№ 2- 5527

2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

24 грудня 2010 року                                                                 Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Ткаченко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа виконавчий комітет Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради про встановлення меж земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

    ОСОБА_1 28 вересня 2009 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про встановлення меж земельної ділянки, позовні вимоги неодноразово змінювалися і уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах та в ході судового засідання посилалася на те, що вона є власником будинку АДРЕСА_1, будинок розташовано на земельній ділянці площею 1042 кв. м., для приватизації займаної земельної ділянки потрібне узгодження відповідача, власника сусіднього будинку, непорозуміння виникли стосовно розміру земельних ділянок і їх меж. З цим питанням вони звернулися до виконкому, але там питання розглянуто не було і вони звернулися до суду. Просила встановити в натурі межі її земельної ділянки згідно технічного паспорту та договору купівлі-продажу, задовольнивши позов в повному обсязі.

            Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що запропонований позивачкою варіант встановлення меж земельної ділянки зменшує розміри їх земельної ділянки та порушує земельні права. Всі їх дії стосовно позивачки проведені у відповідності до діючого законодавства, порушень допущено не було, нічиїх прав не порушували та матеріальної і моральної шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи виконавчого комітету Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради в судовому засіданні з позовними вимогами не погодився. Всі їх дії стосовно сторін проведені у відповідності до діючого законодавства, порушень допущено не було. Все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких зобов’язань інших відносно сторін на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували та матеріальної і моральної шкоди не завдавали. Просили рішення винести по закону згідно матеріалів справи на розсуд суду.

Вислухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа  має  право в порядку,  встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

           Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється   на   всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 22 квітня 1998 року належить домоволодіння АДРЕСА_1. Власником сусіднього будинку АДРЕСА_2 є відповідач ОСОБА_2 Земельні ділянки, на яких розташовані домоволодіння сторін, не приватизовані, оскільки для приватизації потрібен акт узгодження розмірів і меж вказаних земельних ділянок, а у сторін є спір стосовно  меж їх ділянок, звернення до виконавчого комітету Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради з цього приводу ні до чого не призвело, спір не вирішено і сторони вимушені звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги не основаними на законі, виходячи з наступного.

Акт державного чи іншого органу -  це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні. Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані. Форми, найменування і порядок прийняття актів державними чи іншими органами залежать від місця даного органу в системі відповідних органів та його компетенції і регламентуються Конституцією України, відповідними законами України та положенням (статутом) про такий орган.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України «до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад;..». Таким чином, можна дійти висновку, що рішення про встановлення меж земельних ділянок та їх приватизацію відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, наданих законом відповідній раді в галузі земельних відносин.

Відповідно до ст. 12 та п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», імперативно встановлено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст, належить: - розпорядження землями територіальних громад; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону та інші. П. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що виключно на пленарних засіданнях міської ради вирішуються питання щодо надання або вилучення земельних ділянок та регулювання земельних відносин.

Пунктом 2 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Як власнику землі раді належить право розпорядження нею, передачі земельних ділянок у власність чи користування, надання в оренду. П.12 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлює, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради.

Відповідно до ст. 120 3емельного Кодексу України визначено що, до особи яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, його частину , переходить право власності на земельну ділянку , на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Однак, перехід права власності на будівлю і споруду до набувача нерухомого майна не тягне за собою автоматичного переходу права власності на земельну ділянку, на якій розташована споруда.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 Земельного Кодексу України громадянин, зацікавлений   у   приватизації   земельної   ділянки,   яка   перебуває   у   його користуванні,    подає    заяву    до    відповідної    районної,    Київської    чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

    3 позовної заяви взагалі не вбачається чи зверталась позивачка в передбаченому законом порядку до міської ради з заявою про надання у власність земельної ділянки, суду не надано доказів того, що ж незаконного було в діях відповідача чи третьої особи при оформленні і видачі акту встановлення і узгодження меж земельної ділянки, акту про право приватної власності на земельну ділянку,  які саме було допущено порушення норм закону та ким.

