Справа №2-202710

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

16 вересня 2010  року

Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючої – судді Пилип’юк Г. М.,

при секретарі Пацюркевичу О. В.,

з участю позивача -ОСОБА_1

відповідача – ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3

адвоката – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням,

в с т а н о в и в:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання його особою, яка втратила право на користування житлом, а саме квартирою АДРЕСА_1. В обґрунтування позову покликається на те, що у 2005 році рішенням Шевченківського районного суду м. Львова їхній шлюб було розірвано. Після розлучення відповідач постійно проживав окремо і ніяких стосунків з дітьми не підтримував, а також не надавав ніякої матеріальної допомоги. Відповідач також не сплачував за квартиру та комунальні послуги. Зазначає, що вона неодноразово намагалася вирішити питання про ліквідацію реєстрації у квартирі, щоб оформити пільги на сплату світла та газу, однак відповідач на це згоди не давав. Згідно актів обстеження квартири протягом 2009 року відповідач в квартирі не проживає. Фактично відповідач не проживає в квартирі більше ніж три роки і ніяких особистих речей не зберігає.

Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням. В обґрунтування позову зазначає, що в липні 2005 року рішенням Залізничного районного суду м. Львова розірвано шлюб між ним та ОСОБА_1 Після розірвання шлюбу відповідачка почала перешкоджати йому у користуванні отриманої ним квартиою АДРЕСА_1, зокрема, поставила нові вхідні двері в квартиру, змінила дверні замки. На період відпусток (квітень 2008 року та серпень 2009 року) та після переводу з ДП  «Донецька залізниця» він намагався відвідати своїх дітей та використати своє законне право на користування житловою площею, однак такі спроби закінчувалися сварками, викликами міліції. У зв’язку з такою ситуацією він змушений був оселитися у своїх батьків, що проживають за адресою: АДРЕСА_2 .

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримала свій позов у повному обсязі та  заперечила проти зустрічного позову. Зазначила, що після розлучення у 2005 році позивач проживав разом з нею та дітьми до 2006 року. У 2007 році він поїхав працювати в Луганську область на «Донецьку залізницю» у зв’язку з тим, що у нього з’явилася інша жінка, з якою він там проживав. Жодних перешкод у користуванні квартирою вона йому не створювала, коли він приїжджав до дітей на відпустку він належним чином користувався квартирою. Ключі він повернув у квітні 2008 року тоді, коли, приїхавши у відпустку, у даній квартирі його застали з іншою жінкою. Вказує, що з 2006 року він не сплачує комунальних платежів та протягом цього часу не заявляв бажання проживати у даній квартирі. Окрім цього зазначає, що саме він створював їй перешкоди у користуванні житловим приміщенням, у зв’язку з чим рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 28.02.2006 року відповідача було зобов’язано не чинити перешкод їй та неповнолітнім дітям у користуванні даним житловим приміщенням.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 первісний позов не визнав, зустрічну позовну заяву підтримав в повному обсязі. Зазначив, що на підставі рішення адміністрації та Дорпрофсожу Управління залізниці він отримав ордер № 174 від 26.10.1999 року на житлову площу в гуртожитку, яка складається з 1 кімнати у квартирі АДРЕСА_1. У 2005 році вони з позивачкою розлучилися та він продовжував там проживати до 2007 року. У 2007 році він по переводу переїхав працювати у Луганську область у ремонтно-ревізійну дільницю Попаснянської дистанції Донецької залізниці. Працював там до вересня 2009 року, тобто до переведення на Львівську залізницю. Поїхав працювати у Луганську область на заробітки, там проживав з іншою жінкою. Також вказав, що комунальні послуги за спірну квартиру з 2007 року він не сплачував, оскільки там не проживав. Покликається на те, що щороку  двічі на рік у період відпустки відвідував дітей та мав ключі від квартири та користувався нею до квітня 2008 року, оскільки в цей час ключі від нього забрали. Відповідач також в судовому засіданні зазначив, що оскільки його рішенням суду було зобов’язано не чинити перешкод у користуванні житловим приміщенням колишній дружині та дітям, він покинув дану квартиру і проживав у батьків. Окрім цього покликається на те, що квартира є службовою, а тому його не вправі виселяти з даного житлового приміщення.

Представник відповідача проти первісного позову заперечила, зустрічну позовну заяву підтримала в повному обсязі. Зазначає, що ОСОБА_1 є неналежним позивачем по справі, оскільки з таким позовом, відповідно до ст. 61 ЖК України,  вправі звертатися  лише житлово-експлуатаційна організація, яка є наймодавцем даного житлового приміщення, а не піднаймач, яким є ОСОБА_1 Окрім цього зазначає, що відповідно до ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його  сім'ї  за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї  були  відсутні  з  поважних причин  понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього  може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. У даному випадку наймодавець взагалі не ставив питання про збереження за наймачем житлового приміщення. Також зазначає, що відповідач був відсутній за місцем проживання з поважних причин, оскільки переведення з Львівської залізниці на Донецьку залізницю було викликано внутрішніми потребами.

 Заслухавши пояснення позивача,  відповідача, представника відповідача, допитавши в якості свідка ОСОБА_5, дослідивши дійсні обставини справи, перевіривши їх доказами, суд приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити, в задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Відповідно до ст.71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його  сім'ї  за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї  були відсутні з поважних причин  понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього  може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Згідно ст.72 Житлового кодексу УРСР визнання особи такою, що втратила право  користування  жилим приміщенням  внаслідок  відсутності  цієї  особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Згідно ордеру на житлову площу в гуртожитку № 174, такий виданий 27.12.1999 року ОСОБА_2, який працює в Управлінні залізниці.

Як встановлено судом, квартира АДРЕСА_1, в ній зареєстровані ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, що підтверджується довідкою, виданої Житлово-комунальною дільницею державного територіально-галузевого об’єднання «Львівська залізниця» від 25.08.2009 року № 281.

Згідно актів від 20.04.2009 року, 19.01.2009 року, 17.08.2009 року, складених комісіями працівників ЖКГ № 6, при виході на місце в кв.АДРЕСА_1,  зі слів сусідів встановлено, що ОСОБА_2  в даній квартирі не проживає та особистих речей не зберігає.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_5, який є сусідом сторін, ствердив, що до 2006 року відносини між сторонами були нормальними. Відповідачу ніхто не забороняв ні проживати у спірному житловому приміщенні, ні відвідувати дітей. З 2007 року відповідач ОСОБА_2 в даному житловому приміщенні не проживав, однак приблизно раз на рік приїжджав до дітей, мав ключі від квартири. У 2007 році ОСОБА_1 зробила ремонт у квартирі, повністю купила нові меблі. Ствердив, що не було такого, щоб йому чинилися перешкоди у користуванні квартирою, оскільки він би це бачив, так як це гуртожиток із спільним коридором. Навпаки, відповідач чинив позивачці перешкоди у користуванні житловим приміщенням, у зв’язку з чим позивачка неодноразово зверталася до працівників міліції. Зазначив, що у 2008 році відповідач добровільно віддав позивачці ключі після того, коли він, приїхавши у відпустку до дітей, зачинився у квартирі з іншою жінкою та не впускав нікого у квартиру. При тому, коли ОСОБА_2 віддавав ключі були присутні і його батьки, які також сказали йому, щоб він повернув позивачці ключі. Також вказав, що квартири на даний час не мають статусу службового, оскільки дано дозвіл на приватизацію і більшість квартир вже приватизовані.

З рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28.02.2006 року вбачається, що ОСОБА_2 зобов’язано не чинити перешкод у користуванні житловим приміщенням ОСОБА_1 та двом неповнолітнім дітям.

З копії трудової книжки вбачається, що ОСОБА_2 Наказом № 11-к від 25.07.2007 року прийнятий у зв’язку з переведенням зі Львівської залізниці на Донецьку залізницю в дистанцію електропостачання станції Попасна . Наказом № 319ос від 16.09.2009 року прийнятий на посаду електромеханіка району контактної мережі станції Львів по переведенню з Донецької залізниці.

