Апеляційний суд міста Севастополя
Справа №22ц-4737/2010р. Головуючий
в першій інстанції Балюкова К.Г.
Категорія 27 Доповідач в апеляційній
інстанції Колбіна Т.П.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 грудня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі:
головуючого - Єфімової В.О.,
суддів - Колбіної Т.П., Птіціної В.І.,
при секретарі - Блох Д.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду міста Севастополя від 26 жовтня 2010 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства „УкрСіббанк” до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення суми кредитної заборгованості, зустрічному позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства „УкрСіббанк” про визнання кредитного договору, договору іпотеки, договору поруки недійсними, -
В С Т А Н О В И Л А :
Акціонерний комерційний інноваційний банк „Укрсіббанк”, який в подальшому був перетворений на публічне акціонерне товариство „Укрсіббанк” (далі – ПАТ „Укрсіббанк”) у грудні 2009 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_6, просив стягнути з відповідачів солідарно суму заборгованості за кредитним договором №02/НДФ/03/05 від 04 жовтня 2005 року в сумі 194648 грн. 93 коп., звернути стягнення на передану в іпотеку АДРЕСА_1 належну ОСОБА_4, та на інше майно боржника у випадку недостатності. Вимоги мотивує тим, що ОСОБА_4 не погашає кредит та не сплачує відсотки за його використання в установленому порядку. Крім того, ОСОБА_5 виступає поручителем за кредитним договором згідно договору поруки №02/НДФ/03/05-П від 04 листопада 2005 року, тому відповідає солідарно з кредитором за виконання зобов’язань.
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до суду з зустрічним позовом, просили визнати недійсними договір кредиту №02/НДФ/03/05 від 04 жовтня 2005 року, договір поруки №02/НДФ/03/05-П від 04 листопада 2005 року та договір іпотеки ВСЕ №483932 від 09 жовтня 2005 року, а також зобов’язати приватного нотаріуса Водяхіну О.В. виключити з реєстру іпотек та заборон на відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження АДРЕСА_1 та зобов’язати ПАТ „Укрсіббанк” прийняти у ОСОБА_4 у рахунок погашення кредитного зобов’язання суму у розмірі 122456 грн. 54 коп. із розстроченням на 192 місяця – до 04 жовтня 2026 року, тобто до дати кінцевого погашення кредиту, як це встановлено договором. Свої вимоги мотивують тим, що згідно умов договору кредиту, сума кредиту, а також усі розрахунки, здійснюються у доларах США, що на думку позивачів суперечить вимогам законодавства України, крім того, вважають, що не повинні нести комерційний валютний ризик за кредитним договором, оскільки при зростанні курсу валют це значно погіршує фінансовий стан позичальника ОСОБА_4; вказують, що при укладенні договору кредиту порушено чинне законодавство, а саме – ст.215, 203 ЦК України, крім того, зазначена у п.1.3.1 договору відсоткова ставка не відповідає реальній відсотковій ставці, що в силу ст.230 ЦК України є підставою для визнання договору кредиту недійсним та в силу ст.548 ЦК України визнання недійсними договорів іпотеки та поруки.
Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 26 жовтня 2010 року позов ПАТ „Укрсіббанк” задоволений, постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ „Укрсіббанк” суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 194648 грн. 93 коп. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки – АДРЕСА_1.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовлено.
Вирішене питання про судові витрати.
Не погодившись з рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали апеляційну скаргу, в якій ставлять питання про скасування рішення суду, як ухваленого при неповному з’ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд вважає встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, та просять вирішити питання про визнання недійсними кредитного договору та договорів поруки та іпотеки.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи заяви, вважає апеляційну скаргу не підлягаючій задоволенню з наступних підстав.
Постановляючи рішення про задоволення позову ПАТ „Укрсібанк” та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 та ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник ОСОБА_4 у встановлені строки не виконує зобов’язання, покладені на нього згідно кредитного договору, тому вимоги Банку щодо дострокового повернення частини кредиту, що залишилась, та сплати процентів, та звернення стягнення на предмет іпотеки - засновані на законі, тоді як вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання недійсним кредитного договору та укладених у його забезпечення договорів поруки та іпотеки не підлягають задоволенню у зв’язку з недоведеністю обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог.
З такими висновками погоджується судова колегія, оскільки вони зроблені на підставі всебічного та повного з’ясування обставин справи на ґрунтуються на законі.
Згідно ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 615 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
З матеріалів справи вбачається, що між ПАТ „Укрсіббанк” та ОСОБА_4 04 жовтня 2005 року укладений кредитний договір №02/НДФ/03/05 про надання кредиту в сумі 36 550 доларів США зі сплатою 10% річних та кінцевим терміном погашення 04 жовтня 2026 року (арк.с.21-32).
Згідно п.4.6 кредитного договору, позичальник зобов’язався повністю повернути кредит та сплатити відсотки за користуванням кредитом, незалежно від настання строку виконання зобов’язання, у випадку порушення відповідачем своїх зобов’язань за кредитним договором, у тому числі несплати процентів за користування кредитом (арк.с.22).
09 жовтня 2005 року між ОСОБА_4 та ПАТ „Укрсіббанк” був укладений договір іпотеки, згідно якого з метою забезпечення зобов’язань за кредитним договором №02/НДФ/03/05 квартира №91 у будинку №238 по проспекту генерала Острякова у м. Севастополі, що належить на праві власності ОСОБА_4, передана в іпотеку кредитору (арк.с.15-18).
Також з метою забезпечення зобов’язань ОСОБА_4 за кредитним договором 04 жовтня 2005 року між ПАТ „Укрсіббанк”, ОСОБА_4 та його дружиною, ОСОБА_5, був укладений договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_5 зобов’язалась відповідати перед кредитором за виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором (арк.с.19-20).
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_4 не сплачує кредит відповідно до графіка погашення, тобто не виконує покладені на нього договором зобов’язання.
Відповідно до ст.1050 Цивільного Кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Крім того, згідно зі ст.625 ЦК України та умовами кредитного договору, укладеного між сторонами, передбачена відповідальність позичальника за порушення грошового зобов’язання у вигляді нарахуванні пені (п.7.1 кредитного договору, арк.с.24).
Відповідно до ст.554 Цивільного Кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.
Інші умови відповідальності поручителя договором поруки, укладеним між ОСОБА_5 та ПАТ „Укрсіббанк”, не встановлені.
Правильність та достовірність наданих позивачем розрахунків заборгованості у доларах США ОСОБА_4 не оспорюються, крім того сума боргу у доларах США, вказана позичальником, прийнята ОСОБА_4 при розрахунку ним заборгованості (арк.с.150, зворот). Але судова колегія не приймає до уваги розрахунок заборгованості, здійснений ОСОБА_4, оскільки його вимоги щодо використання при розрахунку курсу долара США 5,05 грн. не засновані на законі та не відповідають фактичним обставинам.
Враховуюче викладене, суд обґрунтовано дійшов до висновку щодо стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 солідарно на користь Банка суми заборгованості по основному кредиту, простроченим відсоткам та пені.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 та ОСОБА_5 суд виходив з того, що підстав, передбачених законом для визнання договору кредиту недійсним, не вбачається, а тому права ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не були порушені та не підлягають захисту.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та зроблені у відповідності до норм матеріального права.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності у кредитора індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій колегія суддів не приймає з наступних підстав.
Відповідно до ч.2 ст.192 та ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків на території України за зобов’язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” кошти – це гроші у національній або іноземній валюті.
Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.
Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.
Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Згідно з ліцензією, виданою (продовженою) публічному акціонерному товариству “Укрсіббанк” Національним банком України року 28 грудня 2009 року за №75 (а.с.105) та дозволом (а.с. 106,107) ПАТ “Укрсіббанк” має право здійснювати банківські операції, зокрема, надавати кредити в іноземній валюті.
Судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо відсутності банківської ліцензії та дозволу здійснювати банківські операції, зокрема, надавати кредити в іноземній валюті, до 28 грудня 2009 року, оскільки ці документи отримані у зв’язку зі зміною найменування юридичної особи згідно чинного законодавства (арк.с.129-130).
Посилання апелянтів на несправедливість умов договору про покладання на позичальника ризику знецінення національної валюти як на підставу визнання договору недійсним також є помилковим, оскільки відповідно до п.3 ст.3 та ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості.
Посилання апелянтів на недійсність договору кредиту з підстав, передбачених ч.1 ст.230 ЦК України, як укладеного внаслідок обману з посиланням на невідповідність відсоткової ставки, передбаченої договором кредиту, реальній відсотковій ставці внаслідок підрахування за методом „факт/360”, також є помилковим.
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 230 ЦК України, правочин визнається судом недійсним, якщо одна сторона навмисно замовчує існування обставин, які мають істотне значення і можуть перешкодити вчиненню правочину. Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст.1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.
Згідно з текстом укладеного сторонами кредитного договору такі умови договором передбачені (а.с.21), крім того, зазначений метод обрахування процентних доходів та витрат, вказаний у кредитному договорі, передбачений Правилами бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, тобто випливає з діючого законодавчого акту.
Колегія не приймає до уваги довід ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про невідповідність стягнутої судом суми боргу реальної заборгованості у зв’язку зі сплатою ОСОБА_4 частки боргу, оскільки судом першої інстанції задоволені вимоги позивача за розрахунком, зробленим на час звернення до суду, а саме – грудень 2009 року. Ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду ОСОБА_4 не надано доказів в підтвердження зміни суми боргу.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що призвело б до неправильного вирішення справи.
За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому, відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду – залишенню без змін.
Керуючись 303,304,307,308,313-315,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 26 жовтня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя: /підпис/ В.О. Єфімова
Судді: /підпис/ Т.П. Колбіна
/підпис/ В.І. Птіціна
З оригіналом згідно:
Суддя Апеляційного суду
міста Севастополя Т.П.Колбіна