Апеляційний суд міста Севастополя
Справа № 22ц-4285/2010р. Головуючий у першій
інстанції Єзерський П.О.
Категорія 40 Доповідач у апеляційній
інстанції Колбіна Т.П.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 грудня 2010 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Севастополя в складі:
головуючого судді Єфімової В.А.,
суддів Колбіної Т.П., Птіціної В.І.,
при секретарі Блох Д.Д.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Севастополі цивільну справу за позовом Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим – ОСОБА_4 до редакції газети «Собитія», ТОВ «ТНК – «Енерготранзіт», ОСОБА_5 про визнання відомостей такими, що не відповідають дійсності, ганьблять його честь, гідність і ділову репутацію та відшкодування моральної шкоди,
за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «ТНК – «Енерготранзіт» на рішення Нахімовського районного суду м.Севастополя від 26 березня 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А:
03.04.2008р. Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим ОСОБА_4 звернувся з позовом до редакції газети «Собитія» про визнання відомостей, такими, що не відповідають дійсності, ганьблять його честь, гідність і ділову репутацію, та відшкодування моральної шкоди.
Вимоги мотивовані тим, що у заголовку щотижневої газети «Собитія» від 14 березня 2008 р. у номері 10(112) відповідачем були поширені відомості, а саме: «Як кримський спікер обзавівся яхтою»; «Голова Верховної Ради АРК ОСОБА_4 черговий раз «засвітився» в транспортної історії ...», які не відповідають дійсності, ганьблять його честь, гідність і ділову репутацію. Просить зобов’язати відповідача протягом 10 днів із дня набрання чинності рішення суду спростувати зазначені відомості шляхом надрукування резолютивної частини зазначеного рішення. Крім того, просить відшкодувати його матеріальну шкоду у розмірі 1 гривні, оскільки поширеною інформацією йому спричинені моральні та душевні страждання, та судові витрати.
Рішенням Нахімовського суду м. Севастополя від 23 березня 2010р. позовні вимоги задоволені. Визнано такими, що не відповідають дійсності, ганьблять честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_4., як Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відомості, які містяться у заголовку і статті щотижневої газети «Собитія» від 14 березня 2008 р. у номері 10(112), а саме: «Як кримський спікер обзавівся яхтою»; «Голова Верховної Ради АРК ОСОБА_4 черговий раз «засвітився» в транспортної історії ...». Зобов’язати ТОВ «ТНК – «Енерготранзіт» протягом місяця із дня набрання чинності рішення суду спростувати зазначені відомості шляхом надрукування резолютивної частини рішення суду та тій сторінці газети і тем же шрифтом.
Стягнути з ТОВ «ТНК – «Енерготранзіт» на користь ОСОБА_4. моральну шкоду у сумі 1 гривна та судові витрати в сумі 32 грн., а всього 33 грн.
Не погодившись з рішенням суду, ТОВ «ТНК – «Енерготранзіт» подана апеляційна скарга, в який просять скасувати рішення суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, щодо змісту рішення, доводів апеляційної скарги та межі, в яких повинна здійснюватися перевірка, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду – скасуванню з постановленням рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Згідно ст.201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація.
Статтею 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.
Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Згідно статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає ... у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Постанавлюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_4., суд першої інстанції виходив з того, що інформація, наведена у заголовку статті ОСОБА_5 „Як кримський спікер обзавівся яхтою” та «Голова Верховної Ради АРК ОСОБА_4 черговий раз «засвітився» в транспортної історії ...», опублікована щотижневою газетою „Собитія” 14 березня 2008 року, викладена у зневажливому тоні, має яскраво виражений образливий характер, спрямована на створення у читача негативного образу стосовно позивача, принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_4, тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна, тому що судом неправильно застосовані закони, які підлягають застосуванню, та не враховані міжнародно-правові зобов'язання України в сфері свободи слова, свободи вираження поглядів.
Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та що кожен має право на повагу до його гідності (ст. ст. 3, 28).
Разом із цим Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції України).
Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною законодавства України.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Зі змісту цієї норми випливає, що свобода слова, преси, як захисника інтересів громадськості, критики представників держави, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини.
У відповідності до ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України) та практику Суду (практика Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини „Українська Прес-Група проти України” від 26 березня 2005 року, відповідно до § 2 статті 10 Конвенції сфера для обмеження політичних висловлювань чи дебатів щодо питань, які становлять загальний інтерес, є дуже малою. Крім того, межа допустимої критики щодо політика, який виступає у своїй публічній якості, є ширшою ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо відкриває кожне своє слово та вчинок для ретельної уваги журналістів та всього суспільства і тому має виявляти більшу терпимість (п.39).
Журналістська свобода передбачає також використання висловлювань, деякою мірою перебільшених або, навіть, провокаційних. При дотриманні умов § 2 статті 10 Конвенції, право вільно передавати інформацію поширюється не лише на “інформацію” та “ідеї”, які сприймаються сприятливо або вважаються необразливими чи нейтральними, але й такі, які ображають, шокують чи викликають стурбованість. Такі є вимоги плюралізму, толерантності і лібералізму, без яких немає “демократичного суспільства” (п.40).
У своїй практиці Суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції (п.41).
Згідно ст.47-1 Закону України „Про інформацію”, оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Аналіз зазначеного національного законодавства та ст. 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.
Право на недоторканність ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадку, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація поширена “з явним злим умислом”, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості тверджень про наміри і позицію політичних лідерів, інших публічних осіб та сформувати про них свою думку.
Цивільно-правовий захист честі, гідності та ділової репутації від певних висловлювань допустимий лише при дотриманні свободи думки і слова, вільного вираження своїх поглядів та переконань, закріплених в ст. 34 Конституції України, а необхідність обмежувати вираження думок є менш гострою стосовно публічних осіб.
Політичний діяч має право на захист свого приватного життя, але межа захисту його репутації повинна бути такою, щоб забезпечити й вільне обговорення політичних питань. Політичні діячі неминуче стають відкритими для прискіпливого висвітлення своїх слів та вчинків і мають усвідомлювати це. При цьому преса не повинна переступати межу, встановлену з метою захисту репутації інших осіб, але повинна повідомляти інформацію та ідеї з політичних питань, так само, як із питань, що становлять громадський інтерес. Не лише преса має завдання повідомляти таку інформацію, але й громадськість має право її отримувати (рішення Європейського суду з прав людини у справах: “Лінгенс проти Австралії” та “Українська Прес-Група проти України”).
З матеріалів справи вбачається, що на момент публікації ОСОБА_4 займав посаду Голови Верховної Ради Автономної республіки Крим.
Вимоги позивача щодо визнання такими, що не відповідають дійсності, ганьблять честь, гідність та ділову репутацію позивача, заявлені стосовно заголовку статті „Як кримський спікер обзавівся яхтою” та висловлювання „Голова Верховної Ради АРК ОСОБА_4 черговий раз «засвітився» в транспортної історії ...” у зв’язку з зневажливістю висловів „обзавівся” та „засвітився”. Вимог щодо визнання такій, що не відповідає дійсності, інформації – тобто фактів, викладених у статті, позивачем не заявлено (арк.с.3-4).
Згідно ст.200 Цивільного кодексу України, інформація – це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія прийшла до висновку, що наведені висловлювання не містять яку-небудь інформацію, але є оціночними судженнями.
У відповідності до ст.47-1 Закону України „Про інформацію” ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
У порушення вимог зазначеного національного і міжнародного законодавства та практики Європейського суду з прав людини місцевий суд не розмежував відомості фактичного характеру від оціночних суджень , поширених автором у статті в порядку реалізації конституційного права на свободу думки і слова.
Аналіз змісту висловлювань, на думку колегії суддів, засвідчує, що у публікації наявні законні наміри висловити свої погляди стосовно позивача як політичного та державного діяча, гостро і критично сформулювати свою думку щодо політичного портрета цього публічного діяча з питань, які представляють громадський інтерес.
Відомості, зазначені в позовної заяві та в рішенні суду першої інстанції, представляють собою не що інше, як точку зору чи особисту суб'єктивну оцінку подій та ситуацій, пов'язаних з позивачем як відомим політиком.
Зазначені оціночні судження не є предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб'єктивної думки й поглядів відповідачів, не можуть бути перевіреними на предмет відповідності їх дійсності. Правильність думок і оцінок автора публікації можуть бути предметом думок та оцінок інших осіб, а не предметом повноважень судової влади, тому що визначати їх правильність у судовому порядку означає втручання в правовий статус громадянина.
Колегія суддів звертає увагу на те, що стиль викладення вищезазначеного матеріалу є таким, що може викликати почуття образи, але позивач не довів того, що інформація поширена відповідачем “з явним злим умислом”, а не з метою сформувати думку про позивача.
Крім того, суд не застосував положення ст. 47-1 Закону України “Про інформацію”, яка зазначає, що н іхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
За таких обставин, у суду не було підстав для задоволення позовних вимог, а тому судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позову про захист честі, гідності та ділової репутації та визнанні поширених про позивача відомостей такими, що не відповідають дійсності, підстав для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, ст.9 Конституції України, ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, ст.47-1 Закону України „Про інформацію”, ст.ст.303,304,307,309,314,316,317,319 ЦПК України, судова колегія, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ТНК – «Енерготранзіт» задовольнити.
Рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 26 березня 2010 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_4 до редакції газети «Собитія», товариства з обмеженою відповідальністю «ТНК – «Енерготранзіт», ОСОБА_5 про визнання відомостей такими, що не відповідають дійсності, ганьблять його честь, гідність і ділову репутацію та відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя: /підпис/ В.О. Єфімова
Судді: /підпис/ Т.П. Колбіна
/підпис/ В.І. Птіціна
З оригіналом згідно:
Суддя Апеляційного суду
міста Севастополя Т.П.Колбіна