Справа № 22Ц-1084/2007 Головуючий у 1 інстанції Міланіч А.М.
Категорія 01,11,17 Доповідач у 2 інстанції Заріцька А.О.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 квітня 2007 року колегія судців судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого Назарчука Р.А.,
суддів Приходька К.П., Заріцької А.О.,
при секретарі Шешко О.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Державного департаменту України з питань виконання покарань на рішення Бородянського районного суду Київської області від 12 січня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної акціонерної страхової компанії "Оранта", третя особа Державний департамент України з питань виконання покарань про стягнення страхової суми,-
ВСТАНОВИЛА:
В апеляційній скарзі Державний департамент України з питань виконання покарань просить скасувати рішення Бородянського районного суду Київської області від 12 січня 2007 року, яким задоволено позов ОСОБА_1. до Національної акціонерної страхової компанії „Оранта" про стягнення страхової суми.
Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що рішення суду є незаконним і необгрунтованим, ухвалене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Просив ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів підстав для її задоволення не встановила.
З матеріалів справи вбачається, що з 30 квітня 1980 року позивачка проходила службу в органах МВС України та кримінально-виконавчої системи і 1 серпня 2005 року була звільнена з посади начальника Бородянського міжрайонного відділу кримінально-виконавчої інспекції у відставку за п. 65 „б" через хворобу. Розмір її грошового забезпечення на день звільнення складав 4037 грн. 69 коп.
Судом першої інстанції встановлено, що 18 лютого 2002 року ОСОБА_1. отримала травму у зв'язку з проходженням служби, яка пов'язана з виконанням нею службових обов'язків.
3 18 листопада 2005 року позивачці внаслідок травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків, встановлена довічно друга група інвалідності.
Вказані обставини стверджені належними доказами, зокрема, висновком Державного департаменту України з питань виконання покарань Управління в м. Києві та Київській області від 4 березня 2002 року, свідоцтвом про хворобу № 290/УВ військово-лікарської комісії ГУ МВС України від 31 серпня 2005 року та довідкою МСЕК КИО-1 № 249729 про встановлення групи інвалідності (а.с.6,7,8).
Встановлено також, що відповідно до ч. 6 ст. 23 Закону України „Про міліцію" та п. 2 "а" Положення про порядок і умови державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України, в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 19 листопада 1992 року № 627, дія якого поширюється на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби відповідно до п. 5 ст. 23 Закону України „Про державну кримінально-виконавчу службу" від 23 червня 2005 року, позивачка, як працівник державної кримінально-виконавчої служби, підлягала державному обов'язковому особистому страхуванню і мала право на виплату їй страхової суми, як інвалід другої групи, в розмірі чотирирічного грошового утримання.
Відповідач не заперечував проти права позивачки на виплату їй страхової суми в розмірі чотирирічного грошового утримання, проте нарахування провів на підставі довідки третьої особи виходячи з розміру грошового утримання 742 грн. Загальна сума страхової виплати склала 35 616 грн., але виплату відповідач провів частково -13 468 грн. 62 коп., посилаючись на відсутність коштів (а.с. 12, 13, 54). Проти визначення розміру страхової суми з грошового забезпечення позивачки заперечує.
Достатньо повно з'ясувавши обставини справи суд дав встановленому належну правову оцінку і обґрунтовано прийшов до висновку про порушення прав позивачки при вирішенні відповідачем питання про виплату їй суми страхового відшкодування.
Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що розмір грошового забезпечення позивачки на день звільнення її через хворобу складав 4 037 грн. 69 коп. Оплати з іншим визначенням позивачка на день звільнення не отримувала.
Посилання відповідача та третьої особи на те, що фактично грошове утримання працівників органів внутрішніх справ складається з окладів грошового утримання та надбавки за вислугу років, а термін "грошове забезпечення" має інший правовий зміст, не могли враховуватися при вирішенні даного спору, оскільки не ґрунтуються на об'єктивних доказах.
Матеріали справи та досліджені судами нормативно-правові і підзаконні акти не містять визначення терміну "грошове утримання" і у суду не було правових підстав для спростування доводів позивачки про те, що грошове утримання працівника органів внутрішніх справ і його грошове забезпечення на час розрахунку суми страхового відшкодування мали одне значення як грошове забезпечення працівника органів внутрішніх справ, визначення якого трансформувалося і у відповідний час по різному формулювалося. У нормативно правових-актах прийнятих на час виникнення права позивачки на страхове відшкодування застосовується лише термін „грошове забезпечення".
Доводи третьої особи про те, що до складу грошового утримання входять лише посадовий оклад і оклад за військовим (спеціальним) званням і посилання при цьому на ряд на розпоряджень та постанов Кабінету Міністрів України виданих у зв'язку з подіями, що стосувалися ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, не можуть бути підставою для відмови у даному позові, оскільки вказані нормативні документи діяли в іншому правовому полі і стосувалися іншого часу. Крім того, доводи апелянтів спростовуються наведеними нижче нормативними документами.
Так, з постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей" (з внесеними змінами), яка передбачає певні види грошового забезпечення, що включаються при розрахунку пенсії та інших виплат, вбачається застосування лише терміну "грошове забезпечення".
При цьому з пункту 7 указаної постанови вбачається, що до складу грошового забезпечення (для призначення пенсії) входять посадовий оклад, оклад за спеціальне звання, процентна надбавка за вислугу років, додаткові види грошового забезпечення.
В Інструкції про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи, затвердженої 18 жовтня 2004 року Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 203, застосовується термін „грошове забезпечення", Інструкція містить його визначення і не пов'язує з терміном „грошове утримання", на яке посилається апелянт.
У Законі України "Про міліцію", зокрема у ст. 23, 23-1, виключно застосовується термін "гошове забезпечення".
За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що грошове утримання, передбачене для розрахунку страхової суми відповідно до п. 2 "а" Положення про порядок і умови державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України, що приймалося і затверджувалося Кабінетом Міністрів України у 1991 році (постанова № 59), і є грошовим забезпеченням, яке слід було враховувати при розрахунку розміру страхової виплати.
Відповідач у судовому засіданні доводів позивачки не спростував, рішення суду не оскаржував.
Посилання третьої особи в апеляційній скарзі на лист Міністерства праці та соціальної політики від 4 травня 2005 року (а.с.63, 64, 89, 90) висновків суду не спростовує, оскільки вказаний лист містить лише деякі рекомендації з приводу застосування Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України і наказу Адміністрації державної Прикордонної служби України, та рекомендації щодо внесення змін у нормативно правові акти де передбачити визначення грошового забезпечення.
Непереконливими колегія суддів вважає також доводи апеляційної скарги про те, що Державному департаменту України з питань виконання покарань було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про відвід судді, оскільки 1 грудня 2006 року представники Держдепартаменту з'явилися до суду, проте їх не запросили у зал судових засідань і рішення судом було ухвалене заочно.
З матеріалів справи вбачається, що третя особа належно була повідомлена про розгляд справи, проте у судовому засіданні 1 грудня 2006 року її представники участі не приймали. Разом з тим, причини їх неявки суд визнав поважними, скасував заочне рішення і розглянув справу по суті з участю всіх учасників процесу. При перевірці законності рішення суду колегія суддів порушень норм процесуального права при скасуванні заочного рішення та вирішення питання про відвід, не встановила.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують і посилань на обставини, які б об'єктивно свідчили про незаконність рішення суду, не містять.
Оскільки рішення суду відповідає матеріалам справи і вимогам закону підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 209, 218, 307, 308, ЦПК України, колегія суддів -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Державного департаменту України з питань виконання покарань відхилити.
Рішення Бородянського районного суду Київської області від 12 січня 2007 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.