З відповіді Львівської залізниці на адвокатській запит вбачається, що ОСОБА_2 працював у ВП «Львівська дистанція електропостачання» на посаді заступника начальника дистанції з 24.07.2006 року по 20.04.2007 року і був звільнений по переведенню на Донецьку залізницю в дистанцію електропостачання станції Попасна п. 5 ст. 36 КЗпП України. На даний час ОСОБА_2 дійсно працює у відокремленому підрозділі «Львівська дистанція електропостачання» ДТГО «Львівська залізниця» і був прийнятий по переведенню з Донецької залізниці 16.09.2009 року на посаду електромеханік району контактної мережі станції Львів.

З довідки від 21.08.2010 року, виданої «Львівською залізницею» вбачається, що гуртожиток, у якому знаходиться спірна квартира, перебуває на балансі Відокремленого підрозділу «Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд» ДТГО «Львівська залізниця». Більшість квартир для проживання сімей у даному гуртожитку були приватизовані.

З оглянутої в судовому засіданні будинкової книги для прописки громадян, що проживають в квартирі АДРЕСА_3 (квартира, яка знаходиться у даному гуртожитку) вбачається, що дана квартира приватизована та на неї видане свідоцтво про право власності.

Суд критично оцінює покликання ОСОБА_2 про те, що квартира є службовою, а тому його не можна визнання таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, оскільки таке спростовується вищезазначеними матеріалами справи, які свідчать про те, що квартири у даному гуртожитку підлягають приватизації та не мають статусу службових.

Судом також не може бути взято до уваги покликання на те, що відповідачу чинилися перешкоди у користуванні житловим приміщенням, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, зокрема з копії трудової книжки, відповіді «Львівської залізниці», що і не заперечує сам ОСОБА_2,  останній перебував на постійній роботі з 20.04.2007 року по 16.09.2009 року на «Донецькій залізниці», що унеможливлювало факт його постійного проживання у м. Львові. Навпаки, в судовому засіданні встановлено, що саме ОСОБА_2 чинив колишній дружині та дітям перешкоди у користуванні житловим приміщенням.

Не може бути взяте до уваги і покликання представника ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 не є належним позивачем по справі, так як вона є піднаймачем, а з таким позовом вправі звернутися лише житлово-експлуатаційна організація. Зокрема, ОСОБА_1 є не піднаймачем, а наймачем житлового приміщення та користується  нарівні  з  наймачем  усіма  правами  і  несе усі обов'язки,  що випливають з договору найму жилого  приміщення.  Окрім цього, закон не обмежує права на звернення з таким позовом лише наймодавця житлового приміщення. ППВС України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 10.03.1989 року № 2, на яку покликається представник відповідача, встановлює лише можливість наймодавця звернення з таким позовом, а не констатує лише його право.

Судом також критично оцінюється покликання представника відповідача на те, що останній був відсутній за місцем проживання з поважних причин, так як працював у іншій області у зв’язку з переводом, оскільки, відповідно до законодавства про працю, перевід здійснюється лише за згодою працівника. Окрім цього, як вбачається із записів у трудовій книжці, ОСОБА_2 приймався на роботу на постійній основі. Також, як стверджується самими ж поясненнями відповідача, таким було створено нову сім’ю.

Відповідно до ППВС України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 10.03.1989 року № 2 на ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, утворення сім’ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк).

Виходячи з вище викладеного, аналізуючи зібрані по справі докази, суд приходить до переконання, що відповідач відсутній в квартирі понад встановлені законом строки, поважних причин його відсутності, а також вчинення дій, які б свідчили про намір зберегти право на користування житловим приміщенням, судом не встановлено.

              На підставі ст.71, 72 Житлового кодексу УРСР, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 81, 88, 209, 212-215  ЦПК України, суд –

                                                в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила права користування жилим приміщенням -  задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 судові витрати по справі, а саме: судовий збір в сумі 8,5 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя/підпис/

З оригіналом згідно:

Суддя:                                                                                    Г. М. Пилип’юк