Справа 2-929-10
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 грудня 2010 року м. Мар`їнка
Мар`їнський районний суд Донецької області у складі:
головуючого судді: Клікунової А.С.,
при секретарі: Харьковій Л.М.,
за участю позивача: ОСОБА_1,
представника позивача: ОСОБА_2,
представника відповідача: Спартесного А.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Мар’їнському районі Донецької області про відшкодування моральної шкоди, спричиненої в результаті ушкодження здоров’я на виробництві, -
В С Т А Н О В И В :
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Мар’їнського районного суду Донецької області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Мар’їнському районі Донецької області на його користь суму моральної шкоди у розмірі 50 000 гривень, спричиненої в результаті ушкодження здоров’я на виробництві.
ОСОБА_1, позивач по даній цивільній справі, перебував у трудових відносинах з Красногорівським вогнетривким заводом ім. Леніна (в подальшому перейменовано на відкрите акціонерне товариство «Красногорівський вогнетривкий завод»), працював на посадах слюсаря механічних робіт, термістом на печах, що підтверджується копією його трудової книжки.
Робота за цими професіями є небезпечною та шкідливою для здоров’я, оскільки це постійний контакт із шкідливими хімічними речовинами, пилом від сировини для виготовлення цеглини, токсичним пилом та іншими шкідливими факторами. Здійснення такої трудової діяльності створює підвищену вірогідність спричинення шкоди здоров'ю працівника із-за неможливості підвищеного контролю людини за вказаними умовами і чинниками.
Стаж роботи на підприємстві, майже 32 роки, став основною причиною виникнення та розвитку у позивача професійного захворювання, а саме: «силікоз, інтерстиціальна форма І/І Т/. Бронхіт. Легенева недостатність першого-другого ступеню», яке виявлено у 2004 році. Згідно Акту розслідування професійного захворювання від 19 квітня 2004 року професійне захворювання позивача виникло внаслідок низької ефективності роботи вентиляційних систем та аспіраційних систем, нерегулярне застосування засобів індивідуального захисту органів дихання, недосконалі технології виробництва робіт.
За результатами медичного освідчення в Міжрайонній медико-соціальній експертній комісії, з 23 травня 2005 року позивача ОСОБА_1 визнано інвалідом третьої групи безстроково, причиною інвалідності є професійне захворювання, що підтверджується довідкою МСЕК серії ДОН-04 № 044874 від 23 травня 2005 року.
Внаслідок зазначеного пошкодження здоров'я, унаслідок фізичної дії небезпечних і шкідливих умов праці, позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду. Ця шкода полягає в тому, що ОСОБА_1 втратив професійну працездатність на 50 %, має серйозні порушення здоров'я із стійкими розладами функцій організму, обумовленими наслідками професійного захворювання, все це призвело до порушення звичного способу його життя і потребує від позивача додаткових зусиль для організації, неможливості продовження активного особистого життя, порушення його нормальних життєвих зв’язків; позивач вимушений тривалий час витрачати на відвідування лікувальних установ, проходячи курси лікування (амбулаторно і стаціонарно), неодноразові обстеження, консультації у фахівців охорони здоров'я. Моральну шкоду ОСОБА_1 оцінює у розмірі 50 000 гривень.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання з’явився, надав суду пояснення аналогічні своєму позову, просив суд задовольнити заявлені ним вимоги, зокрема зауважив сутність моральних страждань. Так, наявне професійне захворювання та його наслідки приводять ОСОБА_1 до тяжких фізичних і моральних страждань, порушили нормальні життєві зв’язки, його життєдіяльність обмежена; змінився звичайний спосіб життя, позивача постійно переслідує віддишка при ходьбі, сдавлюючий біль при диханні за грудиною, постійний надсадний кашель, особливо вранці, хрипи в легенях; все частіше бувають приступи погіршення, особливо вночі. Крім того, із-за хвороб ОСОБА_1 змушений обмежувати коло спілкування зі своїми знайомими та друзями, оскільки приступи надсадного кашлю, та удушення можуть мати місце де завгодно.
Представник позивача ОСОБА_2 (на підставі договору про надання правових послуг адвоката від 15 березня 2010 року) у судовому засіданні підтримала позицію свого довірителя ОСОБА_1 щодо обґрунтованості заявлених ним позовних вимог, додатково зазначила. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» відповідно до Конституції України визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві. Нормативними положеннями вказаного законом ОСОБА_1 надано право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва саме фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.
Представник відповідача Спартесний А.Я. (на підставі обіймаємої посади начальника відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Мар’їнському районі Донецької області – посвідчення № 935) у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, пояснивши, що заявлені вимоги суперечать законодавству. 1 січня 2006 року набрав чинності Закон України «Про державний бюджет України на 2006 рік» п. 27 ст. 77 якого зупинив норму Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» про відшкодування моральної шкоди, а тому Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань не має правових підстав та фінансових можливостей для відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві. У наданих суду запереченнях відповідач зазначив, що винним у нещасному випадку з позивачем є підприємство, яке у відповідності до Закону України «Про охорону праці» не забезпечило безпечні умови праці позивачу, а тому в даному випадку необхідно застосувати норми закону України «Про охорону праці», ст. 237-1 КЗпП України. Провина відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у спричинені позивачу шкоди відсутня. Окрім того, представник відповідача зазначив, що відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Мар’їнському районі Донецької області нарахувало і виплатило позивачу одноразову допомогу, яка компенсує і моральні страждання позивача у розмірі 10 640 гривень. Без обмеження відділення Фонду відшкодовує витрати на лікування і втрачений позивачем заробіток, позивач отримує щомісячні страхові виплати у розмірі 462,08 гривень (станом на 18 червня 2009 року), отримує санітарно-курортне лікування, витрати на яку компенсуються Фондом.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи (копія трудової книжки, епікризи, повідомлення про професійне захворювання від 9 квітня 2004 року, висновок лікувально-експертної комісії від 9 квітня 2004 року, Акт розслідування професійного захворювання від 26 квітня 2004 року, довідки медико-соціальної експертної комісії), належно з’ясувавши дійсні обставини справи, права та обов’язки сторін, оцінки їх доводів і наданих ними доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з наступних підстав.
Здоров’ю позивача шкідливими і небезпечними умовами праці завдано шкоду у зв’язку із професійним захворюванням - «Силікоз, інтерстиціальна форма І/І Т/Т. Бронхіт. Легенева недостатність першого-другого ступеню, з супутніми захворюваннями: ІБС: атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба першої стадії Н1». Відповідно до ст. 14 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» до професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов’язаних з роботою. Право позивача на відшкодування моральної шкоди і обов’язок відповідача цю шкоду відшкодовувати позивачу виплаває із ст. 34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» і Рішення Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004.
Відповідно до роз’яснень Верховного суду України моментом виникнення права на відшкодування моральної шкоди є висновок МСЕК, коли позивачу вперше встановлена стійка втрата працездатності. Незалежно від моменту звернення до суду, потерпілий має право на відшкодування моральної шкоди з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, якщо право у нього виникло з 1 квітня 2001 року до 1 січня 2006 року. Як вбачається з довідки медико-соціальної експертної комісії № 055880 позивачу ОСОБА_1 вперше була встановлена 40 відсотків втрати працездатності з 14 травня 2004 року по 24 травня 2005 року. Відповідно до довідки Обласної профпатологічної медико-соціальної експертної комісії серії ДОН-04 № 044874 ОСОБА_1 з 23 травня 2005 року встановлено безстроково 50 % втрати професійної працездатності, з встановленням третьої групи інвалідності.
