Справа № 22ц-8223/10р.                          Головуючий  по  1 інстанцїї  Димитров В.І.  

Категорія 67                                    Суддя-доповідач апеляційного суду  Довжук Т.С.  

  РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

  09 грудня 2010 року   колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:  

  головуючого        -         Козаченка В.І.,  

суддів:  Мурлигіної О.Я., Довжук Т.С.,  

  при секретарі судового засідання  Недо К.А.,                    

за участь прокурора             Брезіцького В.С.,          

  розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві  цивільну справу  

  за апеляційною скаргою прокурора Ленінського району м. Миколаєва  

  на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 серпня  2005 року   за заявою  

ОСОБА_3,  

  заінтересована особа:     сектор громадянства, імміграції  роботи і реєстрації фізичних осіб Ленінського РВ УМВС України в Миколаївській області  

(далі -  СГІРФО Ленінського РВ УМВС України в Миколаївській області),  

  про встановлення факту  постійного проживання на території України,  

  ВСТАНОВИЛА:  

  15 серпня 2005 року ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання на території України з  1986 року.  

Заявник зазначав, що з 1986 року постійно проживає на території України.  На протязі останнього року проживає в квартирі № АДРЕСА_1. Між тим, органи СГІРФО відмовляють в прийняті заяви про надання громадянства України посилаючись на відсутність у нього постійного місця реєстрації на території України.  

Посилаючись на викладене,  ОСОБА_3 просив  заяву задовольнити.  

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 серпня  2005 року заява задоволена, установлено факт постійного проживання заявника на території України в м. Миколаєві за період з 1986 року на час набрання законної сили Закону України «Про громадянство України» від 13 листопада 1991 року та який на той час не був громадянином іншої держави.  

В апеляційній скарзі прокурор просить вказане рішення суду скасувати. На думку апелянта, рішення суду  є незаконним.  

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.  

Вирішуючи вказану заяву, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_3 доведено  факт його постійного проживання на території України з 1986 року.  

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки він не відповідає дійсним обставинам справи, що відповідно до п. 3 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування оскарженого рішення і ухвалення нового рішення.  

Згідно п. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» від 13 листопада 1991 року  усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України є громадянами України.  

З матеріалів справи вбачається, що в підтвердження свого постійного проживання з 1986 року на території України, а саме у м. Миколаєві, заявник посилається на  показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, які в судовому засіданні посвідчили факт постійного проживання заявника на території України з 1986 року (а.с. 9-10).  

Між тим, з доданих до апеляційної скарги пояснень ОСОБА_4, які вона надавала 19 липня 2010 року в УСБУ в Миколаївській області, вбачається, що з заявником вона познайомилась лише в липні 2005 року та саме в цей час ОСОБА_3 вперше приїхав до м. Миколаєва. За проханням ОСОБА_3 вона надала в суді неправдиву інформацію щодо його постійного проживання на території України з 1986 року та на час прийняття Закону  України «Про громадянство України» (а.с. 23-24).  

З  постанови  слідчого Ленінського РВ МГУ від 10 серпня 20010 року вбачається, що відносно ОСОБА_4 порушена кримінальна справа за ч. 1 ст. 384 КК України – завідомо неправдиве показання свідка.          

Яких-небудь інших доказів постійного проживання в м. Миколаєві у вказаний ОСОБА_3 період, крім пояснень вищезазначених свідків, заявником суду не надано.  

Так, заявник не надав письмових доказів, що на момент проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, так і на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» 13 листопада 1991 року він проживав, навчався та працював в Україні, а саме – у м. Миколаєві.  

Крім того, суд не   звернув увагу на наявну в матеріалах справи копію паспорта ОСОБА_3,  з  якої   вбачається,  що   з  1996 року він є громадянином ОСОБА_6 (а.с. 4-5) та не перевірив належність ОСОБА_3  до громадянства будь-якої іншої   країни  на час розгляду справи та підстави набуття цього громадянства.    

Таким чином, ОСОБА_3 не  доведено суду факт постійного проживання на території України, а саме в м. Миколаєві  з  1986 року до 25 серпня 1991 року, а тому його заява задоволенню не підлягає.  

На підставі викладеного, рішення суду є незаконним та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні заяви.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              

Керуючись ст. 303, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів  

  ВИРІШИЛА:  

  Апеляційну скаргу   прокурора Ленінського району м. Миколаєва   задовольнити   .  

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 серпня  2005 року   скасувати та ухвалити нове рішення   .  

В задоволенні заяви   ОСОБА_3   про встановлення факту постійного проживання  на території  Україні   відмовити.  

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку  до Вищого спеціалізованого суду України протягом двадцяти днів.  

  Головуючий  

    Судді