Справа № 22ц – 8439/10 Головуючий першої інстанції: Демінська О.І.
Категорія: 27 Суддя-доповідач апеляційного суду : Шаманська Н.О.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 грудня 2010 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого: Данилової О.О.,
суддів : Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,
при секретарі: Калашниковій А.М.,
за участю: представника позивачки - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою
представника позивачки – ОСОБА_2
на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 22 вересня 2010 р., ухваленого за позовом
ОСОБА_3
до
публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»
(далі – ПАТ КБ «Приватбанк»)
про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсним,
в с т а н о в и л а :
У квітні 2010 р. ОСОБА_3 звернулася з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсним.
Позивачка зазначала, що 14 березня 2007 р. уклала з ПАТ КБ «Приват Банк » кредитний договір №NKG0GA00000001, за яким отримала 27530 доларів США кредиту. З метою забезпечення умов цього договору між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, за яким остання передала в іпотеку банка належний їй на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1.
Посилаючись на те, що укладення договору в іноземній валюті суперечить приписам цивільного законодавства, а умови кредитного договору є несправедливими внаслідок дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін, відсутня інформація про сукупну вартість кредиту та графіку платежів, ОСОБА_3 просила суд визнати недійсним кредитний договір та договір іпотеки.
Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 22 вересня 2010 р. в задоволені позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивачки, посилаючись на те, що суд дав невірно оцінку зібраним доказам, порушив норми Конституції України і цивільного законодавства щодо використання національної та іноземної валюти, не дав оцінку нечесній підприємницькій практиці , якою є приховання інформації, якою є порушення принципу рівності сторін договору, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції , колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що 14 березня 2007 р. між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір № NKG0GA00000001, за умовами якого відповідач надав позивачці 27530 доларів США кредиту, а позивачка зобов’язувалась повернути кредит в іноземній валюті та сплатити проценти, комісію в порядку і на умовах , визначених цим договором.
В якості забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором був укладений іпотечний договір.
В зазначених договорах сторони письмово виконали вимоги статей 1048-1052, 1054 ЦК України та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. (з наступними змінами) щодо визначення істотних умов правочину. Зокрема, досягли згоди з усіх істотних умов договору: мети; суми і строку кредиту; умов і порядку його видачі та погашення; способу забезпечення зобов'язань позичальника; відсоткової ставки; порядку плати за кредит; порядку зміни та припинення дії договору;
В той же час, саме по собі надання кредиту в іноземній валюті не є підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки чинним законодавством України такої заборони не встановлено.
Так, ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня, але при цьому не встановлено будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Основним законодавчим актом, який регулює такі правовідносини є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. (далі - Декрет КМУ) (з наступними змінами).
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
При цьому ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. (з наступними змінами (далі – Закон) встановлено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Згідно ст. 5 указаного Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.
Відповідно до п. 2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 р. і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 21 серпня 2001 р., за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, в тому числі, здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
За правилами підпункту «в» пункту 4 статті 5 Декрету КМУ одержання індивідуальної ліцензії на надання кредитів в іноземній валюті необхідно, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
На сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.
Отже, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банком кредитування в іноземній валюті є наявність у нього генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
При видачі позивачці кредиту в доларах США відповідач мав усі необхідні на той час дозволи. Зокрема: Банківську ліцензію № 22, видану Національним банком України 22 березня 1992 р. на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 ч. 2 ст. 47 указаного Закону (а.с.19) та дозвіл Національного банку України № 22-2 від 19 березня 1992 р., на право здійснення операцій визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 названого Закону (а.с.20) та Додаток до дозволу На ціонального банку України № 22-2 від 29 липня 2003 р., з правом залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України (а.с. 21).
Не встановлено судом першої інстанції і порушень статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо справедливості умов договору.
За змістом ст. ст. 1046 та 1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику. Відповідно до частини 1 ст. 1056-1 ЦК України від кредитного ризику залежить і розмір процентної ставки.
Укладаючи кредитний договір на таких умовах (покладення кредитного ризику на позичальника), ОСОБА_3 мала можливість передбачити зміну курсу гривні по відношенню до долару США, виходячи з ситуації в країні та враховуючи динаміку зміни курсів гривні та її девальвації. Обравши кредит в іноземній валюті з меншою процентною ставкою, ніж в гривні, позивач на той час вважав ці умови для себе більш вигідними та справедливими.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність порушень норм цивільного законодавства, зокрема банківського права та законодавства щодо захисту прав споживачів при укладенні кредитного договору та договору іпотеки, а тому і підстав для визнання їх недійсними.
Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статями 303, 308, 315 ПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу представника позивачки – ОСОБА_2 відхилити , а р ішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 22 вересня 2010 р. залишити без змін .
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.
Головуючий:
Судді: