ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
РІШЕННЯ
13.09.06 Справа№ 4/1663-3/51
Суддя Н.Березяк при секретарі І. Сеник розглянула матеріали справи
За позовом: ВАТ „Львівський домобудівний комбінат № 2”, м. Львів
До відповідача : ЛМКП „Львівтеплоенерго”, м. Львів
Про визнання недійсним договору
За участю представників:
Від позивача: не з”явився
Від відповідача: Оприск Л.Є.-пред-к
Представнику відповідача роз’яснено права та обов‘язки , передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України.
Суть спору: Подано позов ВАТ „Львівський домобудівний комбінат № 2”, м. Львів до відповідача : ЛМКП „Львівтеплоенерго”, м. Львів про визнання недійсним договору про постачання теплової енергії в гарячій воді № 3130/Ш.
Позивач в судове засідання участь свого представника не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи ухвалою суду, яка направлялась сторонам рекомендованою кореспонденцією.
Відповідач проти позову заперечує з підстав і мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до ст..75 ГПК України , у разі неподання витребуваних господарським судом документів , справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Повний текст рішення виготовлений , підписаний та оголошений 13.09.2006 року.
Суд заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності , встановив наступне:
20.10.2002 року між ВАТ „Львівський домобудівний комбінат № 2” та ЛМКП „Львівтеплоенерго” було укладено договір про постачання теплової енергії в гарячій воді №3130/Ш. За умовами даного договору відповідач зобов”язувався поставляти ВАТ „Львівський домобудівний комбінат № 2” теплову енергію в гарячій воді в потрібних обсягах, а позивач зобов”язувався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим договором. Термін дії договору встановлений до 01.10.2003 року. За умовами п.10.4 договору він вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.
04.08.2006 року позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання договору № 3130/Ш недійсним. В основу своїх позовних вимог позивачем покладено ту обставину, що в оспорюваному договорі сторонами чітко не визначено предмет договору, а саме –не вказано стандарти, за якими предмет договору повинен відповідати за якістю, що , на думку позивача, є підставою визнання його недійсним на підставі ч.1 ст.203, ч.1,3 ст.215 ЦК України, та ч.3,4 ст.180 ГК України.
Крім того, як на підставу своїх позовних вимог позивач посилається на те, що з боку відповідача договір було підписано неуповноваженою на це особою.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд прийшов до висновку, що позов не обґрунтований і не підлягає до задоволення.
При прийнятті рішення, суд виходив з наступного :
Як на підставу визнання оспорюваного договору недійсним, позивач посилається на ст..215 ЦК України, який набрав чинності 01.01.2004 року. Нормами ст..215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою ст..203 цього Кодексу.
Нормами ст..203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:
1.Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Як вбачається із ст..203 ЦК України, непогодження сторонами всіх істотних умов не є підставою для визнання договору недійсним.
Що стосується посилання позивача на відсутність у відповідача повноважень на укладення спірного договору, то слід зазначити наступне.
Відповідно до п.9.1 Роз”яснення ВАС України N 02-5/111 від 12.03.99 року „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними „ письмова угода може бути укладена від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону. Однак, згідно з п 9.2. зазначеного вище Роз”яснення „наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т.ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає”.
Крім того, в судове засідання відповідач подав докази наявності повноважень у начальника збуту Бабія В.І. на укладення від імені ЛМКП „Львівтеплоенерго” договорів (довіреність №17 від 04.07.2001 р.).
Також слід звернути увагу на ту обставину, що Договір, який є предметом даного спору, був укладений 20.10.2002 року, на час дії ЦК УРСР (1963 р.). Відповідно до ст.71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлюється в три роки. Строк позовної давності для звернення з позовом про визнання спірної угоди недійсною сплив 20.10.2005 року. ВАТ „Львівський домобудівний комбінат №2” не звернулося з позовом у встановлений законом строк.
Згідно з п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України він застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов”язків , що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Що стосується застосування строків позовної давності, то відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила цього кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред”явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим кодексом.
Відповідно до п.7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України „до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред”явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
Відповідно до ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, тобто з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Нормами ст.80 ЦК УРСР передбачено, що закінчення строку позовної давності для пред”явлення позову є підставою для відмови в позові.
Відповідно до ст.75 ЦК УРСР, що діяв на час укладення спірного договору, визначено, що позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.
З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги необґрунтовані і не підлягають до задоволення.
Керуючись ст.ст. 6, 7, 12, 33,75, 82-85 ГПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
1.В задоволенні позову ВАТ „Львівський домобудівний комбінат № 2” відмовити.
2.Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів до Львівського апеляційного господарського суду .
Суддя Березяк Н.Є.