Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючого Іващука В.А.,
суддів: Колоса С.С., Вавшка В.С.,
при секретарі Андреєвій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Відкритого акціонерного товариства (далі-ВАТ) Завод «Керамзит», арбітражного керуючого Глєбова Василя Федоровича про стягнення заробітної плати,
за апеляційною скаргою ВАТ Завод «Керамзит» в особі Арбітражного керуючого (розпорядника майна) Глєбова Василя Федоровича на заочне рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 25 червня 2010 року,
у с т а н о в и л а :
Із зазначеним позовом ОСОБА_5 до суду звернулась 26 травня 2010 року.
Зазначала, що вона працювала на ВАТ завод «Керамзит» та згідно наказу №213 від 28 грудня 2007 року її з цього ж дня звільнено з роботи.
У день звільнення з роботи з нею не було проведено розрахунок. При отриманні трудової книжки 29 грудня 2007 року повідомили, що належні їй при звільненні кошти будуть перераховані на картковий рахунок по зарплаті. Проте ці кошти було перераховано на картковий рахунок 18 квітня 2008 року.
Посилалась на те, що крім затримки розрахунку при звільненні їй затримана виплата зарплати за жовтень 2007 року, яка була виплачена без відповідної компенсації за несвоєчасну виплату зарплати за вказаний період, що становить 31 грн. 65 коп.
Зазначаючи, що компенсація за несвоєчасну виплату зарплати за грудень 2007 року, з урахуванням індексу приросту споживчих цін з грудня 2007 року по квітень 2008 року, становить 628 грн.68 коп., а індексація за грудень 2007 року становить 59 грн. 64 коп., просила стягнути з відповідача :
- невиплачену індексацію за грудень 2007 року в розмірі 59 грн.64 коп.;
- невиплачену компенсацію за грудень 2007 року в розмірі 31 грн.65 коп.;
- невиплачену компенсацію за квітень 2008 року в сумі 628 грн.68 коп.;
- середній заробіток за час затримки виплати належних сум при звільненні в розмірі 54 288 грн. 33 коп. з 29 грудня 2007 року по день фактичного розрахунку.
Посилаючись на те, що неправомірними діями відповідача їй завдано моральної шкоди, просила стягнути моральну шкоду на її користь з відповідача в сумі 5000 грн.
Заочним рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 25 червня 2010 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ВАТ Завод «Керамзит» на користь ОСОБА_5 невиплачену індексацію за грудень 2007 року в сумі 59 грн.64 коп., невиплачену компенсацію за грудень 2007 року в сумі 31 грн.65 коп., невиплачену компенсацію за квітень 2008 року в сумі 628 грн.68 коп., середній заробіток за час затримки виплати належних сум при звільненні в сумі 54 288 грн.33 коп., моральну шкоду в сумі 2500 грн.
Стягнуто з ВАТ Завод «Керамзит» на користь держави 575 грн.08 коп. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В решті позовних вимог відмовлено.
У апеляційній скарзі ВАТ Завод «Керамзит» в особі Арбітражного керуючого (розпорядника майна) Глєбова В.Ф., посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Позивачка заперечувала доводи апеляційної скарги через їх безпідставність. Просила відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін.
Судом першої інстанції встановлено правильно і не оспорюється сторонами, що згідно наказу голови правління ВАТ «Керамзит» за № 213 від 28 грудня 2007 року ОСОБА_5 було звільнено з посади головного бухгалтера на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України ( а.с.9).
Встановлено та не оспорюється сторонами, що позивачка отримувала заробітну плату за її згодою на картковий рахунок Вінницького районного відділення 5321 ВАТ «Ощадбанк».
Також встановлено та не оспорюється, що позивачці ОСОБА_5 не були вчасно виплачені належні їй при звільненні суми у відповідності до строків визначених ст. 116 КЗпП України. Такий розрахунок було проведено лише 18 квітня 2008 року.
Згідно довідки філії – Вінницьке районне відділення 5321 ВАТ «Ощадбанк» за № 2780 від 21 травня 2008 року, проведено зарахування заробітної плати на картковий рахунок НОМЕР_1 на ім’я ОСОБА_5: 12 грудня 2007 року -1438 грн.73 коп., 24 грудня 2007 року – 1657 грн.43 коп., 18 квітня 2008 року – 6481 грн.22 коп. (а.с. 5).
Апеляційним судом встановлено, що позивачка вже зверталась в Замостянський районний суд м.Вінниці з відповідною позовною заявою, яку подано 31 березня 2008 року. Внаслідок зміни та збільшення позовних вимог ставила питання про стягнення компенсації та індексації з тих же підстав, середньої заробітної плати за час затримки розрахунку та стягнення моральної шкоди.
