Справа № 22ц-8490/10                                                                                       Головуючий у 1-й інстанції Бобровський І.М.

Категорія 55                                                                                                        Доповідач апеляційного суду  Яворська Ж.М.

  У  Х  В  А  Л  А

Іменем  України

              30 листопада 2010 року  колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

              головуючого -   Базовкіної Т.М.,

              суддів: Колосовського С.Ю., Яворської Ж.М.,

              при секретарі  Поліщук Ю.В. ,

              за участю  представника відповідача  Вайсенштейн А.М.,

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні  в  м. Миколаєві  цивільну  справу

за   апеляційною  скаргою

ОСОБА_3

на рішення  Южноукраїнського міського  суду  Миколаївської області  від 27 вересня 2010  року

за   позовом

ОСОБА_3  до   публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі -Банк)

про визнання договорів недійсними,

В С Т А Н О В И Л А:  

             У січні 2010 р. ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Банку про визнання договорів недійсними.          

             Позивач зазначав, що 26 вересня 2007 р. між ним та відповідачем був укладений кредитний договір № CM-SME400/090/2007 про отримання кредиту в сумі 70 000 доларів США для придбання нерухомого майна строком до 25 вересня 2017 р. з виплатою відсотків річних, які складаються з фіксованого відсотку 1 та 2+FIDR, де фіксований відсоток 1 визначено у розмірі 3% річних і діяв на протязі перших 11 місяців з дня укладання договору, а потім діє фіксований відсоток 2, визначений у розмірі 5% річних. В послідуючому між сторонами 24 березня 2009 р. будо укладено додаткову угоду №1, а 12 червня 2009 р. додаткову угоду №2 до цього договору. З метою забезпечення виконання позичальником зобов’язань, цього ж дня з відповідачем було укладено іпотечний договір №РМ- SME400/090/2007, а між Банком та  ОСОБА_3 договір поруки №SR- SME400/090/2007 з послідуючим укладанням додаткового договору від 12 червня 2009 р.

             Посилаючись на те, що договори укладено з порушенням вимог ст.99 Конституції України, ст.55 Закону України „Про банки та банківську діяльність”, ст.ст.11,18 Закону України „Про захист прав споживачів” ст.ст.11, 203, 215, 546, 627 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, крім того, протизаконними діями та бездіяльністю відповідача йому було заподіяно моральну шкоду, просив визнати кредитний договір № CM-SME400/090/2007  від 26 вересня 2007 р., додатковий договір №1 від 24 березня 2009 р., додатковий договір №2 від 12 червня 2009 р., іпотечний договір №РМ- SME400/090/2007 від 26 вересня 2007 р., договір поруки №SR- SME400/090/2007 від 26 вересня 2007 р., додатковий договір №1 від 12 червня 2009 р. до цього договору  недійсними, повернути сторони у попередній  стан шляхом стягнення з відповідача на його користь 261275 грн.13 коп., а з нього на користь Банку 353500 грн. та стягнути на його користь з Банку моральну шкоду у розмірі 50000 грн.

           Рішенням Южноукраїнського міського суду  Миколаївської області  від  2 вересня 2010 р. у задоволенні позову відмовлено.

                 В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення по справі, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та  процесуального права.

                Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача,  перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.    

                Із матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 26 вересня 2007 р. між Банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № CM-SME400/090/2007 про отримання кредиту в сумі 70 000 доларів США для придбання нерухомого майна строком до 25 вересня 2017 р. з виплатою відсотків річних, які складаються з фіксованого відсотку 1 та 2+FIDR, де фіксований відсоток 1 визначено у розмірі 3% річних і діяв на протязі перших 11 місяців з дня укладання договору, а потім діє фіксований відсоток 2, визначений у розмірі 5% річних. Відповідно до п.4 цього договору, сума кредиту та проценти погашаються рівними  частинами на протязі всього строку дії кредитного договору; щомісячне погашення кредиту відбувається рівними частинами з нарахуванням процентів на залишок заборгованості по кредиту. Відповідно до п. 4.1. договору за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов’язань позичальник несе відповідальність перед Банком у відповідності до порядку визначеному  цим договором, а саме: за порушення прийнятих на себе зобов’язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами, у визначені цим договором строки, позичальник зобов’язаний сплатити банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання, за кожен день прострочки; пеня сплачується додатково до прострочених сум, що підлягають сплаті за цим договором.

               24 березня 2009 р. будо укладено додаткову угоду №1 до цього договору, відповідно до умов якої було внесено зміни до п.2.3.10, пункту 2.3. „Зобов’язання позичальника ”, розділу 2 „Права та обов’язки сторін ”,  розділу 5 частини 2 кредитного договору.

            12 червня 2009 р. між сторонами було укладено додаткову угоду №2 до цього договору, відповідно до якого було внесено зміни до розділу 1 щодо визначення термінів «треті особи», «графік платежів», «поточний рахунок», до розділу 2 щодо предмету додаткового договору, підписано графік  платежів у новій редакції, внесено зміни до п.2.1.2, 2.1.2.1, 2.1.2.2,  щодо порядку нарахування процентів, п.2.1.3 - права банку на  вимогу  про дострокове виконання боргових зобов’язань, п.2.1.6 – 2.1.9 – про  нарахування фіксованої процентної ставки (підвищення та зменшення) у випадку порушення  позичальником будь-яких зобов’язань за договором, п. 2.1.10  - про порядок вирішення спору між сторонами;п.2.2 – 2.4. щодо реструктуризації частини боргу за договором станом на 11 червня 2009 р. та  до розділу 3 ( п.3.1-3.7.2) про забезпечення зобов’язань позичальника.

               З метою забезпечення виконання позичальником зобов’язань 26 вересня 2007 р. між сторонами було укладено іпотечний договір №РМ- SME400/090/2007. Відповідно до умов цього договору предметом іпотеки є нежитлове приміщення  магазину, що знаходиться за адресою проспект Леніна, 26-п/1, м. Южноукраїнська, Миколаївської області.

               26 вересня  2007 р. між Банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №SR- SME400/090/2007, а в послідуючому додатковий договір від 12 червня 2009 р. Відповідно до п.1.2., 2.2  поручитель та боржник відповідають як солідарні боржники, розмір боргового зобов’язання становить 70000 доларів США.

               Згідно наданого Банком розрахунку, сума боргу за кредитним договором  становить 63 505.69 доларів США, по пені 40521 грн. 92 коп.

                  Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що    

спірні  договори було укладено з дотриманням вимог діючого законодавства, моральним засадам суспільства, а визначення грошового еквіваленту зобов’язання в іноземній валюті не суперечить положенням ч.2 ст.524 ЦК України.

         Так, відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків на території України за зобов’язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю ”.  

          Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.  

           Згідно зі ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність ”  кошти – це гроші у національній або іноземній валюті.  

 Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.  

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю ” операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю ”.  

Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю ”, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.  

             Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за    № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).  

           Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю ” є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.  

          На час укладення спірних договорів між сторонами  діяла отримана  Банком 08 листопада 2006 р. ліцензія №191 та дозвіл Національного Банку України №191-1 від 01 листопада 2006р. відповідно до яких, відповідач має право здійснювати банківські операції щодо  надання кредитних коштів в іноземній валюті. (а.с.59-61)

          Враховуючи вищевикладені норми, суд дійшов обґрунтованого висновку про  відсутність підстав для  визнання договорів недійсними з цих підстав та відмовив у позові.

Згідно до вимог ст.11 Закону України „Про захист прав споживача ” договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених з договором, а споживач зобов’язується повернути їх з врахуванням відсотків. Тобто, у наведеному Законі чітко прописна процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит надається та вартість послуги з оформленням договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний та варіанти його повернення.

Правила про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені Постановою правління Національного Банку України 25 травня 2007 р. за №541/13808.

Із змісту вищезазначеного договору, де викладені умови, вбачається, що в ньому зазначена вся інформація, визначена ст.11 Закону України «Про  захист прав споживача».

      Уклавши  договори,  ОСОБА_3 своїм підписом засвідчив факт та згоду з умовами  Договору та додаткових договорів до нього, підтвердив свої права та обов’язки за цими договорами і погодився з ним, підтвердив свою здатність виконувати умови цих договорів, та що всі умови  договорів йому цілком зрозумілі і  вважає їх справедливими по відношенні до нього, намагався виконувати взяти на себе зобов’язання, що підтверджується доданим до справи розрахунком заборгованості та не вважав їх нікчемним.

          За такого посилання  апелянта на порушення при укладанні  спірних  договорів вимог Закону України «Про захист прав споживачів» не відповідають дійсності.    

          В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що відбулась істотна зміна обставин, якою він керувався, укладаючи кредитний договір, а саме: значне зростання курсу долара США по відношенні до курсу гривні України, що потягло за собою сплату суми боргу за договором більшу ніж передбачено при укладанні договору.  Між тим, дані доводи є безпідставними.

Так, відповідно до  ч. 1 ст. 652 ЦК України  у разі  істотної зміни  обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою  сторін, якщо інше  не встановлено договором  або не випливає із суті зобов’язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби  сторони  могли  це передбачити, вони не  уклали  б договір  або уклали  його на інших  умовах.

         Між тим, як  вбачається із матеріалів справи, при укладенні кредитного договору від  26 вересня 2007 р. в іноземній валюті та підписуючи додаткову угоду №2 від 12 червня 2009 р., беручи на себе певні зобов’язання, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь – яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.  

              Апелянтом не доведено, що сторони при укладенні кредитного договору були впевнені  в тому, що така зміна обставин не настане.  

              Виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.  

       Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.        

        Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання (стаття 625 ЦК України).  

       Отже, позивач зобов’язаний виконувати кредитний договір у відповідності до його умов та законодавства.  

 За такого, права  ОСОБА_3 при укладені та виконанні кредитного договору, додаткових договорів до нього, іпотечного договору, договору поруки Банком не порушені.

Також не заслуговують на увагу доводи апелянта щодо зміни банком  розміру процентів в односторонньому порядку і як наслідок  - визнання нікчемним даної умови за ч.2 ст.215 ЦК України. Оскільки при підписані  кредитного договору сторони домовилися, що у договорі використовується плаваюча процентна ставка, яка складається із перемінної частини FIDR та фіксованого відсотка - така ставка може змінюватися (збільшуватися чи зменшуватися) шляхом зміни розміру ставки FIDR. Порядок застосування такої процентної ставки визначено  п.п. 1.4.1.1.- 1.4.1.5 кредитного договору. Таким чином, зміна відсоткової ставки у зв’язку зі зміною ставки FIDR  не може бути розцінена, як збільшення розміру процентів, встановлених кредитним договором в односторонньому порядку і не суперечить ч.2 ст.1056-1 ЦК України, яка набрала чинності з 10.01.2009 р.

Оскільки відсутні підстави для визнання спірних договорів недійсними, то і відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.

Суд повно з'ясував обставини справи та з врахуванням наведених положень закону  дав належну оцінку доказам, які були представлені сторонами, і  дійшов правильного висновку про  відсутність підстав для задоволення   позову.

         Перевіривши законність та обґрунтованість оспорюваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про його відповідність вимогам норм матеріального та процесуального права, в зв’язку  з чим підстав для його скасування не має.

         Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

         Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити,  а рішення Южноукраїнського міського  суду Миколаївської області  від 27 вересня 2010  року залишити без змін.

      Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку .

              Головуючий

              Судді