Позивач фактично не володіє земельною ділянкою по узвозу Тольятті, 9 та не має на неї права постійного користування. Пунктом 4 постанови № 7 Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 роки із змінами внесеними згідно постанови № 2 Пленуму ВСУ від 19 березня 2010 року та статтею 158 Земельного кодексу України суди розглядають справи за спорами про межі встановлення земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні громадян заявників. Будь яких правовстановлюючих документів у позивачки немає. Враховуючи вимоги статті 125 Земельного кодексу України, право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та її державної реєстрації. Стаття 126 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Позивач, який звернувся із новою позовною заявою знову звертається до суду у неналежному порядку. Так, статтею 158 Земельного кодексу України встановлено право на звернення сторони до суду лише у випадку незгоди з рішенням органу місцевого самоврядування щодо розгляду земельного спору. Частиною 3 статті 158 ЗК встановлено, що органами місцевого самоврядування повинні вирішуватись спори щодо меж земельної ділянки що перебувають у власності та користуванні громадян. Право на звернення до суду сторони з приводу меж земельної ділянки виникає на підставі частини 5 статті 158 ЗК України коли при наявності рішення органу місцевого самоврядування сторона не може з ним погодитись та позивається до суду. Виключно судом може бути розглянутий земельний спір з приводу права власності земельної ділянки (ч. 2 ст. 158 ЗК України), а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, районів та областей.

Виходячи із матеріалів позову, розмір земельної ділянки № АДРЕСА_1 становить 893 кв. м., а повинен становити 1042 кв. м., тобто не вистачає (1042-893) 149 кв. м., щодо розміру ділянки АДРЕСА_2, то фактичний розмір становить 1113 кв. м., а повинен становити 1092 кв. м., тобто існує зайвих (1113 - 1092) 21 кв. м. Фактично в позивачки не вистачає 149 кв. м., а у відповідача більше землі на 21 кв. м., різниця між цими невідповідностями (149 -21) складає 128 кв. м.. Куди поділась ця площа, позивачка не уточнює. Разом із позивачкою межує інша земельна ділянка по АДРЕСА_3, але чомусь позивачка не цікавиться дійсним розміром ділянки № 7.

Посилання позивачки на рішення Жовтневої районної ради народних депутатів від 16 жовтня 1981 року №1208 не с підставою для визначення межі, оскільки відповідно до статті 107 ЗК України встановлено, що основою для відновлення межі с дані земельно-кадастрової документації. Згідно п. 7 Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів № 15 від 12 січня 1993 року до земельно-кадастрової документації належать кадастрові карти та плани (графічні і цифрові), схеми, графіки, текстові та інші матеріали, які містять відомості про межі адміністративно-територіальних утворень, межі земельних ділянок власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, правовий режим земель, що перебувають у державній, колективній і приватній власності, їх кількість, якість, народно-господарську цінність та продуктивність по власниках землі і землекористувачах, населених пунктах, територіях сільських, селищних, міських, районних Рад народних депутатів, областях, Республіці Крим та Україні в цілому. Земельно-кадастрова документація включає книги реєстрації державних актів на право колективної, приватної власності на землю, право постійного користування землею, договорів на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, однак позивачкою не надано доказів того, що межі земельної ділянки, на якій розташовано домоволодіння АДРЕСА_1 порушені з боку домоволодіння АДРЕСА_2, як і не надано даних земельно-кадастрової документації, на яку вона посилається. Посилання позивачки на рішення № 1208 Жовтневої районної ради народних депутатів від 16 жовтня 1981 року також не є правовою підставою для позивачки, оскільки договір щодо розмежування земельних ділянок був складений між громадянами ОСОБА_3 та ОСОБА_4, де ОСОБА_3 є батьком відповідача.

    Згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

           Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями відповідача, пов’язаними з використанням зайнятої земельної ділянки позивачу було зараз завдано ушкодження здоров’я, майнової шкоди та прямих  збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв’язку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися  на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов’язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача) діям відносно нього, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов’язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача стосовно наполягання на своїх позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 про встановлення меж земельної ділянки відмовити.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про встановлення меж земельної ділянки в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню.

    На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 10, 11, 57, 58, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 про встановлення меж земельної ділянки відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

                      Суддя –