Ця справа розглядалась судом тривалий час та за заявою ОСОБА_5 від 19 травня 2010 року позовна заява залишена судом без розгляду цього ж дня.
Ці обставини підтверджуються оголошеними в апеляційному суді матеріалами зазначеної вище справи. Копії окремих процесуальних документів приєднані до матеріалів справи яка розглядається.
Повторно з таким позовом позивачка звернулась в суд 26 травня 2010 року.
Відповідно довідки ВАТ «Керамзит» середньоденна заробітна плата ОСОБА_5 складає 90 грн. 33 коп. (а.с.7).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, а також з врахування положень перевірки рішення суду, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно ч.2 ст.213 ЦПК України законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Рішення суду не можна визнати законним в частині вирішеного питання про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати належних сум при звільненні за період з 19 квітня 2008 року по 26 травня 2010 року, а також в частині визначення розміру стягуваної моральної шкоди, оскільки суд не виконав всі вимоги цивільного судочинства, а вказані питання судом вирішені з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Так, задовольняючи позов частково та стягуючи з відповідача на корить ОСОБА_5 середній заробіток за час затримки виплати належних сум при звільненні в сумі 54 288 грн. 33 коп. за період, як вбачається із матеріалів справи та судового рішення, з 29 грудня 2007 року по день звернення до суду – 26 травня 2010 року, суд виходив із того, що позивачкою доведені ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог, що позивачкою правильно проведені розрахунки стягуваних судом грошових сум, а також, що такі обставини врегульовуються саме тими нормами права, на які посилається позивачка, а тому справу слід вирішувати виходячи саме із цих норм матеріального права.
Проте повністю з такими висновками суду не можна погодитись, оскільки суд при вирішенні справи не правильно витрактував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, тому дійшов неправильного висновку в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати належних сум при звільненні за період 19 квітня 2008 року по день звернення до суду – 26 травня 2010 року, а також відповідно дійшов помилкового висновку про розмір морального відшкодування.
Так, виходячи із положень ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як вбачається із встановлених обставин справи, які не оспорюються сторонами, спору щодо розміру належних до виплати позивачці сум не було, оскільки йдеться за затримку виплати цих сум з дня звільнення до дня фактичного розрахунку – 18 квітня 2010 року.
Як вбачається із позовних вимог позивачки спірними питаннями є нарахування та виплата компенсації та індексація заробітної плати за час порушення строків її виплати, а саме затримка виплата позивачці зарплати за жовтень 2007 року, яка нарахована в грудні 2007 року. Також як вбачається із позову спірним питанням також є нарахування та виплата позивачці індексації за період затримки виплати розрахунку по зарплаті за період з січня 2007 році по квітень 2008 року.
Така компенсація та індексація не є заробітною платою, оскільки такі виплати врегульовані окремими нормами матеріального права, а саме Законом України від 19 січня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати», Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 6 лютого 2003 року№491-VІ за Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Як встановлено затримка позивачці виплати належних їй при звільнені сум допущена з дня звільнення до дня фактичного розрахунку – 18 квітня 2010 року.
Факт отримання 18 квітня 2008 року належних позивачці сум при звільненні, крім компенсаційних виплат та індексації, позивачка не заперечує.
За таких обставин на користь позивачки, відповідно до правил ст. 117 КЗпП України, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки виплати по день фактичного розрахунку – 18 квітня 2010 року.
Виходячи із середньоденного заробітку позивачки 90 грн. 33 коп. (а.с.7), середній заробіток за 2 дні грудня 2007 року становить 180,66 грн., за січень та лютий 2008 року становить по 1896, 93 грн., за березень становить 1806, 60 грн., за 14 днів квітня становить 1264, 62 грн. (а.с.3 – розрахунок), а всього за цей період 7045,74 грн.
Саме ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки в порядку правил ст. 117 КЗпП України, а тому оскаржуване рішення суду підлягає зміні в цій частині, а стягувана сума зменшенню.
Підстав для стягнення середнього заробітку позивачки за час затримки її виплати за період аж до ухвалення судом першої інстанції судового рішення (25 червня 2010 року), чи до дня звернення позивачки в суд з позовом не вбачається. Таке стягнення суперечить правилам ст. 117 КЗпП України, а тому в решті вимог, а саме в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати належних сум при звільненні за період з 19 квітня 2008 року по 26 травня 2010 року слід відмовити.
Підлягає зміні також рішення суду в частині стягуваного розміру моральної шкоди, оскільки колегія суддів дійшла висновку, що розмір моральної шкоди судом першої інстанції визначено без врахування всіх істотних обставин справи та зокрема без врахування засад розумності та справедливості. Істотними обставинами колегія суддів вважає обставини через які позивачці не був вчасно виплачений розрахунок при звільненні, значимість дій відповідача при цьому, тривалість моральних страждань в період порушення прав позивачки, що тривав з 29 грудня 2007 року по 18 квітня 2008 року.
Виходячи із обставин справи та положень ст. 237-1 КЗпП України, а також правил ст. 23 ЦК України колегія суддів дійшла висновку, що моральне відшкодування позивачці слід визначити грішми в розмірі 500 гривень, яке буде достатнім та відповідатиме вимогам розумності та справедливості. У зв’язку із цим розмір стягуваної судом моральної шкоди слід зменшити з 2500 грн. до 500 грн.
Доводи апеляційної скарги щодо вини ВАТ «Ощадбанк» у несвоєчасному перерахуванні коштів на картковий рахунок ОСОБА_5 не мають значення у справі, оскільки позивачка ОСОБА_5 перебувала у трудових відносинах з відповідачем, а тому до цих відносин слід застосовувати норми трудового законодавства, зокрема правила ст. 116 та ст. 117 КЗпП України, згідно з якими обов’язок виплатити звільненому працівникові всіх сум у день звільнення лежить, в силу укладеного трудового договору, лише на власнику або уповноваженому ним органу ВАТ завод «Керамзит».
Виходячи із цього, порушення банком ВАТ «Ощадбанк» зобов’язань за договором укладеним з ВАТ завод «Керамзит» (а.с.145) про надання послуг по зарахуванню та виплаті заробітної плати, не звільняє ВАТ завод «Керамзит» від відповідальності перед ОСОБА_5 за затримку виплати їй всіх належних сум у день звільнення.
У решті вирішених судом питань суд дійшов правильних висновків, зокрема і в частині щодо обґрунтованості та законності вимог позивачки про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати належних сум при звільненні за період з дня звільнення - 28 грудня 2007 року по день фактичного розрахунку – 18 квітня 2008 року.
В цій частині та в частині стягнення на користь позивачки невиплаченої індексації за грудень 2007 року в сумі 59 грн.64 коп., невиплаченої компенсації за грудень 2007 року в сумі 31 грн.65 коп., а також невиплаченої компенсації за квітень 2008 року в сумі 628 грн.68 коп. судове рішення є законним та обґрунтованим, а тому зміні чи скасуванню не підлягає.
Доводів про порушення судом норм матеріального і процесуального права, які дають підстави для скасування судового рішення в цій частині судового рішення, апеляційна скарга не містить.
З висновками суду в цій частині слід погодитись, оскільки такі висновки суду ґрунтуються на досліджених судом доказах та відповідають встановленим судом обставинам справи.
Інші доводи апеляційної скарги щодо вирішених судом питань в частині стягнення на користь позивачки невиплаченої індексації за грудень 2007 року в сумі 59 грн.64 коп., невиплаченої компенсації за грудень 2007 року в сумі 31 грн.65 коп., а також невиплаченої компенсації за квітень 2008 року в сумі 628 грн.68 коп. не спростовують правильних висновків суду першої інстанції і не є підставою для скасування судового рішення.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції у зазначеній частині є правильним і справедливим та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому зміні чи скасуванню не підлягає.
Оскаржуване рішення суду підлягає частковій зміні в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати належних сум при звільненні. Стягувану суму слід зменшити з 54 288 грн. 33 коп. до 7045 грн. 74 коп. В частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати належних сум при звільненні за період з 19 квітня 2008 року по 26 травня 2010 року слід відмовити.
Також слід змінити рішення в частині стягнення моральної шкоди шляхом зменшення стягуваної суми до 500 грн. В решті слід залишити без змін. Невідповідність висновків суду обставинами справи, порушення або неправильне застосування судом норм матеріального права, відповідно до правил пунктів 3 та 4 частини 1 статті 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції повністю або частково і ухвалення нового рішення, або зміни рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, пункти 2,3 ч.1 ст. 307, ч.1 пункти 3,4 ст. 309 , ч. 2 ст. 314, ст. 316 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ВАТ Завод «Керамзит» в особі Арбітражного керуючого (розпорядника майна) Глєбова Василя Федоровича задовольнити частково.
Заочне рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 25 червня 2010 року у цій справі змінити в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати належних сум при звільненні зменшивши стягувану суму з 54 288 (п’ятдесят чотири двісті вісімдесят вісім) грн. 33 коп. до 7045 (сім тисяч сорок п’ять ) грн. 74 коп.
В частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати належних сум при звільненні за період з 19 квітня 2008 року по 26 травня 2010 року – відмовити.
В частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди - змінити.
Зменшити розмір стягуваної моральної шкоди з 2500 (дві тисячі п’ятсот) грн. до 500 (п’ятсот) грн.
В решті залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: /підпис/ В.А. Іващук
/підпис/ В.С. Вавшко
/підпис/ С.С. Колос
З оригіналом вірно: