Справа  22ц-2758 / 10 року                     Головуючий 1-ї  інстанції:  Ямкова О.О.

Категорія  20                                          Суддя – доповідач апеляційного  суду:  Кутова Т.З.

У Х В А Л А

Іменем України

2010  року   грудня    місяця 8 дня  судова колегія  судової палати  в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

        головуючого:                        Галущенка О.І.,

        суддів:                                   Шолох З.Л.,

                                            Кутової Т.З.,

        при секретарі:                 Голубкіній О.О.,

        за участю :  ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах недієздатної ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4,   представника відповідачки ОСОБА_5 – ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_5

на рішення   Центрального   районного  суду м.  Миколаєва   від  3 березня  2010 року   постановлене  по справі за позовом

ОСОБА_2,   яка діє в своїх інтересах і в інтересах  недієздатної   ОСОБА_3,   ОСОБА_7, ОСОБА_8  

до

ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10,  ОСОБА_11 треті особи на стороні відповідачів: Виконком Миколаївської міської  ради,  приватні нотаріуси   Миколаївського  міського  нотаріального округу ОСОБА_12, ОСОБА_13,  ОСОБА_14

про

визнання договорів  недійсними

В С Т А Н О В И Л А :

    В квітні 2009 року   ОСОБА_2, яка діяла в своїх інтересах та в інтересах недієздатної ОСОБА_3,  ОСОБА_8   та ОСОБА_7   звернулися до суду з позовною заявою  до  ОСОБА_5,  ОСОБА_9, ОСОБА_10  про  визнання недійсними  договорів  купівлі продажу квартири та будинку.

В позові зазначено, що позивачам на праві власності належала квартира АДРЕСА_1. За договором купівлі-продажу від 22 вересня  2004 року  вказану квартиру було продано  ОСОБА_9,  а остання  продала цю квартиру за договором купівлі-продажу від 25 вересня  2004 року ОСОБА_5  

В подальшому, а саме  3 грудня  2004 року    позивачка ОСОБА_3   за договором  купівлі-продажу  купила  будинок   АДРЕСА_2  у ОСОБА_10, після чого сім’я  позивачки  вселилася в  зазначений будинок.

Посилаючись на те, що  ОСОБА_3  страждала  психічними захворюваннями  та   рішенням суду  від 6 листопада 2008 року   визнана недієздатною,  а тому і на момент укладення  вказаних угод  не могла керувати своїми діями та усвідомлювати їх значення,   позивачі просили  задовольнити їхні вимоги.  

Рішенням  Центрального районного суду м. Миколаєва   від  3 березня   2010 року   позов задоволено. Договори купівлі-продажу   квартири АДРЕСА_1  від 22 вересня 2004 року   за яким ОСОБА_3, яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_2, ОСОБА_8,  ОСОБА_7 та ОСОБА_11  продала, а  ОСОБА_9 купила  та договір купівлі-продажу цієї ж квартири від 25 вересня 2004 року, за яким ОСОБА_9 продала а ОСОБА_5 купила  і договір купівлі - продажу  житлового будинку  в АДРЕСА_2  за яким  ОСОБА_10 продала будинок, а   ОСОБА_3 купила,  визнано недійсними.

Стягнуто з  ОСОБА_9   на користь ОСОБА_5 30105 грн.

В  апеляційній скарзі  ОСОБА_5 просить вказане рішення суду   скасувати, а по справі  ухвалити нове рішення,  яким відмовити  в задоволенні   позову, посилаючись на те, що суд   не вірно оцінив докази по справі, а тому дійшов необґрунтованих висновків.

Заслухавши доповідь судді, пояснення  сторін, дослідивши докази по справі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає  задоволенню  з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і таке встановлено судом,  квартира АДРЕСА_1 належала на праві  спільної   сумісної часткової власності     позивачам  ОСОБА_3 та її дітям  ОСОБА_11,  ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_7  (а.с. 49).

На підставі договору купівлі – продажу   від 22  вересня 2004 року  ОСОБА_3, яка діяла від свого імені і   за дорученням від імені  ОСОБА_2  та ОСОБА_8, а також  в інтересах неповнолітніх ОСОБА_7    та ОСОБА_11  продала, а ОСОБА_9   купила  вказану квартиру за  30105 грн. (а.с. 8).

    В подальшому 25  вересня 2004 року  ОСОБА_9  в свою чергу продала вказану квартиру за  договором купівлі-продажу  ОСОБА_5  за тією ж ціною 30105 грн. (а.с. 9 ).  

    3 грудня  2004 року  ОСОБА_10, від імені якої   за дорученням діяла  ОСОБА_9, продала, а ОСОБА_3   купила на підставі   відповідного договору (а.с. 10).

