Справа № 22ц-8644/10                                                                                Головуючий у 1-й інстанції Бобровський І.М.

Категорія 27                                                                                                 Доповідач апеляційного суду Яворської Ж.М.

  У  Х  В  А  Л  А

Іменем  України

              14 грудня 2010 року  колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

             головуючого -   Базовкіної Т.М.,

             суддів: Колосовського С.Ю., Яворської Ж.М.,

             при секретарі – Бобуйок І.Ф.,

             без участі осіб, які беруть участь у справі і належним чином повідомлені  про час і місце розгляду справи

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні  в  м. Миколаєві  цивільну  справу

за   апеляційною  скаргою

ОСОБА_2

  на рішення  Южноукраїнського міського  суду  Миколаївської області  від 15 вересня 2010  року

за   позовом

ОСОБА_2 до   Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» (далі - Національний Банк), треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5   про визнання договорів недійсними, застосування наслідків недійсності правочину

В С Т А Н О В И Л А:  

                У лютому 2010 р. ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Банку, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договорів недійсними, застосування наслідків недійсності правочину.          

                Позивачка зазначала, що 07 лютого 2008 року між нею та відповідачем був укладений кредитний договір № 205928-CRED про отримання кредиту в сумі 10 000 доларів США для споживчих цілей строком до 05 серпня 2009 року  з виплатою 24% річних, з перерахуванням даної суми на картковий рахунок, відкритий на її ім’я.

                З метою забезпечення виконання позичальником зобов’язань 07 лютого 2008 року було укладено договір поруки між Банком та ОСОБА_4 та між Банком та ОСОБА_5

                Посилаючись на те, що договори укладено з порушенням вимог ст.99 Конституції України, ст.ст.192, 203, 215, 524, 533 ЦК України,  Законів України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», «Про Національний Банк України», «Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні», просила визнати кредитний договір № 205928-CRED від 07 лютого 2008 року, договори поруки недійсними, застосувати наслідки недійсності кредитного договору, зобов’язавши Національний Банк прийняти від неї кошти в сумі 14380 грн.01 коп., визнавши порядок виконання рішення у вигляді сплати 1198 грн.33 коп. кожного місяця, без будь-яких комісій та додаткових платежів, протягом 12 місяців.

 Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області  від 15 вересня 2010 р. у задоволенні позову відмовлено.

 В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне  з’ясування судом обставин, що мають значення по справі, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та  процесуального   права.

 Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

  Із матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 07 лютого 2008 року між Банком та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 205928-CRED про отримання кредиту в сумі 10 000 доларів США для споживчих цілей строком до 05 серпня 2009 року  з виплатою 24% річних, з перерахуванням даної суми на картковий рахунок №НОМЕР_1 відкритий на  ім’я останньої.

 З метою забезпечення виконання зобов’язань за цим кредитним договором 07 лютого 2008 року було укладено договори поруки між Банком та ОСОБА_4(а.с.27) та між Банком та ОСОБА_5(а.с.28)

 Відповідно до умов п.п.2,4 цих договорів поручителі відповідають перед кредитором за невиконання обов’язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахування за користування кредитом, винагороди, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. У випадку невиконання боржником обов’язків за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

 Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що   спірні  договори було укладено з дотриманням вимог діючого законодавства, моральним засадам суспільства, а тому не має підстав для визнання їх недійсними.

 Так, відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків на території України за зобов’язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю ”.  

 Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.  

 Згідно зі ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність ”  кошти – це гроші у національній або іноземній валюті.  

 Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.  

             Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю ” операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національний Банк банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю ”.  

             Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю ”, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.  

 Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за    № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).  

 Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю ” є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.  

  На час укладення спірних договорів між сторонами  діяла отримана  Банком 04 грудня 2001 року ліцензія №22 та дозвіл Національного Банку України № 22-2 від 29 липня 2003 року відповідно до яких, відповідач має право здійснювати банківські операції щодо  надання кредитних коштів в іноземній валюті.

  Враховуючи вищевикладені норми, суд дійшов обґрунтованого висновку про  відсутність підстав для  визнання договорів недійсними з цих підстав та відмовив у позові.  

  Вірним є посилання в рішенні суду також на те, що значне зростання курсу долара США по відношенні до курсу гривні України, не є істотною зміною обставин, якою сторони керувалися при укладання договору і що якби  сторони  могли  це передбачити, вони не  уклали  б договір  або уклали  його на інших  умовах.

  Апелянтом не доведено, що сторони при укладенні кредитного договору були впевнені  в тому, що така зміна обставин не настане.            

  За такого, права  ОСОБА_2 при укладені та виконанні кредитного договору, договорів поруки Банком не порушені.

 Суд повно з'ясував обставини справи та з врахуванням наведених положень закону  дав належну оцінку доказам, які були представлені сторонами, і  дійшов правильного висновку про  відсутність підстав для задоволення   позову.

  Перевіривши законність та обґрунтованість оспорюваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про його відповідність вимогам норм матеріального та процесуального права, в зв’язку  з чим підстав для його скасування не має.

  Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити,  а рішення Южноукраїнського міського  суду Миколаївської області  від 15 вересня 2010  року залишити без змін.

 Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку .

 Головуючий

 Судді