Справа  22ц-8582/ 10 року                  Головуючий 1-ї  інстанції:   Павлова Ж.П.

Категорія  27                                         Суддя – доповідач апеляційного  суду:  Кутова Т.З.

У Х В А Л А

Іменем України

2010 року  грудня   місяця 22  дня  судова колегія  судової палати  в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

        головуючого:                        Галущенка О.І.,

        суддів:                                   Шолох З.Л.,

                                               Кутової Т.З.,

        при секретарі:      Богуславській О.М.,

        за участю :   представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційними скаргами

ОСОБА_3,  Акціонерно-комерційного Банку соціального розвитку (далі – АКБ СР) «Укрсоцбанк»,

на рішення  Заводського районного суду м. Миколаєва від  5 жовтня 2010  року   постановлене  по справі за позовом

ОСОБА_3 до АКБ  СР «Укрсоцбанк»

 ОСОБА_4, третя особа  приватне підприємство (далі - ПП) «Миколаїв-МЕТТОРГ»

 про

визнання недійсним договору відновлювальної  кредитної лінії, договору поруки та іпотечного договору

В С Т А Н О В И Л А :

    У квітні 2010 року ОСОБА_3  звернулася до суду з позовною заявою  до АКБ  СР «Укрсоцбанк»,  ОСОБА_4  про  визнання недійсним договору відновлювальної кредитної лінії, договору поруки та іпотечного договору.

            В позові зазначено,  що   04 липня 2007 року  між   ОСОБА_4 та АКБ СР «Укрсоцбанк»  було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії №2007/13-2.06/424 на суму 170 000  доларів США  зі сплатою  13,5 відсотків за користування кредитом   строком до  03 липня 2022 року.

    В забезпечення кредитних зобов’язань укладено також договір поруки  з  ОСОБА_3 та ПП «Миколаїв - МЕТТОРГ»  за яким останні взяли на себе зобов’язання відповідати   за своєчасне та повне   виконання боржником зобов’язань   за вказаним кредитним договором.  

            09 липня 2007 року з ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за яким в іпотеку передано  нежитлову будівлю  АДРЕСА_1, вартістю  113700 грн.

    Посилаючись на те, що  зобов’язання повинні були виконані  в грошовій одиниці-гривні, а не в доларах США,   вказані договори позивачка просить визнати недійсними.

    Рішенням Заводського районного суду  м. Миколаєва   від  05 жовтня 2010 року    в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

    В апеляційних  скаргах позивачка  та відповідач  просять вказане рішення   суду   скасувати, посилаючись на  те що   суд не вірно застосував  норми матеріального права, при цьому  АКБ  СР «Укрсоцбанк» зазначає  про невірне застосування судом Закону України «Про захист прав споживачів».

    Заслухавши доповідь судді,  пояснення осіб, які з’явились в судове засідання  та, дослідивши  докази по справі,   судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення   апеляційної скарги.

    Як вбачається з матеріалів справи  і таке встановлено судом,  АКБ СР «Укрсоцбанк»   4 липня   2007 року   з  ОСОБА_4   було укладено   договір  надання  відновлювальної кредитної лінії  за № 2007/ 13-2, 06/424  на суму 170000 доларів США   строком погашення   до  3 липня  2022 року   та сплатою   13, 5 відсотків   за   користування кредитом (а.с. 9-11).

    Того ж дня  4  липня 2007 року  між  АКБ СР «Укрсоцбанк»      та  ПП «Миколаїв – МЕТТОРГ»  був укладений договір поруки  № 07-15 /854, відповідно до умов якого   вказане підприємство   взяло на себе зобов’язання відповідати      перед   кредитором, в разі невиконання  боржником  кредитних зобов’язань (а.с. 12).

    В подальшому   9 липня  2007 року   АКБ СР «Укрсоцбанк»  уклав з ОСОБА_3  договір іпотеки,   за  яким   остання взяла на себе  зобов’язання   перед  кредитором, в   разі  невиконання обов’язків боржником  ОСОБА_4,   відповідати належним їй нерухомим  майном (а.с. 13-14).      

    Відповідно до положень   частин 1 і 2 ст. 215 ЦК України   підставою недійсності правочину   є недодержання   в момент вчинення   правочину   стороною  (сторонами) вимог, які  встановлені   частинами   першою-третьою, п’ятою та шостою  ст. 203 ЦК України .

    Недійсним є правочин, якщо його недійсність   встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі   визнання   такого правочину   недійсним  судом не вимагається.

    Вирішуючи даний спір, суд вірно виходив з того, що   оспорювані договори кредиту поруки та іпотеки укладені в належній письмовій формі, за наявності необхідного обсягу   цивільної дієздатності    позивача   та інших учасників  оспорюваних договорів, вільного волевиявлення сторін,   яке було спрямоване на реальне   настання, передбачених вказаними угодами наслідків.

    Статтею 99 Конституції України  встановлено, що грошовою одиницею  України   є гривня.  При цьому Основний закон  держави  не встановлює якихось   обмежень  щодо можливості    використання  в Україні  грошових одиниць  іноземних держав.

    Відповідно до ст. 192 ЦК  України  іноземна валюта   може використовуватися  в Україні  у випадках  і в порядку, встановлених законом.  Тобто   відповідно до наведеного законодавства, гривня має статус   універсального платіжного засобу, який без обмежень  приймається на всій території   України, однак у той же час   обіг іноземної валюти  обумовлений вимогами   спеціального законодавства  України.

    Основним законодавчим актом, який регулює  правовідносини у сфері   валютного регулювання   і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів  України «Про систему  валютного регулювання  і валютного  контролю» (далі – Декрет КМУ).

    Статтею 1054 ЦК України  передбачено, що за кредитним договором банк  або інша фінансова установа (кредитодавець)  зобов’язується надати грошові кошти (кредит)  позичальникові у розмірі  та на умовах,   встановлених договором, а позичальник зобов’язується   повернути кредит та сплатити   відсотки.

    При цьому, згідно  зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»  кошти – це гроші  у національній  або іноземній валюті   чи їх еквівалент. Статті 47  та 49  цього Закону  визначають операції банків   із розміщення залучених коштів   від свого імені , на власних умовах  та на власний ризик   як кредитні операції,  незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії  та письмового дозволу.

    Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ  операції з валютними цінностями   здійснюються на підставі генеральних  ліцензій   на здійснення операцій  з валютними цінностями   відповідно до п. 2 ст. 5  цього ж Декрету.

    Як  вірно зазначено судом,  АКБ СР «Укрсоцбанк» отримав   банківську ліцензію № 5 від 29   грудня 2001 року    на право здійснювати   банківські операції   визначені  ч. 1  та п. 5-11  ч. 2  ст. 47  закону України «Про банки   і банківську діяльність» (а.с.   29).  В подальшому , а саме  29  липня 2003 року   даним банком отримано дозвіл  НБУ № 5-2  на право здійснення операцій, визначених п. 1-4  частини другої  та частини четвертої  ст.. 47 Закону України «Про банки   і банківську діяльність».

    Згідно з п. 2.3 Положення про порядок видачі    банкам   банківських  ліцензій , письмових дозволів  та ліцензій на виконання окремих операцій, що  затверджене Постановою  Правління НБУ № 275  від 17  липня 2001 року,    за  наявності банківської ліцензії   та за умови отримання письмового дозволу   Національного банку  банки   мають право здійснювати  операції  з валютними цінностями, в тому числі і    операції  з надання кредитів в іноземній валюті.

    Щодо вимог підпункту  «в» п. 4  ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії  на надання і одержання   резидентами   кредитів   в іноземній валюті, якщо  терміни і суми  таких кредитів  перевищують  встановлені законодавством межі, необхідно зазначити, що законодавчо на даний час не визначено вказаних меж.  Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі  НБУ  індивідуальних ліцензій  на використання іноземної валюти  на території України  як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ  від 14  жовтня 2004 року № 483, використання іноземної валюти,    як засобу  платежу   без індивідуальної ліцензії  дозволяється , якщо ініціатором  або утримувачем  за валютною операцією  є уповноважений банк, тобто банк, який отримав   банківську ліцензію  та  відповідний письмовий дозвіл.

    Враховуючи наведені обставини  та вимоги  наведених нормативних актів,   районний    суд  дійшов обґрунтованого  висновку про  те, що   оспорювані договори   укладені з  ОСОБА_4,  ПП «Миколаїв-МЕТТОРГ»  та ОСОБА_3, якими  в тому числі  передбачено використання    валюти іноземної держави   як засобу платежу, не суперечать   вимогам   наведеного   чинного законодавства, що виключає   порушення   прав  позивачки   при укладенні з нею договору іпотеки.  За такого, суд обґрунтовано, відмовив в задоволенні позову.

    Доводи, які містяться в  апеляційних скаргах,   про   невірне застосування судом  норм матеріального права  не  спростовують наведені висновки суду.

    Керуючись ст. ст. 303, 307, 308    ЦПК України, судова  колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги АКБ СР «Укрсоцбанк»  та  ОСОБА_3   -   відхилити.

Рішення   Заводського районного суду  м. Миколаєва від  5 жовтня 2010  року   – залишити  без змін.

Ухвала  апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку  до Вищого спеціалізованого суду  України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі  двадцяти днів  з дня її  проголошення.

Головуючий:

Судді: