Справа: №22ц-4407/10 Категорія: 19
Головуючий у І-ій інстанції: Семерак І.О.
Доповідач: Панько В.Ф.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2010 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області в складі:
Головуючого – Панька В.Ф.,
суддів – Кемінь М.П., Джуги С.Д.
при секретарі - Майор Г.М.
з участю представників сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 28 липня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та процентів за договором позики, третя особа з самостійними вимогами : ОСОБА_3, колегія суддів, -
в с т а н о в и л а:
.
ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу та відсотків за договором позики.
Свої вимоги обґрунтував тим, що 2 листопада 2009 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, згідно якого він передав ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 1198000доларів США, які відповідач зобов’язався повернути до 4 лютого 2010 року в повному об’ємі.
В порушення свого зобов’язання відповідач не сплатив борг в термін до 4 лютого 2010 року та не бажає повернути гроші в добровільному порядку.
ОСОБА_4 просив стягнути з ОСОБА_2 суму боргу по курсу НБУ, що становить 9564832 гривень, відсотки від суми позики в розмірі 322321,73 гривень та три відсотки річних від простроченої суми за весь час прострочення в сумі 22 798,37 гривень, що разом становить 9 909952, 10 гривень, а також судові витрати, а саме 1700 гривень державне мито, 120 гривень за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_3 заявила вимоги, щодо предмета даного спору та просила визнати недійсним договір позики укладений 2.11.2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та застосувати наслідки недійсності правочину відповідно до правил ст. 216 ЦК України.
Свої вимоги обґрунтувала тим, що дана угода була укладена без її згоди всупереч вимог 60, 61, 65 СК України, а тому даний договір укладений між позивачем та відповідачем є недійсним.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 28 липня 2010 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 суму боргу за позикою в розмірі 9564832 гривень, відсотки від суми позики в розмірі 322321, 73 гривень, три відсотки річних від простроченої суми за весь час прострочення в сумі 22798, 37 гривень, що становить 9909952,10 гривень та судові витрати, а саме: 1700 гривень державного мита та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В задоволені вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору - позики укладеного 2.11.2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 – відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати, як незаконне та необґрунтоване та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог та застосувати наслідки недійсності правочину відповідно до правил ст. 216 ЦК України.
Межі доводів скарги: апелянт вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, що регулюють правовідносини між сторонами.
Зокрема, апелянт вважає, що договір позики стосується спільного майна подружжя, а тому відповідно до правил ст.ст. 60, 61, 65 СК України, такий договір повинен бути укладений із згоди дружини.
Відповідач ОСОБА_2 теж подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та відмовити в задоволені позову.
Межі доводів апеляційної скарги: відповідач вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та фактично недоведені взагалі, оскільки боргової розписки на 1198 000 доларів США не існує, а є боргова розписка на 1065000 доларів США.
Заслухавши доповідача пояснення апелянта ОСОБА_2 та представників сторін, дослідивши матеріалами справи та перевіривши доводи апеляційних скарг колегія суддів прийшла до висновку, що вони до задоволення не підлягають з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 2 листопада 2009 року уклали договір позики згідно якого ОСОБА_4 передав ОСОБА_2 1 198 000 доларів США, а ОСОБА_2 передав ОСОБА_4 письмову розписку про отримання зазначеної суми грошей та зобов’язався їх повернути до 4.02.2010 року в повному об’ємі.
(а.с. 8)
ОСОБА_2 своє зобов’язання не виконав позичені гроші ОСОБА_4 не повернув та ухиляється від добровільного їх повернення.
На підставі викладеного колегія суддів пришла до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано задоволив позовні вимоги про стягнення боргу, відсотків від суми позики, трьох відсотків річних за весь строк прострочення виконання зобов’язання з боку відповідача ОСОБА_2 з підстав передбачених ст.ст. 1046, 1047, 1049, 1050, 525, 526, 625 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони не спростовують наведених обставин та не ґрунтуються на нормах матеріального права, що регулюють правовідносини між сторонами.
Предметом договору позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 були гроші, що належали ОСОБА_4, а не майно подружжя ОСОБА_3, а тому до даних правовідносин не можуть бути застосовані положення СК України, які не регулюють дані правовідносини.
Мотиви апеляційної скарги ОСОБА_2. теж не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони не спростовують наведених обставин та не ґрунтуються на вимогах закона.
Зокрема, ксерокопія боргової розписки, яка надана ОСОБА_2, про наявність боргу перед ОСОБА_6 в розмірі 1065000 доларів США, виготовлена ним особисто, яку заперечує та не визнає ОСОБА_4 а тому вона не може свідчити про наявність такого боргу.
Судові витрати сторонами не заявлено.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 28 липня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів шляхом подачі скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: (підпис)
Судді: (підписи)
Згідно з оригіналом :
Суддя апеляційного суду
Закарпатської області В.Ф. Панько