№ 2-6319/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

14 грудня   2010 року                                                                м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого-судді                                                             Мазурик О.Ф.,

секретаря                                                                             Коруни О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору недійсним,

                                           В С Т А Н О В И В :

У вересні 2010 року представник позивача Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», (далі – ПАТ «УкрСиббанк» або Банк) – Звада Р.В. звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_2

В обґрунтування позовних вимог у позові у зазначив, що 15.10.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком  «УкрСиббанк», правонаступником якого є  ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту (далі – Кредитний договір) та договір про заставу транспортного засобу № 11234059000 (далі –Договір застави).

Відповідно до Кредитного договору Банк надав, а відповідач отримав кредит в іноземній валюті у сумі 28 499 доларів США 00 центів та зобов’язався повернути наданий кредит у повному обсязі до 15 жовтня 2014 року згідно з Графіком погашення кредиту та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 13,% річних.

В зв’язку з тим, що ОСОБА_2 порушив умови кредитного договору, станом на 17.06.2010 року у нього виникла заборгованість по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом та пені  у розмірі 34 394 доларів США 95 центів.

9 грудня 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору недійсним.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначив, що кредитний договір був укладений з порушенням законодавства зі сторони позивача, а саме під час укладання договору йому не було надано інформації про умови кредитування; кредит надавався в іноземній валюті; змінились істотні обставини, які ОСОБА_2 не міг передбачити на день укладення договору і які від нього не залежать.

Представник позивача в судовому засіданні підтвердив зазначені в позові обставини, підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 заборгованість у сумі 34 394 доларів США 95 центів та судові витрати. В задоволенні зустрічних позовних вимог просив відмовити у повному обсязі. Зазначив, що відповідачем ОСОБА_2 не доведено жодної обставини, викладеної у зустрічній позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову ПАТ «УкрСиббанк» заперечувала та просила відмовити в його задоволенні у повному обсязі. Зустрічний позов підтримала та просила задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві.

Повно та всебічно з’ясувавши обставини справи і перевіривши їх наявними у справі письмовими доказами, заслухавши представників позивача та відповідача, суд вважає позов ПАТ «УкрСиббанк» таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі, а зустрічний позов ОСОБА_2 таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за  кредитним  договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується  надати  грошові  кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи вбачається, що 15.10.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком  «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк»,  та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11234059000 (а.с. 6-10).

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору, Банк зобов’язався надати позичальнику, а позичальник зобов’язався прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредитні кошти (кредит) в сумі 28 499 доларів США 00 центів та сплатити плату за кредит в порядку і на умовах, зазначених кредитним договором.

Пунктом 1.2.2 Договору передбачено, що позичальник зобов’язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно Додатку № 1 до Договору, але в будь-якому випадку не пізніше 15 жовтня 2014 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту.

Відповідно до Додатку № 1 до Кредитного договору, погашення кредиту повинно відбуватися щомісячно, не пізніше визначеного числа кожного календарного місяця протягом всього строку дії договору. Погашення нарахованих процентів згідно з п. 1.3.4. Кредитного договору відбувається з 01 по 15 число кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані проценти.

За користування кредитними коштами протягом перших 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 13,00% річних (п.1.3.1 кредитного договору).

Позивач свої зобов’язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти на суму 28 499 (двадцять вісім тисяч чотириста дев‘яносто дев‘ять) доларів США 00 центів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що відповідач в свою чергу порушив умови договору та не виконує обов’язків за кредитним договором.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, складеного та завіреного відповідно до вимог чинного законодавства, заборгованість відповідача станом на 17.06.2010 року становить 34 394 доларів США 95 центів, що складається з кредитної заборгованості в розмірі  27 679 доларів США 24 центи; заборгованість по процентам в розмірі  7 748 доларів США 65 центів; пені за прострочення сплати процентів  в розмірі 1 027 доларів США 91 цент; пені за прострочення заборгованості за кредитом  в розмірі 939 доларів США 15 центів

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором позики встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Враховуючи викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх наявними доказами,  суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми заборгованості у сумі 34 394 доларів США 95 центів є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

          Згідно роз’яснень, викладених в п. 14  постанови Пленуму Верховного Суду України  № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).

