У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 грудня 2010 року місто Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі:
головуючого: Оніщука В.В.
суддів: Чорного В.І., Медвецького С.К.,
при секретарі: Черепановій В.І.,
за участю представника Ленінського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції – Мальованої М.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 10.11.2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, за участю третьої особи – Ленінського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції про визнання договору купівлі-продажу дійсним, -
в с т а н о в и л а :
У вересні 2010 року позивач звернувся в суд з вказаним позовом, посилаючись на те, що 23.12.2008 року він придбав у ОСОБА_3 автомобіль марки ПАЗ 672, реєстраційний номер НОМЕР_1, за який заплатив 4000 грн., але через відсутність коштів для переоформлення автомобіля, ОСОБА_3 видав йому посвідчену нотаріусом довіреність на право розпоряджання вказаним транспортним засобом. У зв’язку із наявністю у ОСОБА_3 неоплачених боргів, на майно останнього, постановами державного виконавця Ленінського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції було накладено арешт, в тому числі і на спірний автомобіль, який було вилучено та поміщено на штрафний майданчик, чим йому заподіяно матеріальні збитки, тому як даний транспортний засіб використовувався ним для підприємницької діяльності. Вважає, що він правомірно набув права власності на зазначений автомобіль і арешт на нього накладено безпідставно, а тому просив визнати дійсним договір купівлі-продажу автомобіля ПАЗ 672, реєстраційний номер НОМЕР_1, укладений 23.12.2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та визнати за останнім право власності на вказаний автомобіль і звільнити його з під арешту, накладеного постановами державного виконавця Ленінського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції.
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 10.11.2010 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неповноту з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального і процесуального права.
В судове засідання до суду апеляційної інстанції позивач не з’явився, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, при цьому надав клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на стан здоров’я, однак колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні вказаного клопотання та визнати неповажною причину неявки позивача, оскільки останнім взагалі не надано будь-яких належних доказів, які б підтверджували неможливість явки позивача в судове засідання.
Представник Ленінського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнала та заперечила проти її задоволення, вказавши на законність і обґрунтованість рішення суду.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, що з’явилися, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи в задоволенні позову, районний суд виходив з того, що відсутні докази, які б свідчили, що ОСОБА_2 набув право власності на спірний автомобіль і відповідно заявлені ним вимоги є безпідставними.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2, ОСОБА_3 на праві власності належить автомобіль марки ПАЗ 672, реєстраційний номер НОМЕР_1.
На підставі нотаріально посвідченої довіреності від 23.12.2008 року, ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ( кожен з яких має право діяти самостійно), представляти його інтереси з питань експлуатації та відчуження вказаного транспортного засобу.
Звернувшись в суд з позовом, ОСОБА_5 зазначає, що фактично між ним та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу і він оплатив вартість автомобіля, тобто набув право власності на спірний транспортний засіб.
Вимогами ч.1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Постановою КМ України від 07.09.1998 року за №1388 «Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин сконструйованих на базі шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» передбачено, що державна реєстрація транспортних засобів для фізичних та юридичних осіб є обов’язковою.
На підставі наведеного судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо відсутності підстав для визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання за позивачем права власності на спірний автомобіль і відповідно безпідставності заявленого позову.
Викладені в апеляційній скарзі посилання на наявність розписки про отримання коштів та видачу відповідачем довіреності на право представляти його інтереси з питань експлуатації та відчуження вказаного транспортного засобу, висновків суду першої інстанції не спростовують.
Крім того, в даному випадку слід врахувати, що постановами державного виконавця Ленінського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції від 03.03.2010 року, 29.03.2010 року та 30.03.2010 року відповідно, на спірний транспортний засіб було накладено арешт.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тобто постановлене рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 10.11.2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді:
З оригіналом вірно: