Справа №22ц-8635/10 Суддя першої інстанції Карікова Л.В.
Категорія 53 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 грудня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Козаченка В.І.,
суддів: Довжук Т.С., Мурлигіної О.Я.,
при секретарі судового засідання Недо К.А.,
за участю: позивачки ОСОБА_2 та представників відповідача ОСОБА_3 і ОСОБА_4,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 15 жовтня 2010 р. за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю ,,Дікергофф транспорт Україна" (далі – ТОВ ,,Дікргофф транспорт Україна") про стягнення компенсації за невикористані відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди,
В С Т А Н О В И Л А :
15 червня 2010 р. ОСОБА_2 звернулась до суду з указаним позовом, в якому зазначала, що працювала бухгалтером ТОВ ,,Дікергофф транспорт Україна" з 6 жовтня 2006 р. по 16 лютого 2010 р. і була звільнена у зв’язку зі скороченням штатів, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Посилаючись на те, що при звільненні їй не була виплачена компенсація на невикористані додаткові відпустки за 2006 – 2009 роки, а повний розрахунок по заробітній платі проведено лише 5 березня 2010 р., позивачка просила суд стягнути з відповідача 1823 грн. 98 коп. компенсації за невикористані відпустки, 1420 грн. 20 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку та 32441 грн. 80 коп. на відшкодування моральної шкоди
Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 15 жовтня 2010 р. позов задоволено частково. З відповідача на користь позивачки стягнуто 1869 грн. 35 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку, 300 грн. на відшкодування моральної шкоди та 171 грн. судових витрат в доход держави. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувала рішення лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо компенсації за невикористані відпустки та моральної шкоди, а тому просила рішення місцевого суду в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення про повне задоволення цих вимог.
Вислухавши суддю – доповідача, дослідивши надані сторонами докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Ухвалюючи рішення про відмову в стягненні компенсації за невикористані відпустки, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не повідомляла відповідача про свій статус одинокої матері. Тому додаткові відпустки їй не надавались, а відтак вона не має права на їх грошову компенсацію.
Між тим, повністю погодитись з такими висновками місцевого суду не можна, оскільки він дійшов до них через неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, та як наслідок - неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Так, відповідно до ст. ст. 2, 6 Закону України ,,Про відпустки" від 15 листопада 1996 р. (з наступними змінами, далі - Закон) та ст. ст. 74, 75 КЗпП України, громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, мають право на щорічні відпустки, тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, із збереженням на їх період місяця роботи і заробітної плати.
Крім того, ст. 19 указаного Закону передбачено, що одинокій матері щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.
В той же час, ст. 24 указаного Закону та ст. 83 КЗпП України, визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткових відпусток працівникам, які мають дітей.
Як убачається з матеріалів справи, позивачка працювала бухгалтером ТОВ ,,Дікергофф транспорт Україна" з 6 жовтня 2006 р. по 16 лютого 2010 р. і була звільнена у зв’язку зі скороченням штатів, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Згідно довідки Шостківської сільської ради Миколаївського району миколаївської області від 15 березня 2010 р. (а.с. 13) та акту від 30 червня 2010 р. (а.с. 31) на утриманні позивачки знаходиться син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, якого, після розлучення 15 січня 2004 р. з ОСОБА_6, вона виховує одна. А тому вона, як одинока мати, мала право на отримання щорічних додаткових відпусток протягом часу роботи у відповідача.
При звільненні позивачки та проведенні з нею розрахунків відповідач виплатив їй компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2010 рік (а.с. 45), тим самим визнавши її право на отримання таких відпусток і в минулі роки.
Однак, відмовляючи в задоволенні вимог про виплату вказаної компенсації, місцевий суд не звернув уваги на зазначені обставини справи та вказані вимоги матеріального права, хоча вони мають суттєве значення, оскільки підтверджують обгрнтованість таких позовних вимог ОСОБА_2
В зв’язку з чим, відповідно до вимог пунктів 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, оскаржене рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення таких позовних вимог.
На підставі положень указаного Закону, довідок про заробіток позивачки за 2006-2009 роки та відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1995 р. (з наступними змінами) , невиплачена позивачці компенсація за невикористані нею в указані роки додаткові відпустки, яка підлягає стягненню з відповідача на її користь, складає 1823 грн. 98 коп.
Водночас, не викликає заперечень вирішення судом питання про відшкодування позивачці моральної шкоди, оскільки в цій частині судове рішення відповідає вимогам ст. 2371 КЗпП України та роз’ясненням, викладеним в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 р. (з наступними змінами) щодо підстав і розміру відшкодування зазначеної шкоди.
Тому судова колегія вважає, що з урахуванням характеру й обсягу моральних страждань, яких зазнала позивачка у зв’язку з порушенням відповідачем її трудових прав, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, місцевий суд обґрунтовано визначив розмір моральної шкоду, яка має бути їй відшкодована.
Рішення місцевого суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не оскаржувалось, а тому не було предметом апеляційного перегляду.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313 - 316 ЦПК України колегія суддів,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 15 жовтня 2010 р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог про виплату компенсації за невикористані додаткові відпустки скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про повне задоволення таких вимог.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю ,,Дікергофф транспорт Україна" на користь ОСОБА_2 1823 грн. 98 коп. грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки.
В іншій частині вказане рішення місцевого суду - залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: