Справа № 22ц/9217                                                  Головуючий в 1 інст. Єзерська

Категорія 20                                                                Доповідач  Микитюк                                                        

РІШЕННЯ

                                 Іменем України

27 грудня 2010 року        Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:    

                    головуючого                    Микитюк О.Ю.          

                            суддів                    Товянської О.В.,                                                                             Старовойта Г.С.                                

        при секретарі                   Сапінській Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (третя особа приватний нотаріус ОСОБА_7)  про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на домоволодіння

за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Житомирського районного суду від 02 листопада 2010 року,

                    встановила:

В червні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до сина ОСОБА_2, в якій просила визнати недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 від 17.10.2006 року, а також визнати за нею право власності на це домоволодіння. В обґрунтування позову зазначила, що договір укладений нею внаслідок обману, вона не знала, що договір оформлений не на неї, а на сина. Суд першої інстанції притягнув до участі в справі в якості співвідповідачів колишню дружину ОСОБА_2 ОСОБА_3, а також   продавців за оспорюваним договором - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 Під час розгляду справи позивачка змінила позовні вимоги (а.с.86-91) і просила визнати недійсним в частині покупця договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 17.10.2006 року як такий, що укладений в результаті зловмисної домовленості (ст.232 ЦК України). В обґрунтування позову зазначила, що її син ОСОБА_2, маючи від неї довіреність на представництво її інтересів у нотаріуса, за її кошти придбав на своє ім’я садибу, власником якої фактично є вона.

Рішенням Житомирського районного суду від 02 листопада 2010 року  позов задоволено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення і ухвалити нове рішення про відмову в позові. Апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.    

З матеріалів справи вбачається, що під час перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 та з її згоди - 17 жовтня 2006 року ОСОБА_2, діючи від свого імені, купив у ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 за 1500 грн. житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку при ньому площею 0,25 га.(а.с.4,34).

Відповідно до ч.1 ст.232 ЦК України, правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень. Позивачка не надала суду довіреність, якою вона уповноважувала сина ОСОБА_2 придбати на її ім’я (після продажу 05 квітня 2006 року) належного їй будинку в с.Тернівка Смілянського району Черкаської області). Оспорюваний договір ОСОБА_2 укладав особисто та в своїх інтересах.

За таких обставин є правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування ст.332 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману  щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

Як роз’яснено у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману  щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї з сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Оскільки позивачка ОСОБА_1 не є стороною договору купівлі-продажу від 17 жовтня 2006 року, її вимоги про визнання даного правочину недійсним на підставі ст.230 ЦК України є безпідставними. Крім того, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, викладених у заяві про зміну позовних вимог (а.с.86-91), чим порушив принцип диспозитивності цивільного судочинства (ч.1 ст.11 ЦПК України).

Отже, рішення суду суперечить обставинам справи та нормам матеріального і  процесуального права. За таких обставин рішення належить скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в позові за безпідставністю.

    Керуючись   ст.ст. 209, 218, 303, 307, 309, 314, 316, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

    Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Скасувати рішення Житомирського районного суду від 02 листопада 2010 року і ухвалити нове рішення. Відмовити ОСОБА_1 в позові за безпідставністю.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              

Головуюча:                 Судді: