповідачами .
Такий висновок суду відповідає нормам матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ст. 235 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Відповідно до роз’яснень, викладених у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 перебував власником АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15 липня 1999 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Харківської державної нотаріальної контори.
20 вересня 2005 року ОСОБА_7 за згодою своєї дружини ОСОБА_8. подарував вказану квартиру своєму сину ОСОБА_8 (а. с. 83).
Обдарований ОСОБА_8 прийняв квартиру в дарунок, постійно проживає в ній, здійснив реєстрацію своїх майнових прав на квартиру у відповідному державному органі.
Згідно довідки КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 10 лютого 2010 року №443/3, право власності на АДРЕСА_1 зареєстровано в цілому за ОСОБА_8 (а. с.165).
Позивач ОСОБА_6 не є стороною в договорі дарування та не довів суду відсутність наміру в учасників правочину створити юридичні наслідки.
Крім того, укладаючи 20 вересня 2005 року договір дарування квартири, ОСОБА_7 мав всі підстави розпорядитися належним йому майном, оскільки арешт на спірну квартиру був знятий ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова 1 вересня 2003 року, а рішення про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 матеріальної та моральної шкоди постановлено Червонозаводським районним судом м. Харкова лише 21 травня 2008 року ( а. с.5,118-120).
На час вирішення спору судом ОСОБА_7 не являвся власником АДРЕСА_1, а тому підстави для виділу його частки у натурі в квартирі для звернення стягнення на майно боржника відсутні.
З огляду на викладене, суд обґрунтовано дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання договору дарування квартири недійсним у зв’язку з фіктивністю правочину та виділу у натурі частки ОСОБА_7 у вказаній квартирі для звернення стягнення на майно божника.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, відповідно до якої цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Однією з підстав виникнення прав та обов’язків є договори та інші правочини.
Зобов’язання перестає діяти в разі його припинення з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України).
Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено право кредитора на отримання від боржника боргу, який прострочив виконання грошового зобов’язання, з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов’язання, а також трьох відсотків річних від простроченої суми та оплату цих сум.
Матеріали справи свідчать, що 11 жовтня 2001 року на проспекті Гагаріна в м. Харкові з вини ОСОБА_7, який керував автомобілем «Ніссан», сталася дорожнього-транспортна пригода, внаслідок якої автомобілю ОСОБА_6 «Мерседес» заподіяно технічні пошкодження.
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 травня 2008 року з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 стягнуто майнову шкоду у сумі 17 483 грн. 43 коп., маральну шкоду у сумі 1000 грн., судові витрати у сумі 51 грн. 88 коп., а всього 18 534 грн. 43 коп.
12 червня 2008 року судом видано виконавчий лист для стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 грошових коштів у сумі 18 534 грн. 43 коп., а 7 липня 2008 року Московським ВДВС Харківського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження (а. с. 36, 37).
Вказане рішення суду боржником не виконане, а ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 23 березня 2009 року ОСОБА_7 об’явлено в розшук за поданням Московського ВДВС Харківського міського управління юстиції (а. с.23).
Позивачем ОСОБА_6 заявлені позовні вимоги на підставі ст. 625 ЦК України, яка регулює умови відповідальності боржника за порушення ним грошового зобов’язання та визначає правові наслідки прострочення боржником такого зобов’язання.
Між тим правовідносини, що існують між ОСОБА_6 й ОСОБА_7 виникли не з порушення грошового зобов’язання, взятого на себе відповідачем ОСОБА_7, а з примусового виконання рішення суду, які регулюються Законом України «Про виконавче провадження».
З огляду на це, судова колегія визнає, що до правовідносин, які виникли між ОСОБА_6 й ОСОБА_7, не можуть застосовуватися положення ст. 625 ЦК України, оскільки їх застосування можливе лише за порушення боржником взятого на себе грошового зобов’язання.
Вирішуючи спір, суд з’ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, дав їм належну оцінку та постановив законне й обґрунтоване рішення.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про те, що суд безпідставно не виділив частку ОСОБА_7 в АДРЕСА_1 для звернення стягнення майна божника з метою виконання рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 травня 2008 року, не можуть бути прийняті до уваги судовою колегією, оскільки на час розгляду справи власником спірної квартири в цілому є ОСОБА_8, а не відповідач ОСОБА_7
Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_6, не є суттєвими та висновків суду першої інстанції не спростовують.
Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування судова колегія не вбачає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, п. 1 ч.1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - відхилити.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2010 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: