АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2010 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого - Парандюк Т.С.
Суддів - Стефлюк О.Д., Храпак Н.М.
при секретарі — Прус Л.С.
з участю сторін - представника апелянта ОСОБА_2 - ОСОБА_3 -
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Чортківського районного суду від 13 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” в особі Тернопільської обласної дирекції ПАТ “Райффайзен Банк Аваль”, третьої особи на стороні відповідача приватного нотаріуса Чортківського районного нотаріального округу Пивовара Валерія Анатолійовича про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсними, колегія суддів, -
ВСТАНОВИЛА:
В вересні 2010 року ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися в суд з позовною заявою до ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” в особі Тернопільської обласної дирекції ПАТ “Райффайзен Банк Аваль”, третьої особи на стороні відповідача приватного нотаріуса Чортківського районного нотаріального округу Пивовара Валерія Анатолійовича про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсними, посилаючись на те, що 22.02.2008 року між ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №014/0028/82/35612. Відповідно до умов договору банк надав ОСОБА_8 кредит у розмірі 140 000 доларів США терміном погашення до 22.02.1018 року зі сплатою 14 відсотків річних за користування кредитними коштами.
В забезпечення виконання зобов”язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_4, ОСОБА_5 було укладено договори поруки, згідно яких вони несуть солідарну відповідальність по кредитному договору. Позивачі не виконують взятих на себе зобов”язань по погашенню кредиту, відсотків, а тому виникла заборгованість.
Крім того, 22 лютого 2008 р. між банком та ОСОБА_5 було укладено іпотечний договір, на предмет якого є житловий будинок № 33-к по вул. Копичинецькій в м. Чорткові Тернопільської області, загальною площею 332,2 кв. м., житловою площею 160,3 кв.м., зазначений в генплані під літерою “А”, що належить на праві власності ОСОБА_5
Рішенням Чортківського районного суду від 13 жовтня 2010 року відмовлено в позові ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” в особі Тернопільської обласної дирекції ПАТ “Райффайзен Банк Аваль”, третьої особи на стороні відповідача приватного нотаріуса Чортківського районного нотаріального округу Пивовара Валерія Анатолійовича про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсними.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги позову , посилаючись на те, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, дав невірну оцінку зібраним доказам, порушив норми процесуального права.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника апелянта, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних мотивів.
Статтею 526 частиною 1 ЦК України передбачені загальні умови виконання зобов'язання, а саме зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальнику у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Судом встановлено, що 22 лютого 2008 року між ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 014/0028/82/35612. Відповідно до умов договору банк надав позивачці кредит у розмірі 140 000 доларів США терміном на 120 місяців по 22 лютого 2018 року зі сплатою 14 відсотків річних за користування кредитними коштами.
Умовами п.7.1 договору передбачено, що погашення кредиту та процентів за користування ним проводиться позичальником шляхом здійснення щомісячних фінансових річних платежів протягом всього строку дії договору згідно графіку.
Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_4, ОСОБА_5 було укладено договори поруки та між банком та відповідачем ОСОБА_5 було укладено іпотечний договір відповідно до якого предметом іпотеки став житловий будинок № 33-”к” по вул. Копичинецькій в м. Чорткові Тернопільської області, загальною площею 332,2 кв.м., житловою площею 160,3 кв.м., зазначений в генплані під літерою “А”, що належить іпотекодавцю ОСОБА_5 на праві власності.
Відповідно до ст.627 ЦКУ — сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Оспорюванні договори про надання споживчого кредиту, поруки та іпотеки підписані обома сторонами, що свідчить про їх обізнаність з умовами договорів і згодою з умовами цих договорів, сторонами була погоджена валюта, графік погашення кредиту в якій видно кредит — у доларах США. Банк виконав свої зобов”язання і передав позивачці обумовлену у договорі суму кредит у 140 000 доларів США. На виконання своїх зобов”язань ОСОБА_2 також певний час виконувала графік погашення кредиту, залишок неповернутого кредиту разом з відсотками складає 151 400,74 доларів США.
Колегія суддів не приймає до уваги доводів апелянта про те, що відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України — гривні, а тому Кредитний договір № 014/0028/82/35612 від 22 лютого 2008 року суперечить чинному законодавству та є недійсним з огляду на наступне.
Відповідно до ч.3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно до п.1 ст. 5 Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
У відповідності до п. 5.3 глави 5 Положення “Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій”, затвердженого постановою Національного банку України від 17.07.2001 року №275 визначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.
Таку ліцензію видану Національним банком України 11.10.2006 року №10 та письмовий дозвіл від 11.10.2006р. №10-4 на право здійснювати операції з валютними цінностями відповідач має.
Також, не заслуговують на увагу доводи апелянта, що для надання валютних кредитів та використання валюти на території України як засобу платежу необхідні індивідуальні ліцензії, яких у відповідача не має з огляду на те, що Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” № 15-93 від 19 лютого 1993 року передбачено, що індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції щодо надання і одержання кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, чинним законодавством України не встановлено таких обмежень.
Твердження апелянта про те, що її права порушуються спірним договором, бо, через коливання курсу долару до національної валюти України вона в теперішній час вимушена сплачувати значно більшу суму в гривнях, ніж фактично отримала від банку, та більші суми процентів в гривнях, ніж це фактично передбачено договором, на увагу не заслуговують, як такі що не відповідають дійсності.
Не заслуговують на увагу посилання апелянта щодо порушення норм процесуального законодавства, зокрема ст.123 ЦПКУ, оскільки це не є підставою для скасування вірного рішення.
Проаналізувавши докази по справі в їх сукупності, суд першої інстанції вірно прийшов до переконання щодо правильності укладення договорів поруки та іпотеки у відповідності до норм діючого законодавства, з не порушенням прав та інтересів позивачів.
Судом першої інстанції досліджено всі обставини справи, повно і всебічно дана правильна правова оцінка зібраним доказам. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляції, не вбачає.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Чортківського районного суду від 13 жовтня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді :