УКРАЇНА

КОМПАНІЇВСЬКИЙ  РАЙОННИЙ  СУД

КІРОВОГРАДСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа №2-а-2145/2010

П О С Т А Н О В А

 І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

06 грудня 2010 року                                                                    селище Компаніївка

Компаніївський районний суд Кіровоградської області у складі судді Брегея Р.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Кіровоград (далі – Управління) про зобов’язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач у травні 2010 року звернулася до суду з заявою до Управління про зобов’язання нарахувати і виплатити кошти відповідно до положень                  ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції від                         18 листопада 2004 року) (далі – Закон №1) у період з 01 січня 2007 року по                31 грудня 2009 року.(а.с.3-4)

В запереченнях, які надіслані до суду, Управління вимоги заяви не визнало, мотивуючи тим, що у 2007-2009 роках ст.6 Закону №1 зазнала змін і виплати здійснювались відповідно до нових положень.(а.с.44)

Також, Управління стверджувало про відсутність правової норми, якою б можливо провести відповідний розрахунок цих виплат.

Сторони в судове засідання не з’явились, оскільки просили розглядати справу за їх відсутності.(а.с.40, 44)

06 грудня 2010 року суд виніс ухвалу про розгляд справи в порядку письмового провадження.(а.с.47)  

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.  

Встановленні судом обставини, що стали підставами звернення.

Відповідно до положень ст.1 Закону №1 позивач набула статусу діти війни та не є інвалідом.(а.с.6)

У 2007 році ОСОБА_1 не одержувала підвищення до пенсії відповідно до приписів ст.6 Закону №1.(а.с.44)

Протягом 2008-2009 років позивач щомісячно отримувала певні кошти відповідно до нової редакції ст.6 Закону №1, які в значній мірі є меншими від розміру визначеного на час набрання цим Законом чинності.(а.с.44)

Відповідач обґрунтовував такі дії наявністю правових підстав, передбачених поточними законами про бюджет, та відсутністю розрахунку мінімальної пенсії за віком.

Юридична оцінка встановлених судом обставин.

    Закон №1 набрав чинності з 01 січня 2006 року.

    Ст.6 цього Закону (в редакції до 28 грудня 2007 року) передбачалось, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачуються замість пенсії, підвищуються на            30 % мінімальної пенсії за віком.

П.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (надалі – Закон №2) від 19 грудня 2006 року зупинено протягом того року дію                    ст.6 Закону №1, а ст.111 встановлено, що підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, нараховується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.  

    Рішенням Конституційного Суду України (надалі – Рішення №1) від                     09 липня 2007 року №6-рп/2007 визнано неконституційними положення                                п.12 ст.71 Закону №2.

Відтак, втратили чинність лише з дня ухвалення згаданого Рішення.

          Ч.2 ст.95 Конституції України передбачено, що виключно законом про Державний бюджет визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, їх розмір і цільове спрямування.  

         Більше того, приписи Закону №2 прийняті пізніше у часі порівняно                   з ст.6 Закону №1.

А тому, суд дійшов висновку, що положення Закону №2, які визнанні неконституційними, в період  чинності (з 01 січня до 09 липня 2007 року) мали вищу юридичну силу щодо приписів Закону №1.

          Після прийняття Рішення №1 знову ж почали діяти положення                              ст.6 Закону №1.

    За таких обставин, дії Управління стосовно не нарахування позивачу відповідних виплат у період з 01 січня до 09 липня 2007 року відповідали вимогам того діючого законодавства.

         Відтак, з урахуванням Рішення №1 Управлінню необхідно було б з                 09 липня до 31 грудня 2007 року нараховувати і виплачувати позивачу кошти, передбачені ст.6 Закону №1.

         Суд встановив, що цього відповідач не вчинив і продовжував керуватися приписами Закону №2, котрі втратили чинність.

         Отже, Управління в цей строк допустило бездіяльність та, як наслідок, порушення відповідного права.

    Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року (надалі – Закон №3) внесено зміни до Закону №1, якими ст.6 цього Закону викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється  дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи держаної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» таке підвищення провадиться за їх  вибором згідно з одним із законів».

Зазначені зміни набрали чинності з 01 січня 2008 року.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року              №10-рп/2008 (надалі –  Рішення №2) ці зміни визнані неконституційними.

Таким чином, з 01 січня по 22 травня того року застосуванню до спірних правовідносин підлягали приписи Закону №3.

За таких обставин, дії Управління стосовно не нарахування позивачу відповідних виплат у період з 01 січня до 22 травня 2008 року відповідали вимогам того діючого законодавства.

         Однак, з урахуванням Рішення №2 Управлінню необхідно було б з                 22 травня до 31 грудня 2008 року нараховувати і виплачувати позивачу  кошти, передбачені ст.6 Закону №1 (в редакції на час набуття Законом чинності).

         Суд встановив, що цього відповідач не вчинив і продовжував керуватися приписами Закону №3, котрі втратили чинність.

         Отже, Управління у цей строк допустило бездіяльність та, як наслідок, порушення відповідного права.

Ст.71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» (надалі – Закон №4) Уряду України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом №1 залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Отже, нарахування та виплата у 2009 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону №1.

    Судом встановлено, що Управління протягом того року цього не здійснювало, а виплати проводились на підставі п.8 Постанови Уряду України «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» №530 від 28 травня 2008 року.

    Відтак, у зв’язку з неправильним тлумаченням вимог законів Управління допустило протиправність дій та, як наслідок, порушення права позивача.

    Не зважаючи на те, що на час винесення рішення у справі                                  ч.2 ст.99 КАС України передбачено 6-ти місячний строк звернення до суду, наслідки пропущення якого застосовуються незалежно від волі відповідача, суд дійшов висновку, що у даному випадку слід керуватися строком звернення, котрий був визначений на час подання позову.

    Цей строк встановлювався тривалістю у 3 роки відповідно до приписів ст.257 ЦК України.

Отже, позовну заяву слід задовольнити частково.

При вчиненні цих дій Управлінню необхідно керуватись положеннями  ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (надалі – Закон №5) з таких підстав.

Цією частиною статті Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Ч.3 тієї ж статті Закону визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частиною першої даної статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.

Однак, у даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для вирахування розміру щомісячної доплати, передбаченої                 ст.6 Закону №1.

Відтак, це ніяким чином не суперечить приписам ч.3 ст.28 Закону №5.

Разом з тим, на підставі ч.2 ст.11 КАС України з метою повного захисту прав позивача суд дійшов висновку про необхідність вийти за межі вимог заяви та визнати протиправними бездіяльності і дії Управління у встановлений судом період часу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.161-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м.Кіровоград щодо не нарахування ОСОБА_1 коштів, виплата яких передбачена ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції від 18 листопада 2004 року), у період з 09 липня по            31 грудня 2007 року.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м.Кіровоград здійснити перерахунок та виплати пенсію ОСОБА_1 з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України                                            «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 09 липня по                 31 грудня 2007 року.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м.Кіровоград  щодо не нарахування ОСОБА_1 коштів, виплата яких передбачена  ст.6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції від 18 листопада 2004 року), у період з 22 травня по            31 грудня 2008 року.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м.Кіровоград здійснити перерахунок та виплати пенсію ОСОБА_1 з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України                                           «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 22 травня по             31 грудня 2008 року з відрахуванням фактично отриманих коштів за цей же період.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в м.Кіровоград протягом 2009 року щодо нарахування ОСОБА_1 коштів, як особі, що набула статусу дитини війни, відповідно до             п.8 Постанови Кабінету Міністрів України №530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» від 28 травня 2008 року.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м.Кіровоград здійснити перерахунок та виплати пенсію ОСОБА_1 з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України                                         «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 01 січня по                31 грудня 2009 року з відрахуванням фактично отриманих коштів за цей же період.

В іншій частині позовних вимог відмовити у задоволенні.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 45,50 грн.

На постанову суду до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції може бути подано апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання її копії.

Суддя      ________