Справа № 2-7618/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

06 грудня 2010 року       Ленінський районний суд  міста Вінниці в складі:

головуючого  - судді Овсюка Є.М.

при секретарі  - Олійник І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання кредитного договору та договору поруки недійсними та застосування наслідків недійсності правочину,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась з позовом до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання кредитного договору та договору поруки недійсними та застосування наслідків недійсності правочину в порядку захисту прав споживача.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що між нею та Відповідачем 31 липня 2007 року було укладено Кредитний договір № 0102/0707/02-021, за умовами якого Відповідач надав  ОСОБА_1 кредит в розмірі 5000,00 доларів США на споживчі цілі строком до 09 липня 2009 року на умовах сплати 24,0% річних за користування кредитом. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним Договором було укладено Договір поруки № 0101/0707/02-021-Р-01 від 31.07.2010 року. В позовній заяві посилалась на те, що зобов’язання по кредитному договору визначене в іноземній валюті і не містить грошового еквіваленту в національній валюті, що сторони не мають документу, який би підтверджував наявність у сторін Кредитного договору  індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення разової валютної операції, а тому використання долару США, як засобу платежу за кредитним договором, суперечить законодавству України. Також посилалась на те, що виконання договору порушує співвідношення майнових інтересів сторін, що договір порушує принцип справедливості, не містить умов про відповідальність Банку, суперечить Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг». Зазначені обставини, ну думку позивачки, є підставою для визнання Кредитного договору недійсним, що як наслідок, спричиняє недійсність Договору поруки. В позові просила суд визнати недійсним кредитний договір та договір поруки та застосувати наслідки недійсності правочину – зобов’язати Відповідача повернути Позивачці усе отримане за кредитним договором в сумі 12595,88 гривень, зобов’язати Позивача повернути Відповідачці усе отримане за кредитним договором в сумі 25250,00 гривень, частково припинити зобов’язання Позивача та Відповідача шляхом зарахування зустрічних  вимог в сумі 125695,88 гривень, стягнути з Позивача на користь Відповідача залишок заборгованості по кредиту в сумі 12654,12 гривень.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 підтримав позов обґрунтовуючи його обставинами викладеними в ньому.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, заперечував проти задоволення позову. В наданих суду запереченнях та поясненнях зазначав, що Кредитний договір № 0102/0707/02-021 від 31 липня 2007 року відповідає всім вимогам Цивільного кодексу України, Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» іншим актам цивільного законодавства, не  порушує співвідношення майнових інтересів сторін, не порушує принцип справедливості та відповідає моральним засадам суспільства, що виключає його недійсність, а тому просив суд відмовити в задоволенні позові в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд приходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав:

Судом встановлено, що 31 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Сведбанк» був укладений Кредитний договір № 0102/0707/02-021  про надання кредиту в розмірі 5000,00 доларів США на строк по 09 липня 2009 року (включно) та зі сплатою 24,0 % річних за весь строк фактичного користування кредитом.

В забезпечення виконання зобов’язань Позивача по Кредитному договору було укладено Договір поруки № 0101/0707/02-021-Р-01 від 31.07.2010 року. Факт виконання Відповідачем зобов’язань по кредитному договору в частині надання Позивачу кредитних коштів у сумі 5000,00 доларів США сторонами у справі не оспорюється.

Відповідно до частини 1 ст. 524 Цивільного кодексу України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні.

Проте, ч.3 ст. 533 Цивільного кодексу України передбачає  що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Також, право на здійснення операцій в іноземній валюті, в тому числі і надання кредитів в іноземній валюті, передбачено статтями 2,47,49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Так статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов’язується надати грошові кошти  позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.  Згідно з п.3 ч.1 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банки на підставі банківської ліцензії мають право на розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Під  терміном «кошти» згідно ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

            У відповідності до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» розміщення банком залучених коштів від свого імені, на власний ризик, власних умовах є кредитною операцією.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій, що видаються Національним банком України.

Тобто, законодавство України визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити в іноземній валюті та бути суб’єктом кредитних зобов’язань (правовідносин) виражених в іноземній валюті.

Відповідно до вимог ст. 1 Декрету, надання кредитів в іноземній валюті відноситься до валютних операцій.

Здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій видає Національний банк України.

Згідно ч.4 ст. 5 Декрету, індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції, на період, необхідних для здійснення такої операції.

Перелік валютних операцій, для здійснення яких необхідна індивідуальна ліцензія НБУ, визначений в ч.4 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

До таких операцій відносяться:

а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей;

б) ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України;

в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави;

д) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України;

е) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами - резидентами як дарунок або у спадщину.

Генеральні ліцензії надаються на здійснення валютних операцій що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.

Пункт «в» ч.4 ст. 5 Декрету передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення  операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, тільки за умов, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

З огляду на вищезазначене, індивідуальна ліцензія на проведення вказаних операцій необхідна лише у тому випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. На сьогоднішній день законодавством не встановлено термінів і сум кредитів в іноземний валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про Національний банк України», Національний банк України діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку України у сфері валютного регулювання та контролю належить видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій.

У відповідності до пункту 8.12. «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», затверджених постановою Правління Національного банку України від 30.05.2007 р. №200 визначено, що фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій.

При цьому, згідно п. 5.3. Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. N 275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 за N 15-93.

Як вбачається з матеріалів справи,  Національним банком України надано Публічному акціонерному товариству «Сведбанк» Банківську ліцензію №38 від 22.06.2009р., Дозвіл № 38-4 від 22.06.2009 р. з додатком, пункт 1 якого до переліку операцій, які має право здійснювати АТ «Сведбанк» (публічне) відносить операції з валютними цінностями, зокрема неторговельні операції з валютними цінностями, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Відповідно до п.1.5. Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затверджене постановою правління Національного банку України від 14.10.2004 №483, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без отримання індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Вищезазначене свідчить про те, що вищезазначені дозволи є генеральними ліцензіями на здійснення валютних операцій.