         Згідно ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна  валюта  може  використовуватися  в   Україні   у випадках і в порядку, встановлених законом.

          Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання   іноземної   валюти,   а   також   платіжних документів  в  іноземній  валюті  при  здійсненні  розрахунків  на території  України  за  зобов’язаннями  допускається  у  випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

          Статтею 1049 Цивільного кодексу передбачено, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

           В пункті 14  постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. У зв’язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України – гривні.

Статтею 36 Закону України «Про Національний банк України» передбачено, що Національний Банк України встановлює   офіційний   курс  гривні  до іноземних валют та оприлюднює його.

Згідно витягу Про офіційні курси гривні до іноземних валют від 14.12.2010 року, Національний банк України встановлює такі офіційні курси гривні до іноземних валют: 100 доларів США – 795,3100 грн.

          Станом на 14.12.2010 року  34 394 доларів США 95 центів   еквівалентно 273 546  грн. 47 коп. (а.с. 85).

          За встановлених судом обставин, коли відповідач неналежним чином виконує зобов’язання перед позивачем, відповідач в односторонньому порядку відмовився виконувати взяті на себе зобов‘язання щодо погашення заборгованості, суд дійшов висновку, що позов ПАТ «УкрСиббанк» підлягає задоволенню у повному обсязі.  

         Відмовляючи відповідачу в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд виходив з наступного.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати  роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що згідно умов договору кредиту, Банк надав, а відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 28 499 доларів США для купівлі автотранспортного засобу.

Відповідно до п. 8 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 9 листопада 2009 року, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що сторони, підписавши спірний договір,  встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов кредитного договору.

Відповідно до умов кредитування Договору кредиту, кредит відповідачу надавався у іноземній валюті.

Але в обґрунтування своїх позовних вимог, відповідач зазначає, що відповідно до ст. 524 ЦК України, грошові зобов’язання мають бути виражені у грошовій одиниці України – гривні.

            Суд не погоджується з таким твердженням відповідача з наступних підстав.

            Так, дійсно положеннями статті 99 Конституції України  визначено, що  грошовою одиницею України є гривня.

            Але вказана стаття Конституції України визначає правовий статус грошової одиниці України, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.    

      Відповідно до положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю (стаття 1) надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій.

      Спеціальне банківське законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.

Крім того, ч. 2 ст. 192, ч. 2 ст. 524, ч. 3 ст. 533 ЦК України передбачено, що у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом допускається використання іноземної валюти при виконанні зобов’язань.

Отже, чинне законодавство передбачає можливість вираження та виконання зобов’язань у іноземній валюті, у випадках встановлених законом.

          Щодо здійснення кредитних операцій в іноземній валюті, то у позивача є усі правові підстави для їх проведення, з огляду на таке.

          У ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» ( далі – Закон) зазначено, що кредитними операціями є операції, що зокрема в п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону, а саме операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

         Пунктом 3 ч. 1 ст. 47 Закону передбачено, що операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик банки мають право здійснювати на підставі ліцензії не (генеральної чи індивідуальної).

         Згідно абзацу 8 ч. 1 ст. 2 Закону, банківською ліцензією  є документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

         Відповідно до ч. 3 ст. 49 Закону, операції, визначені пунктами 1-3 частини першої цієї статті (серед яких операції з розміщення залучених коштів в національній та іноземній валюті) належать виключно до банківських операцій, здійснювати, які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію.

         Згідно ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі – Декрет) –  індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

        Пунктом «в» ст. 5 Декрету встановлено вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

       З матеріалів справи, а саме з банківської ліцензії № 75 виданої Національним Банком України 28 жовтня 1991 року (а.с.81) та дозволу № 75-2 від 24.12.2001 року вбачається, що позивач мав право на здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 та частиною 4 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (а.с. 82).

        Однак, на даний час, законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерії їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.

         Пунктом 1.5 Положення НБУ № 843 від 14.10.2004 року визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.

          Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 рок № 15-93 визначено, що генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальних ліцензій, на весь період дії режиму валютного регулювання.          

          Таким чином, спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті. Чинне законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі банківської ліцензії надавати кредити та бути суб’єктом кредитних зобов’язань.

Щодо позовних вимог відповідача про те, що Банк не повідомив у письмові формі про умови кредитування та не надав у повному обсязі інформації про умови кредитування як того вимагає Закон, то вони також не підлягають задоволенню, оскільки пунктом 7.2 кредитного договору передбачено, що позичальник володіє всіма необхідними документи, що необхідні для укладання кредитного договору. Та має здатність виконувати умови; в належній письмові формі був ознайомлений з умовами кредитування та перед укладенням цього договору отримав від Банку інформаційний лист згідно вимог законодавства України, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів» (а.с. 9).

 Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

При цьому, згідно статті 627 Цивільного кодексу України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, статтею 628 Цивільного кодексу України визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

До того ж, відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається в письмовій формі.

В той же час,  згідно ст. 1056 Цивільного кодексу України позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з цим зобов’язання має виконуватися належним чином (ст. 526 ЦКУ). Боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор прийняти зобов’язання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 527 ЦКУ).

       Як визначає п.3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

        Також слід зазначити, що відповідно п. 5.1 Договору, процентна ставка за договором може бути змінена в порядку і на умовах, визначених договором.

        Пунктом 5.2 Договору передбачено, що сторони погодили, в яких випадках Банк згідно умов п. 1.3.1 Договору  може змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення.

       У даному випадку,  наявність підписаного правочину свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти правочин і що зовнішній вираз волі відповідає внутрішньому.

       За таких обставин, відсутні підстави щодо визнання правочину недійсним.

        В той же час,  за згодою кредитора (банку) та позичальника  можуть бути змінені умови договору, виходячи із пропозицій сторін  за їх домовленістю, зокрема, і у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладанні відповідного договору (ст. 652 ЦКУ).  

       Крім того, законодавством України чітко врегульовані питання щодо недійсності угод (ст. 215-216 Цивільного кодексу України).

        Зокрема, відповідно до законодавства, за ступенем недійсності всі правочини поділяються на абсолютно недійсні та відносно недійсні – які можуть бути визнані судом недійсними за певних умов (оспорюванні).

        Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

        При цьому, виконання чи невиконання сторонами зобов’язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визначення правочину недійсним. У разі, якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦКУ).

         Пунктом 3.1.2 кредитного договору передбачено, що Банк має право відмовити в наданні кредиту або/та вимагати від позичальника дострокового повернення всієї наданої йому суми кредиту згідно вимог Договору та сплати плати за кредит, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення в порядку, визначеному розділом 6 Договору, у разі настання будь-якої події, що може погіршити фінансовий стан позичальника та/або вплинути на його здатність або бажання виконувати власні зобов’язання за договором, зокрема у випадку: невиконання або прострочення виконання грошових зобов’язань позичальника, передбачених договором; порушення кримінальної справи проти позичальника; справи про визнання позичальника недієздатним чи обмежено дієздатним; довгострокового погіршення стану здоров’я позичальника; інвалідності позичальника.

         З підписанням договору, позичальник свідчить, що йому розтлумачено та він згоден, що у разі будь-якої події, що може погіршити фінансовий стан позичальника та вплинути на його здатність, в тому числі щодо зміни курсу іноземної валюти відносно національної грошової одиниці України може привести до значних збитків та погіршення фінансового стану позичальника.

        Таким чином, при укладенні кредитного договору в іноземній валюті (доларах США) та беручи до уваги  на себе певні обов’язки щодо погашення кредиту саме в доларах США , сторони за договором усвідомлювали, що курс національної валюти України – гривні до долару США не є незмінним та те, що зміна курсу можливо настане, а тому позивач повинен був передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.

       Представник Банку в судовому засідання зазначив, що ОСОБА_2 на момент укладення договору не був позбавлений права отримати кредит в національній валюті України – гривні, але розпорядившись своїм правом на власний розсуд взяв кредит в іноземній валюті – доларах США, оскільки там була процентна ставка значно нижча ніж по кредиту в гривні.

        Згідно з ч. 2 ст. 1056 ЦК України, мав право відмовитися від одержання кредиту або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця.

         На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що оцінюючі всі фінансові ризики, ОСОБА_2 не відмовився від отримання кредитних коштів саме в валюті – долари США.  

          В своїх зустрічних позовних вимогах ОСОБА_2 зазначає, що в кредитному договорі не зазначена відповідальність Банку за порушення умов кредитного договору.

          Дані твердження відповідача спростовуються пунктом 4.4. кредитного договору, яким передбачено, що за порушення передбачених Договором умов надання кредиту, Банк несе відповідальність згідно з законодавством України.

          Посилаючись на Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», позивач зазначив, що кредитний договір не містить порядок зміни та припинення дії договору, що є суттєвими умовами при укладанні договору.

          Пунктом 9.8 кредитного договору передбачено, що строк дії даного договору встановлюється з дати його укладення (дати підписання Договору сторонами) до повного повернення Банку всієї суми кредиту за договором та повного погашення плати за кредит і неустойкою нарахування.

          Також пунктом 9.11 Договору передбачено, що внесення змін до цього договору здійснюється відповідно до законодавства України, якщо умовами Договору не передбачено інший порядок.

           За таких підстав, суд дійшов висновку, що в договорі кредиту зазначені порядок зміни та припинення дії договору, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

           Також посилаючись на Закон України «Про захист прав споживачів», відповідач зазначив, що несправедливим є умови Договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п’ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконанням умов договору.

            Як вбачається з матеріалів справи, а саме з розрахунку, наданого позивачем, сума заборгованості за невиконання умов договору становить 1967 доларів США 06 центів, з яких 1 027 доларів США 91 цент -  пеня за прострочення сплати процентів, 939 доларів США 15 центів - пеня за прострочення заборгованості за кредитом.  

З позовної заяви ОСОБА_2 вбачається, що позивач просив суд застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та застосувати односторонню реституцію, а саме: зобов’язати Банк повернути ОСОБА_2 сплачені по кредитному договору відсотки, пеню, штрафні санкції, комісії.

Таким чином, позов в цій частині є намаганням відповідача ОСОБА_2 (позичальника) покласти на Банк (кредитора) несприятливі правові наслідки через невиконання самим відповідачем свого обов’язку – після фактичного отримання коштів за договором та сплати ним процентів і тіла кредиту.

          Оскільки, згідно ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з  урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, суд вважає позовні вимоги  відповідача  необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Тому, з відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь ПАТ «УкрСиббанк» сплачений  судовий збір у сумі 1700 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи судом у сумі 120 грн. 00 коп.

На підставі ст.ст. 192, 509, 526, 533, 1049, 1050, 1054 ЦК України та керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 57, 60, 74, 88, 208, 212 – 215, 223, 224, 225 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором – задовольнити .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» 34 394 (тридцять чотири тисячі триста дев’яносто чотири) долари США  95 центів, що за офіційним курсом НБУ станом на 14.12.2010 року становить  273 546 (двісті сімдесят три тисячі п’ятсот сорок шість)  грн. 47 коп.

          Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» сплачений судовий збір у розмірі  1 700 (одна тисяча сімсот) грн. 00 коп. та  витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі  120 (сто двадцять) грн.

         В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору недійсним – відмовити.

          Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти  днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.  

          Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.  

          Суддя