Суд не приймає посилання відповідача на те, що для визначення факту завдання позивачу моральної шкоди необхідно висновок МСЕК про наявність заподіяння такої шкоди позивачу, оскільки такий висновок МСЕК необхідний у разі відсутності стійкої втрати працездатності, а позивачу встановлена третя група інвалідності. Згідно ст. 57 ЦПК України доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів. Сукупність наданих позивачем ОСОБА_1 доказів: трудова книжка позивача, акт розслідування професійного захворювання від 26 квітня 2004 року,висновок лікувально-експертної комісії № 3998 від 9 квітня 2004 року, виписки з історії хвороби, медичні довідки, довідки медико-соціальної експертної комісії, пояснення представника відповідача, який не оспорює ні один із вказаних письмових доказів, пояснення позивача, пояснення представника позивача, підтверджують факт завдання позивачу моральної шкоди професійним захворюванням.
Суд не враховує заперечення відповідача про те, що підприємство, на якому працював позивач, повинно було забезпечити безпечні умови праці і у відповідності до Закону України «Про охорону праці» є винним у спричиненні шкоди позивачу, оскільки спірні правовідносини між позивачем і відповідачем врегульовані Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», і саме на відповідача покладений обов’язок відшкодувати позивачу моральну шкоду, спричинену при виконанні трудових обов’язків.
Посилання відповідача на ст. ст. 237-1, 233 КЗпП України не заслуговує на увагу, оскільки КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, а позивач не перебував і не перебуває у трудових відносинах з відповідачем. Відносини між позивачем і відповідачем в частині відшкодування моральної шкоди, спричиненою ушкодженням здоров’я при виконанні трудових обов’язків, з 1 квітня 2001 року регулюються спеціальним законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» і згідно діючому законодавству позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди завданої ушкодженням здоров’я (ст. 268 ч. 1 п. 3 ЦК України).
Факти виплати відповідачем позивачу одноразової допомоги, призначення і виплата втраченого заробітку та витрат на лікування не є підставою для відмови у задоволенні вказаного позову, оскільки виплати вказаних сум, а також суми у відшкодуванні моральної шкоди передбачена Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у якості самостійних виплат.
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4, питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, тому суду необхідно в кожній справі з’ясувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках.
Суд не приймає посилання відповідача, що п. 27 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України» на 2006 рік зупинив на 2006 рік дію Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки вказаний Закон України «Про Державний бюджет на 2006 рік» набрав чинності з 1 січня 2006 року, а право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло 14 травня 2004 року.
Приймаючи до уваги вищезазначене, а також враховуючи глибину моральних та фізичних страждань позивача з приводу пошкодження здоров’я, ступінь втрати ним професійної працездатності, суд вважає, що позовні вимоги позивача безпідставно завищені.
Відповідно до роз’яснень, викладений у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних та фізичних страждань та з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача і інших обставин. Зокрема, враховуються характер та тривалість страждань, стан здоров’я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням: стану здоров’я ОСОБА_1, тяжкість професійного захворювання, наслідки професійного захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. Так з наданих суду епікризів, медичних довідок, встановлено, що позивач ОСОБА_1 періодично знаходиться на стаціонарному лікуванні з причини отриманого професійного захворювання; на теперішній час протипоказана праця в контакті з пилом, токсичними газами тяжка фізична праця, праця в неблагоприємних метеоумовах. Окрім стаціонарного лікування позивач потребує тривалого обстеження в медичних закладах, періодичних консультацій лікарів.
Відповідно до глибини фізичних і душевних страждань (ступень втрати професійної працездатності позивача, обмеження його можливостей вести активний спосіб життя, необхідність прикладання додаткових зусиль для організації свого життя), враховуючи принципи виваженості, розумності і справедливості, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 10 000,00 гривень в порядку відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до ч. 5 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
На підставі викладеного, ст. ст. 21, 28, 34 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (в редакції Закону від 23 вересня 1999 року), 23 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 60, 209 ч. 2, 212-215, 218, 224, 226 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Мар’їнському районі Донецької області про відшкодування моральної шкоди, спричиненої в результаті ушкодження здоров’я на виробництві задовольнити частково.
Стягнути з Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Мар’їнському районі Донецької області на користь ОСОБА_1 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок в порядку відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я на виробництві.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя /підпис/ А.С. Клікунова
З оригіналом згідно
Суддя