Справа № 2а-379/10
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 грудня 2010 р. Староміський районний суд м. Вінниці
в складі: судді Шидловського О.В.,
при секретарі Шеванюк О.О.,
за участі позивачки ОСОБА_1,
представника ВМР Люльчак Л.П.,
третьої особи ОСОБА_3,
представника третьої особи ОСОБА_3 – ОСОБА_4,
третьої особи ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради, треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_5, про визнання протиправним та скасування п.п. 1.10, 1.11 рішення Вінницької міської ради від 31.10.2003 № 483,
в с т а н о в и в:
29.07.2010 р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Вінницької міської ради, треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_5, про визнання протиправним та скасування п.п. 1.10, 1.11 рішення Вінницької міської ради від 31.10.2003 р. № 483. Свої вимоги мотивувала тим, що ОСОБА_5, ОСОБА_3 та позивачці згідно рішення виконкому Вінницької міської ради від 18.10.1990 р. за № 244 була виділена в користування земельна ділянка площею 928 кв.м. в загальне користування по АДРЕСА_1. На підставі зазначеного рішення було видано акт відведення земельної ділянки в натурі 14.12.1990 р. На виділеній земельній ділянці позивачка збудувала житловий будинок, який зазначений в технічному паспорті, виготовленому КП «ВМБТІ» від 03.09.2009 р. під літерою «Ж», погріб «п/Ж», П поверх житлового будинку «м/Ж1», гараж «Ж1». Згідно висновку фахівця будівельно-технічної експертизи, виготовленої Подільським центром судових експертиз, збудовані позивачкою житловий будинок «Ж», погріб «п/Ж», П поверх житлового будинку «мЖ1», гараж «Ж1», погріб «п/Ж1» відповідають архітектурним, будівельним, санітарним, протипожежним нормам. Позивачка посилається на ст. 331 ЦК України про те, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). Позивачка зауважує, що як власник майна вона вправі володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Рішенням ВМР від 31.10.2003 р. № 483 було передано безоплатно в приватну власність земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_1 в м. Вінниці для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд: ОСОБА_5 – площею 610 кв.м. та земельної ділянки площею 24 кв.м. в спільну власність з ОСОБА_3 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, ОСОБА_3 – площею 317 кв.м. для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Дане рішення прийнято з порушенням закону, оскільки воно прийнято без вилучення земельної ділянки у позивачки з користування. Підставою для прийняття оскаржуваного рішення була ухвала Староміського районного суду м. Вінниці від 18.06.2010 р. у справі № 2-257/03. Однак відповідно до ухвали апеляційного суду Вінницької області від 22.06.2010 р. у справі №22ц-2961/10, що набула законної сили, ухвала Староміського районного суду м. Вінниці від 18.06.2010 р. у справі № 2-257/03 скасована. Отже, підстави для передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не було. Позивачка наголошує, що підстава для оскарження рішення з’явилася лише після набуття законної сили ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 22.06.2010 р. у справі №22ц-2961/10. Позивачка вважає оскаржувані нею пункти рішення ВМР необґрунтованими, прийнятими без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, такими, що суперечать актам цивільного законодавства та порушують її права та інтереси, перешкоджають їй в користуванні власністю.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник – адвокат ОСОБА_7 позов підтримали з мотивів викладених у позовній заяві, просили суд визнати недійсним та скасувати п.п. 1.10, 1.11 рішення Вінницької міської ради від 31.10.2003 № 483. На стягненні судових витрат не наполягали.
Представник відповідача Вінницької міської ради ОСОБА_2 позов не визнала, просила застосувати строк звернення до суду та залишити без розгляду позов ОСОБА_1 (а.с. 60), зауваживши, що про прийняття оскаржуваного рішення позивачка знала з моменту його прийняття, оскільки проживає по АДРЕСА_1, а третя особа ОСОБА_5 є її матір’ю. Представник наголосила, що якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття в експлуатацію, а якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації, тому посилання позивачки на наявність у неї нерухомого майна є безпідставними, оскільки дані споруди є самочинними. Крім того, право користування земельною ділянкою не було зареєстровано за ОСОБА_1, надала письмові пояснення (а.с. 61).
Третя особа - ОСОБА_3 та її представник - ОСОБА_4 позов не визнали, заперечили щодо його задоволення.
Третя особа - ОСОБА_5 позов підтримала, вважає доцільним його задоволити, оскільки при прийнятті оскаржуваних пунктів рішення ВМР права ОСОБА_1 були порушені.
Заслухавши пояснення сторін, третіх осіб, представників, дослідивши та оцінивши матеріали справи в сукупності, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню.
Встановленим в суді фактам відповідають правовідносини землекористування та власності, що регулюються Земельним, Цивільним, та КАС України.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до ст. ст. 11, 69, 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяли лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно рішення виконкому Вінницької міської ради від 18.10.1990 р. за № 244 була відведена в натурі присадибна ділянка площею 928 кв.м. по АДРЕСА_1 під індивідуальне будівництво жилого будинку ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 в загальне користування у зв’язку із щільністю забудови (а.с. 5). На підставі зазначеного рішення було видано акт відведення земельної ділянки в натурі 14.12.1990 р. На виділеній земельній ділянці позивачка збудувала житловий будинок, який зазначений в технічному паспорті, виготовленому КП «ВМБТІ» від 03.09.2009 р. під літерою «Ж», погріб «п/Ж», П поверх житлового будинку «м/Ж1», гараж «Ж1». Згідно висновку фахівця будівельно-технічної експертизи, виготовленої Подільським центром судових експертиз, збудовані позивачкою житловий будинок «Ж», погріб «п/Ж», П поверх житлового будинку «мЖ1», гараж «Ж1», погріб «п/Ж1» відповідають архітектурним, будівельним, санітарним, протипожежним нормам.
Згідно ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). Тобто, позивачка, як власник майна, вправі володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, і не може бути протиправно позбавлена цього права чи обмежена у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно рішення третейського суду від 25.07.2002 р. договір купівлі-продажу 19/50 часток жилого будинку з відповідною часткою господарських будівель, що по АДРЕСА_1 в м. Вінниці від 15.07.2002 р. між ОСОБА_10 та ОСОБА_5 визнаний дійсним. Визнано за ОСОБА_5 за вказаним договором право власності на 19/50 часток жилого будинку з відповідною часткою господарських будівель, що по АДРЕСА_1 в м. Вінниці (а.с. 31-32).
Згідно договору купівлі-продажу від 26.05.1999 р. ОСОБА_3 є власницею 1/10 частини будинковолодіння, що в м. Вінниці по АДРЕСА_1 (а.с. 34).
Рішенням ВМР від 31.10.2003 р. № 483 було передано безоплатно в приватну власність земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_1 в м. Вінниці для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд: ОСОБА_5 – площею 610 кв.м. та земельної ділянки плошею 24 кв.м. в спільну власність з ОСОБА_3 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, ОСОБА_3 – площею 317 кв.м. для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 42). На підставі оскаржуваних пунктів рішення ВМР від 31.10.2003 р. № 483 ОСОБА_3 та ОСОБА_5 отримали державні акти на право власності на земельні ділянки (а.с. 43-46).
Отже оскаржувані пункти рішення Вінницької міської ради від 31.10.2003 р. № 483 не відповідають закону а саме ч.5 ст. 116 ЗК України, оскільки прийняті без вилучення землі у позивачки з користування.
Згідно п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 р. № 7 вирішуючи справи про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених ст.ст. 140-149 ЗК України. Розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його незаконність.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з ч. 3 ст. 152 ЗК України шляхом, крім іншого визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Крім того, ухвалою Староміського райсуду м. Вінниці від 18.06.2003 р. у справі №2-257/03 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про встановлення порядку користування земельною ділянкою було затверджено мирову угоду щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою, площе. 276 кв.м. та 80 кв.м. по АДРЕСА_1 в м. Вінниці: ОСОБА_5 (ОСОБА_9. відійшло в користування 591,6 кв.м., а ОСОБА_3 – 313,6 кв.м., в їх спільному користуванні залишено земельну ділянку, площею 22,8 кв.м. (а.с. 16, 17).
Згідно кадастрових планів від 05.08.2003 р. (а.с. 8, 9) користувачами земельної ділянки, що по АДРЕСА_1 в м. Вінниці зазначені лише ОСОБА_5 та ОСОБА_3
Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 22.06.2010 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Староміського райсуду м. Вінниці від 18.06.2003 р. у справі №2-257/03 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки ОСОБА_1 згідно рішення ВМР від 12.10.1990 р. № 224 входила до числа осіб, яким була надана спірна земельна ділянка (а.с. 11).
Згідно ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Згідно ст. 393 ЦК України правовий акт органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Заперечення представника Вінницької міської ради суд приймає до уваги однак вважає, що при прийнятті оскаржуваних пунктів рішення ВМР від 31.10.2003 р. № 483 не були враховані інтереси ОСОБА_1, яка дізналася про порушення свого права лише після винесення апеляційним судом Вінницької області ухвали від 22.06.2010 р. у справі №22ц-2961/10.
Ухвалою Староміського райсуду м. Вінниці від 13.12.2010 р. було відмовлено в задоволенні заяви представника ВМР ОСОБА_2 про застосування строків звернення до суду і залишення даного позову без розгляду, поновлено ОСОБА_1 пропущений з поважних причин строк, встановлений законом для пред’явлення даного позову.
За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивачки є підставними, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, враховуючи п.7 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 р. N 7, керуючись ст.ст. 7, 9, 11, 17, 69, 71 КАС України, ст.ст. 331, 393 ЦК України, ст.ст. 116, 152 ЗК України, суд,
п о с т а н о в и в:
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати п. п. 1.10, 1.11 рішення Вінницької міської ради від 31.10.2003 р. № 483 стосовно безоплатної передачі у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 в м. Вінниці ОСОБА_5 та ОСОБА_3.
Апеляційна скарга на постанову подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Староміський райсуд м. Вінниці.
Суддя