УКРАЇНА
ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 2-6168/2010
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
7 грудня 2010 року Подільський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Войтенко Т.В., за участю секретаря Кривошея О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Українські радіосистеми» про відшкодування шкоди, завданої невиконанням договору, та відшкодування моральної шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом ЗАТ „Українські радіосистеми” про відшкодування шкоди, завданої невиконанням договору, та відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги мотивують тим, що 06 жовтня 2000 року між ПП „Фантом” в особі директора ОСОБА_1 та ЗАТ „Українські радіосистеми” було укладено договір №S1/022825 про надання послуг мобільного зв’язку. Відповідно до абонентської картки, яка є невід’ємною частиною договору, ЗАТ „Українські радіосистеми” надавало ПП „Фантом” прямий міський телефонний номер НОМЕР_1, на який також можна було здійснювати телефонні дзвінки за номером (068) 239 5840. Плата за послуги підключення прямого міського номеру становила 571 грн. 20 коп.. За технічне обслуговування прямого номеру щомісячно стягувалась плата відповідно до тарифів.
16 липня 2007 року усі права та обов’язки за договором було передано від ПП „Фантом” до ОСОБА_1.
01 жовтня 2007 року ЗАТ „Українські радіосистеми” припинило обслуговування прямого міського номеру НОМЕР_1, повідомивши позивача, що для встановлення з’єднання номер необхідно набирати в форматі НОМЕР_2. При цьому стягнення щомісячної плати за технічне обслуговування прямого номеру відповідач припинив, а плату за підключення прямого міського номеру повернути відмовився.
Таким чином, відповідач, незважаючи на отримані ним грошові кошти, в односторонньому порядку припинив виконання договору в частині обслуговування належного ОСОБА_1 прямого міського телефонного номеру НОМЕР_1.
За таких підстав позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду, завдану невиконанням договору в розмірі 19 311 грн. 42 коп, з яких кошти сплачені за надання послуг прямого міського номеру – 571 грн. 20 коп., пеня за прострочення надання послуг – 18 740 грн. 22 коп., а також відшкодувати моральну шкоду у розмірі 10 000 грн., завдану невиконанням договору, та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити з викладених у ньому підстав. Пояснив, що переведення позивача на новий формат набору його номера завдало йому великих душевних страждань, його рідні та близькі не могли з ним зв’язатися по телефону. З вини відповідача позивачу було завдано моральну шкоду ще й тому, що інші оператори продовжували надавати послуги прямого номера не дивлячись на рішення Національної комісії з питань регулювання зв’язку України від 6 липня 2006 р. №314 та від 15 грудня 2006 р. № 501 про заборону використання прямих номерів. Крім того, з мережі Інтернет позивачу стало відомо, що відповідач надає на час розгляду справи у суді послуги прямого номеру.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував. Пояснив, що 571,20 грн. були сплачені позивачем для оформлення відповідачем прямого номеру. Послуги з обслуговування прямого номеру позивачу надавалися, а відтак, відсутні підстави для їх повернення та відповідно нарахування на них пені відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», в той час, коли надання послуг зв’язку регулюються Законом України «Про телекомунікації».
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачу потрібно відмовити у задоволенні позову у зв’язку з наступним.
З матеріалів справи вбачається, що 6 жовтня 2000 р. між АТ «Українські радіосистеми» та приватним підприємством «Фантом» було укладено договір №S1/022825 про надання послуг мобільного зв’язку та підставі якого відповідачем наддавалися послуги з обслуговування прямого абонентського номеру 239 5840.
6 жовтня 2000 р. на абонента ПП «Фантом» було заведено абонентську карточку та підключено прямий міський номер, за що абонентом ПП «Фантом» в особі директора ОСОБА_1 було сплачено 571,20 грн. (а.с.8).
16 липня 2007 р. права на користування телефонним номером по договору від 6 жовтня 2000 р. було передано у власність ОСОБА_1, що не суперечить п. 2.1.5 договору.
Як вбачається з пояснень представника відповідача, документи, що свідчать про переоформлення прав від ПП «Фантом» до ОСОБА_1 не збереглися, однак даний факт не заперечувався ніким із сторін та підтверджується листом відповідача (а.с.9). Крім того, як пояснив представник відповідача, послуги зв’язку надаються не персоніфіковано, фактично обслуговується номер, а не конкретний абонент.
З 1 жовтня 2007 р. відповідач припинив надавати послуги прямого номеру та повідомив позивача про необхідність набирати код оператора 8 068 (а.с. 10).
Позивач звертався до відповідача з проханням повернути сплачені ним 571,20 грн. коштів за підключення прямого номеру, однак відповідач такі кошти не повернув, що стало підставою для звернення з даним позовом.
Позивачем на суму 571,20 грн. було нараховано пеню у розмірі 3% вартості послуг у зв’язку з невиконанням надання послуг прямого номеру відповідно до ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та станом на 29 вересня 2010 р. за період з 1 жовтня 2007 р. її розмір становить 18 740,22 грн.
З огляду на те, що телекомунікаційні послуги надавалися позивачу на підставі договору, спірні правовідносини регулюються нормами ЦК Украйни та Закону України «Про телекомунікації».
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до п.2.1 договору надання послуг починається з моменту отримання оплати абонентом першого внеску, вказаного в абонентській картці. В графі «Ціна» абонентської картки вказано 571,20 грн. та аванс 285,60 грн.
За таких обставин, оплата 571,20 грн., яка за поясненнями представника відповідача є платою за виділення та підключення прямого номеру, є обов’язковим платежем для початку надання відповідачем послуг зв’язку.
Сторонами не заперечувалось, що послугами прямого номеру позивач користувався протягом 7 років, а відтак, відсутні підстави для повернення позивачу плати за підключення такого номеру, яка була внесена позивачем одноразово як це передбачено умовами договору.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.
На основі повно та всебічно з’ясованих обставин справи, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, що у задоволенні вимоги позивача про стягнення 571,20 грн. плати за підключення прямого номеру потрібно відмовити, а відтак не підлягає стягненню також і пеня, нарахована на таку суму.
Не підлягає задоволенню також вимога позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 грн. у зв’язку з невиконанням відповідачем умов договору у зв’язку з не доведеністю факту заподіяння такої шкоди та вини відповідача як це випливає з вимог ст. 1167 ЦК України.
Керуючись ст.ст. 526, 614, 901, 906, 1167 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 11, 60, 79, 88, 212-215, 294 ЦПК України, -
В И Р І Ш И В :
ОСОБА_1 у задоволенні його позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Подільський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Т.В. Войтенко