Отже, враховуючи те, що Відповідач - АТ «Сведбанк» (публічне) володіє усіма передбаченими законодавством України дозволами на здійснення кредитування в іноземній валюті, у відповідності до п. 1.5. вищезазначеного Положення, надання АТ «Сведбанк» (публічне) та одержання АТ «Сведбанк» (публічне) кредиту в іноземній валюті та сплата АТ «Сведбанк» (публічне) процентів та інших платежів за таким кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України жодною із сторін кредитного договору, а наявність у банка генеральної ліцензії та відповідного письмового дозволу на здійснення валютних операцій, отриманих у встановленому порядку є правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

        У відповідності до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

 Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 цієї глави («Позика»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самі кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Зазначені  норми законодавства України  свідчать про зобов’язання позивача повернути Відповідачу позику – грошові кошти саме в іноземній валюті (доларах США) в розмірі 5000,00 доларів США з врахуванням відсотків, в строки та умовах, визначених сторонами в Кредитному договорі.

Крім цього, частиною 2 статті 533 ЦК України передбачено, що вразі якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент іноземної валюти, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за відповідним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно –правовим актом.

Під час укладання сторонами у справі кредитного договору інший порядок визначення грошового еквіваленту іноземної валюти встановлений не був.

Таким чином суд приходить висновку, що Відповідачем при укладенні Кредитного договору в доларах США були дотримані вимоги чинного законодавства України.

Ст. 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. В  п. 9.1 Кредитного договору, Позивач засвідчив, що умови Кредитного договору для нього є зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними і справедливими.

У відповідності до ст. 36 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його. Для регулювання курсу гривні щодо іноземних валют Національний банк використовує золотовалютний резерв, купує і продає цінні папери, встановлює і змінює ставку рефінансування та застосовує інші інструменти регулювання грошової маси в обігу.

В пункті 9.12 Кредитного договору Позивач підтвердив, що при укладенні Кредитного договору Позивачу в письмовій формі була надана вся необхідна інформація, передбачена «Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168  в повному обсязі.

Загальновідомим фактом є те, що курси іноземних валют не є фіксованими, а  є змінними як в сторону збільшення так і в сторону зменшення.

Зазначені обставини свідчать, що про те, що валютні ризики зміни курсу гривні по відношенню до долара США ніс Позивач.

Згідно ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими умови договору можуть бути визнані в разі, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Як вбачається з пунктів 1, 2 абзацу 4 частини 4 статті 18 вказаного Закону України «Про захист прав споживачів» положення пунктів 8, 11 та 13 частини третьої статті 18  не застосовуються до операцій із цінними паперами, фінансовими послугами та іншими товарами або послугами, ціна яких залежить від зміни котировок або індексів на біржах чи ставок на фінансових ринках, які не контролюються продавцем, а також договорів про купівлю/продаж іноземної валюти, дорожніх чеків або про міжнародні грошові перекази, номіновані в іноземній валюті.

          Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В  п. 9.1 Кредитного договору, Позивач засвідчив, що умови Кредитного договору для нього є зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними і справедливими.

Суд вважає, що не заслуговують на увагу твердження Позивача про порушення Відповідачем Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки не було порушено право споживача на свободу вибору продукції, оскільки Позивач самостійно обрав  фінансову установу  та умови кредитування, в матеріалах справи відсутні докази порушення принципу рівності сторін договору, умовами Кредитного договору не  обмежено право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію оскільки пунктом 9.12. Кредитного договору Позивач підтвердив, що при укладенні Кредитного договору Позивачу була надана вся необхідна інформація, передбачена «Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168.

Також, Позивачем не надано доказів реалізації споживачу продукції, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою та не наведено обґрунтованих доводів стосовно визначення ціни продукції неналежним чином.

Матеріалами справи спростовуються твердження Позивача про невідповідність Кредитного договору статті 6. Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки пунктом 8.1. Кредитного договору передбачено, що зміни і доповнення вносяться до цього договору шляхом оформлення додаткових договорів, які є невід’ємною частиною Кредитного договору.

Твердження позивача про дисбаланс договірних прав і обов’язків на шкоду споживача не знаходять свого підтвердження і спростовуються матеріалами справи. Так, у Відповідача є один основний обов’язок -  надати кошти Позивачу, який виконаний в повному обсязі і порушення прав щодо надання кредиту в повному обсязі – відсутнє. У Позивача -  значно більший обсяг обов’язків за кредитним договором, в тому числі щодо повернення кредиту, дотримання строків та розміру щомісячних платежів, надання фінансової інформації, що стосується діяльності Позивача, обов’язків повідомлення обставин про зміну місця проживання Позивача, зміну його прізвища, імені, по-батькові, сімейного стану, участі в судових процесах і т.д., а  тому в Кредитному договорі обґрунтовано передбачено значно більший обсяг відповідальності Позивача за невиконання зазначених обов’язків.

Відповідальність передбачена розділом 5 Кредитного договору у вигляді пені та штрафу повністю відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема статтям 549-551 ЦК України, які регулюють такий вид забезпечення виконання зобов’язань як неустойка (штраф, пеня).

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для визнання кредитного договору, а також договору поруки недійсним, а тому в задоволенні позовних вимог Позивачки необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 203, 215, 524, 533, 627, 1054 ЦК України, ст.ст.10, 11, 60, 88, 212-214, 215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання кредитного договору та договору поруки недійсними та застосування наслідків недійсності правочину відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Вінницької області шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.

            Суддя