    Рішенням   Центрального районного суду м. Миколаєва  від   6 листопада 2008 року  ОСОБА_3 внаслідок психічного захворювання  визнана недієздатною (а.с. 7  ).

    Відповідно до висновків   амбулаторної  судово-психіатричної експертизи  № 856 від  18 листопада 2009 року   ОСОБА_3   в період  з вересня по грудень 2004 року страждала на легку розумову   відсталість (олегофренію в ступені дебільності)  та під час укладення договорів 22 вересня 2004 року  та 3 грудня 2004 року не  могла   в повній мірі  розуміти  значення своїх дій   та керувати ними  (а.с. 103-109).

    Неадекватність  поведінки  ОСОБА_3   в зазначений період також  підтверджена показами свідків  ОСОБА_15,   ОСОБА_16,   та ОСОБА_17

    Відповідно до положень ст. 225  ЦК України,  правочин, який  дієздатна фізична особа  вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала  значення своїх дій  та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним  за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї   цивільні права  або інтереси порушені.

    Враховуючи наведені обставини по справі та вимоги наведеної норми, районний суд обґрунтовано  дійшов висновку,  що  ОСОБА_3 під час укладення оспорюваних договорів купівлі продажу нерухомого майна від 22 та 25 вересня, а також 3 грудня 2004 року  не усвідомлювала значення своїх дій  та не могла керувати ними,  а тому вірно задовольнив позовні вимоги  та визнав вказані договори недійсними.

    Також судом вірно наведені мотиви  щодо  застосування  часткової реституції, а саме  в частині відсутності необхідності повернення позивачам  квартири, оскільки вона перебуває в їхньому користуванні  та вірно на користь ОСОБА_5 з ОСОБА_9  стягнуто  кошти, які їй    були передані  останньою  за договором.

    Доводи апеляційної скарги про те, що  послідовність  активних дій ОСОБА_3  та їх направленість на продаж квартири  та купівлю для своєї  родини іншого житла, а саме отримання від повнолітніх дітей доручення на розпорядження власністю, звернення до органу опіки та піклування із заявою про продаж   належної її родині квартири, переїзд до іншого житла  в с. Піски Новоодеського району Миколаївської області    свідчать  про свідомість її дій, неможна прийняти до уваги. Так, з обставин справи слідує, що вказані дії   виконувались  фактично посередницею ОСОБА_9  або за її вказівкою,  оскільки саме вона займалась всім процесом оформлення  та підготовкою  необхідних для продажу квартири  та покупки будинку  документів.   А тому послідовність дій ОСОБА_3 неможна вважати, як таку що  основана на її особистій свідомості.      

    Також неможна погодитись   з посиланням апелянта на те, що суд не застосував положення  вимог ст. 388 ЦК України  про добросовісного набувача, так як суд  з цього питання дійшов зворотного висновку.   Так в рішенні суд зазначив, що     ОСОБА_5  при огляді квартири   бачила, що   в ній продовжували мешкати її попередні власники, тобто сім’я ОСОБА_3  Однак при цьому,  відповідачка  не вжила заходів для власного переконання  у відсутності порушення  прав попередніх власників квартири з урахуванням, що  ОСОБА_3, як мати – одиночка,  самостійно виховувала  неповнолітніх дітей   та чи було  в наявності на той час інше житлове приміщення придатне для проживання вказаної сім’ї.

    Посилання  апелянта, на те  що  свідомість ОСОБА_3 підтверджується її   особистою   участю в судових засіданнях при  розгляді  інших цивільних   справ  за її  аналогічним  позовом та  за позовом до неї, також  неможна врахувати  при ухваленні  даного рішення, оскільки  вказані   дії ОСОБА_3   не  спростовують висновки експертної комісії про її  психічний стан  саме  під час укладення оспорюваних угод.

    Також є безпідставними   сумніви апелянта, щодо вірності висновків експертної комісії, оскільки   іншими  належними доказами вони не спростовані.

        Зазначення апелянта на невірний висновок суду, щодо незастосування реституції   по договорам між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 і  ОСОБА_10, також слід залишити без уваги,  так як таке  не впливає на   права апелянта, оскільки останньому передане ним по договору за оскаржуваним рішенням суду повернуто.

    Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення  місцевого суду, колегія дійшла висновку про   відсутність правових  підстав для його  зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308   ЦПК України, судова  колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу   ОСОБА_5-  відхилити.

Рішення   Центрального  районного  суду м.  Миколаєва    від  3 березня  2010 року     - залишити  без змін.

     Ухвала апеляційного суду   може бути оскаржена в касаційному порядку  безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі  двадцяти днів  з дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: