Справа № 22ц-5370/10 Головуючий в 1 інстанції : Луньова Т.М.
Категорія : 37 Доповідач : Данилюк В.А.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 грудня 2010 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Данилюк В.А.,
суддів Шевчук Л.Я., Осіпука В.В.
при секретарі Дуткіній Ж.П.
з участю :
позивача ОСОБА_2,
представника позивача ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_3,
представника відповідача ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним реєстраційного посвідчення права власності та визнання недісним свідоцтва про право власності та визнання недійсним свідоцтва про право власності на жилий будинок та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Ковельського міськрайонного суду від 2 листопада 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А :
24 вересня 2010 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним реєстраційного посвідчення №188 від 31 серпня 1992 року, видане Волинським обласним бюро технічної інвентаризації, відповідно до якого за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на 53/100 жилого будинку по АДРЕСА_1, визнання недійсним свідоцтва про право особистої власності від 1 серпня 1988 року, відповідно до якого за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на 53/100 житлового будинку по АДРЕСА_1 та про визнання права власності на нерухоме майно - будинок та погосподарські споруди по АДРЕСА_1 в порядку спадкування.
Заявлені вимоги обґрунтовує наступними обставинами.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року в м. Ковелі померла мати позивача ОСОБА_7, яка була власником житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1. Відповідно до заповітного розпорядження спадкове майно ОСОБА_7 заповіла своєму синові ОСОБА_2. Після смерті матері позивач прийняв спадщину, оскільки після похорону забрав речі матері, її ощадні книжки, а у даному жилому будинку з його згоди залишився проживати колишній чоловік матері ОСОБА_6, з яким 25 липня 1979 року матір»ю було розірвано шлюб та відповідно до рішення суду поділено майно, зокрема, матері було виділено 47/100 житлового будинку з погосподарськими спорудами, а ОСОБА_6 -53/100 даного будинку та стягнуто компенсацію на користь матері в сумі 3298,29 крб. У порядку виконання рішення суду ухвалою суду було затверджено мирову угоду, відповідно до якої ОСОБА_7 перейшла частина житлового будинку, присуджена ОСОБА_6, а ОСОБА_6 був звільнений від грошової компенсації. Не зважаючи на те, що ОСОБА_7 зареєструвала своє право власності на 53/100 спірного будинковолодіння, ОСОБА_6 у 1988 році отримав свідоцтво про право власності на 53/100 частини спірного будинковолодіння, а після його смерті відповідачка ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності на 53/100 даного будинковолодіння в порядку спадкування. У зв»язку з наведеним просив задовольнити його позовні вимоги.
Рішення Ковельського міськрайонного суду від 2 листопада 2010 року позов задоволено повністю.
Постановлено визнати недійсним реєстраційне посвідчення №188 від 31 серпня 1992 року, відповідно до якого за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на 53/100 жилого будинку по АДРЕСА_1.
Визнати недійсним свідоцтво про право особистої власності на 53/100 жилого будинку по АДРЕСА_1, видане 1 серпня 1988 року Ковельським міським управлінням комунального господарства на ім.»я ОСОБА_6
Визнати за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно будинок та надвірні споруди, розташовані по АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_7.
В апеляційній скарзі на рішення Ковельського міськрайонного суду від 2 листопада 2010 року відповідач ОСОБА_3, посилаючись на неповне з»ясування судом обставин справи, які мають значення для її вирішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.
В даному судовому засіданні відповідачка ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримали та просять її задовольнити, позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу заперечили та просять її відхилити.
Відповідно до п.п.4,5 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України застосовується до цивільних правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов»язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким зі спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
Отже до спірних правовідносин слід застосовувати законодавство, що діяло на час відкриття спадщини, тобто Цивільний Кодекс 1963 р.(далі- ЦК 1963р.).
Судом першої інстанції встановлені і це відповідає матеріалам справи наступні обставини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла мати позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_7. Після її смерті відкрилася спадщина на будинковолодіння по АДРЕСА_1. Відповідно до заповітного розпорядження єдиним спадкоємцем за заповітом є її син ОСОБА_2, який прийняв спадщину шляхом вступу в управління спадковим майном, зокрема, це підтверджується тим, що після поховання позивач забрав речі матері, зокрема, її ощадні книжки.
З матеріалів справи встановлено, що за життя матері позивача їй та її колишньому чоловікові ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності належав жилий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 Рішенням народного суду м. Ковеля від 25 липня 1979 року шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було розірвано та поділено спільне майно таким чином, що ОСОБА_7 виділено 47/100 житлового будинку, а ОСОБА_6 -53/100 даного житлового будинку з надвірними спорудами, а також стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 3298,29 крб. компенсації за майно (а.с.18-20).
У порядку виконання рішення суду 29 вересня 1979 року ухвалою народного суду м. Ковеля було затверджено мирову угоду, відповідно до якої ОСОБА_7 перейшла частина житлового будинку з надвірними спорудами, яка присуджена ОСОБА_6, і звільнено ОСОБА_6 від сплати визначеної рішенням суду компенсації (а.с.17).
Не зважаючи на існування даної мирової угоди, 1 серпня 1988 року ОСОБА_6 зареєстрував своє право власності на 53/100 частини спірного будинку і йому було видано свідоцтво про право власності на дану частку у будинковолодінні за №2053. Свідоцтво видане на підставі рішення виконкому Ковельської міської ради №188 від 28 липня 1988 року (а.с.73).
4 січня 1992 року ОСОБА_6 помер і після його смерті свідоцтво про право на спадщину, зокрема, на 53/100 житлового будинку по АДРЕСА_1 отримала його дружина - відповідачка у справі ОСОБА_3 (а.с.78), яка проживала у даному будинку, зареєстрована у ньому і несла витрати по його утриманню та подала заяву у нотаріальну контору про прийняття спадщини, що підтверджується матеріалами спадкової справи.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 за життя обманним шляхом отримав свідоцтво про право власності на 53/100 частини спірного будинковолодіння, скривши наявність ухвал народного суду м. Ковеля, відповідно до яких за ОСОБА_7 було визнано право власності на усе будинковолодіння, а тому слід визнати недійсним свідоцтво про право власності, видане ОСОБА_6 на дане будинковолодіння, а також відповідно свідоцтво про право власності у порядку спадкування, видане відповідачці після смерті ОСОБА_6.
Проте такі висновки суду не ґрунтуються на нормах матеріального права.
Відповідно до п.6 прикінцевих та перехідних положень ЦК України від 1 січня 2004 року правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред»явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Відповідно до ст. 71 ЦК України 1963 р. загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Згідно ст. 75 цього Кодексу позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.
Початок перебігу строку позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, як передбачено ст. 76 даного Кодексу.
Отже, суд першої інстанції не звернув увагу, що позивачем щодо вимог про визнання недійсними свідоцтв про право власності, виданих ОСОБА_6 та ОСОБА_3, пропущено строк позовної давності, не з»ясував причин пропуску цього строку. В даному судовому засіданні позивач ОСОБА_2 пояснив, що пропустив даний строк через те, що раніше у нього не виникало потреби користуватися даним жилим будинком, однак дане пояснення не можна вважати обґрунтуванням поважності причини пропуску строку позовної давності.
Оскільки позивачу було відомо, що у даному жилому будинку на протязі тривалого часу зареєстровані та проживали ОСОБА_6 та ОСОБА_3, з якими договорів найму житла він не укладав, то він повинен був дізнатися про порушення свого права як спадкоємець даного майна.
Крім цього, будь-яких доказів того, що про існування даних свідоцтв останній дізнався влітку 2010 року, позивачем не надано і не спростовано пояснень відповідачки про те, що позивачу було відомо про те, що вона оформила право власності на 53/100 будинковолодіння в порядку спадкування, з чим останній погоджувався, однак, після того, як вона відмовилася викупляти у нього 47/100 будинку, яку він успадкував, позивач звернувся в суд.
Відповідно до ст. 80 ЦК України 1963 року закінчення строку позовної давності до пред»явлення позову є підставою для відмови в позові.
Таким чином у задоволенні позову про визнання свідоцтва про право власності, виданого ОСОБА_6, та про визнання свідоцтва про право власності у порядку спадкування, виданого ОСОБА_3, та про визнання права власності на 53/100 будинку з погосподарськими будівлями слід відмовити за пропуском строку позовної давності.
Враховуючи, що позивач не позбавлений права оформити право власності у порядку спадкування на 47/100 будинковолодіння у нотаріальній конторі, оскільки будь-яких доказів відмови у такому оформленні позивачем не надано, то дана позовна вимога також не підлягає до задоволення.
Отже, через порушення судом першої інстанції норм матеріального права рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Ковельського міськрайонного суду від 2 листопада 2010 року скасувати.
У позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним реєстраційного посвідчення щодо права власності ОСОБА_3 на 53/100 житлового будинку та визнання недійсним свідоцтва про права власності щодо права власності ОСОБА_6 на 53/100 житлового будинку та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку на протязі двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий : /підпис/
Судді: /підписи/
Оригіналу відповідає:
Суддя апеляційного суду Волинської області В.А.Данилюк