справа 2-а-1539/2010
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.11.2010 року Суддя Вільнянського районного суду Запорізької області Беспалько Т.Д.,
розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Вільнянському районі Запорізької області про визнання незаконною бездіяльність, про перерахунок і зобов'язання призначити та виплатити підвищення до пенсії, як «дитині війни» згідно закону України «Про соціальний захист дітей війни»,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Вільнянському районі Запорізької області про визнання незаконною бездіяльність, про перерахунок і зобов'язання призначити та виплатити підвищення до пенсії, як «дитині війни» згідно закону України «Про соціальний захист дітей війни», вказавши в позовній заяві, що вона відповідно до статті 1 Закону України № 2195-ІУ від 18.11.2004 року «Про соціальний захист дітей війни» є дитиною війни. Згідно зі статтею 6 зазначеного закону з 1 січня 2006 року їй повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. У 2006-2010 роках їй така допомога не нараховувалась і не виплачувалась.
У зв’язку з чим вона змушена звернутись до суду з вказаним позовом.
В позові позивач просить суд визнати незаконною бездіяльність відповідача, що призвела до порушення його права, зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві недоплату підвищення до пенсії як дитині війни за період з 09 липня 2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по теперішній час у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з урахуванням індексу інфляції щомісячних сум боргу за весь час прострочення.
Представник відповідача надіслав до суду заперечення на позов в якому зазначив, що позивач згідно пенсійного посвідчення є дитиною війни і має право на пільги встановлені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Але Верховна Рада України п. 17 ст. 77 Закону № 3235-ІУ від 20.12.2005року «Про державний бюджет України на 2006 рік» зупинила дію ст. 6 вищезазначеного Закону. Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також Закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайно є практика, коли наступний акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше». За змістом ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення конституційного суду України є обов’язковим до виконання на території України. Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суд повинен застосовувати положення закону з урахуванням дії в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше. Виходячи з наведеного вимоги позивача за 2006 рік не можуть бути задоволені судом. Враховуючи, що законом України № 2195 передбачено, що фінансування виплат цим законом проводиться із державного бюджету України, а не з бюджету Пенсійного фонду України, у зв’язку з чим представник не вбачає будь яких порушень з боку управління ПФУ. Законодавством до 01.01.2008р. не було встановлено величини, з якої мало обчислюватися вказане підвищення, що не давало можливості визначити його розмір. З 01.01.2008р. механізм реалізації положень ст. 6 Закону № 2195 був врегульований шляхом внесення змін до цієї статті Закону України «Про Державний бюджет України на 2008рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» згідно з якими дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії виплачується підвищення в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни у розмірі 10% - що було зроблено. У зв’язку з чим представник відповідача з позовом не погоджується і просить суд відмовити позивачу в його задоволенні.
Суддя розглядає справу у скороченому провадженні – відповідно до положень п.2 ч.1 ст. 183-2 КАС України.
Суддя, вивчивши матеріали справи, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Суддею встановлено, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, особою, на яку поширюється дія с. 1 Закону, який набрав чинності з 01 січня 2006 року, і вона набула статусу «дитини війни», а тому згідно зі ст. 6 Закону має право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» який набрав чинності 01.01.06року, дітям війни пенсія підвищується на 30% мінімального розміру пенсії за віком.
Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.
Суддя вважає, необхідним відмовити позивачеві в поновленні пропущеного строку звернення до суду з наступних підстав: прийняття Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і пов’язані з цим пільги та виплати були детально висвітлені в пресі та по телебаченню. Рішення Конституційного Суду України були офіційно опубліковані 27.07.2007 року та 06.06.2008 року, вони носять відкритий характер, позивач мав можливість і повинен був дізнатися про порушення своїх прав з моменту опублікування рішень Конституційного Суду України, будь-яких доказів про відсутність можливості дізнатися про порушення своїх прав або звернення до суду у передбачений строк позивачем не надано.
На час розгляду цієї справи судом розмір мінімальної пенсії за віком законодавче визначене тільки ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.99 року, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком. Отже, суд вважає заперечення відповідача щодо невизначення розміру мінімальної пенсії здійснення розрахунків необґрунтованими.
Згідно статті 52 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік» встановлений у 2010 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 695 гривень, з 1 квітня - 706 гривень, з 1 липня - 709 гривень, з 1 жовтня – 723 гривень, з 1 грудня – 734 гривень.
Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005р., що є частиною національного законодавства, органи влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.
Невизначеності механізму, джерел та процедури виплати, не є підставою для невиконання Закону. Крім того, після ухвалення рішення судом нарахування і виплата має проводитися в порядку, визначеному законодавством для виконання судових рішень.
Постанова КМУ від 28.05.08 року № 530 не має бути застосована виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
За Преамбулою Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 58 зазначеного Закону на пенсійний фонд покладається керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов’язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статусом Пенсійного фонду.
Відповідно до п. 15 Положення «Про Пенсійний фонд України», Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження через створенні в установленому порядку територіальні управління.
Надання дітям війни соціальної підтримки є державною програмою соціальної допомоги, яка згідно ст. 87 Бюджетного кодексу України відноситься до виплат Державного бюджету, а Пенсійний фонд України згідно ст. 21 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів для здійснення програми соціальної підтримки дітям війни та відповідно до ч. 4 ст. 22 Бюджетного кодексу України розробляє план своєї діяльності до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів, а також розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх до Мінфіну України чи місцевого фінансового органу, затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів іншого рівня (до яких відноситься і відповідач) та інше.
Таким чином, вищенаведені норми свідчать про те, що обов’язок по нарахуванню та виплаті позивачу пенсії, підвищеної на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України № 2195-1V від 18.11.2004р. – покладено саме на відповідні територіальні управління за місцем її проживання.
Суддя вважає необхідним визнати бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Вільнянському районі Запорізької області щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачеві підвищення пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09 травня 2010 року по 09 листопада 2010 року, в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком – неправомірною.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Вільнянському районі Запорізької області здійснити перерахунок та виплатити позивачеві підвищення пенсії згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за період з 09 травня 2010 року по день звернення позивачем до суду – 09 листопада 2010 року, в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період.
В задоволенні позовних вимог позивача щодо визнання неправомірною бездіяльності управління Пенсійного фонду України в Вільнянському районі Запорізької області та щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачеві підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 08.05.2010 року – відмовити.
Що стосується індексу інфляції, то його стягнення вищевказаними нормативними актами не передбачено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 8, 9, 11, 17, 99, 100, 128, 159-163, 183-2 КАС України, ст.ст. 19, 152 Конституції України, рішенням Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.05 року за заявою № 63134/00, ст.ст. 1, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», ст. 52 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік», суддя -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України Вільнянського району Запорізької області про визнання незаконною бездіяльність, про перерахунок і зобов'язання призначити та виплатити підвищення до пенсії, як «дитині війни» згідно закону України «Про соціальний захист дітей війни» - задовольнити частково.
Визнати незаконною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Вільнянському районі Запорізької області, що призвела до порушення права ОСОБА_1 на 30% підвищення її пенсії, за період з 09 травня 2010р. по 09 листопада 2010р. передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Вільнянському районі Запорізької області нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачене підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 09 травня 2010р. по 09 листопада 2010 р, з урахуванням сплачених сум.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова підлягає негайному виконанню, але може бути оскаржена протягом десяти днів з моменту отримання її копії шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Вільнянський районний суд Запорізької області.
Суддя Т.Д.Беспалько
Вірно: